Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду залишено без змін заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У квітні 2016 року товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі - ТДВ «Експрес Страхування») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Статус» (далі - ПрАТ «Страхова компанія «Статус»), про стягнення матеріальної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ТДВ «Експрес Страхування» було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 202.13.21776 03. Згідно з умовами цього договору ТДВ «Експрес Страхування» зобов'язалось виплатити ОСОБА_2 страхове відшкодування у випадку пошкодження її автомобіля марки «Toyota Auris» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. 22 жовтня 2013 року приблизно о 22 годині 40 хвилин в селі Чубинське Бориспільського району Київської області сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобілю ОСОБА_2 були завдані механічні пошкодження.                              21 листопада 2013 року ТДВ «Експрес Страхування» виплатив страхове відшкодування у розмірі 28 287,68 грн. Таким чином до ТДВ «Експрес Страхування» перейшло право вимоги до особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні ОСОБА_2 матеріальної шкоди.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області                       від 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні дорожньо-танспортної пригоди, що сталася 22 жовтня 2013 року та притягнуто до адміністративної відповідальності.

ОСОБА_1 відмовляється добровільно відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду, тому ТДВ «Експрес Страхування» просить суд стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 28 287,68 грн.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області            від 16 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ «Експрес Страхування» матеріальну шкоду в розмірі 1 000,00 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 48,78 копійок.

У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення матеріальної шкоди в більшому розмірі відмовлено.

Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що відповідно до  статті 27 Закону України «Про страхування», статті 993 ЦК України обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі виплаченого страхового відшкодування покладається на ПрАТ «СК «Статус», як страховика ОСОБА_1 - винної особи, а у ОСОБА_1 виник обов'язок із відшкодування матеріальної шкоди у розмірі франшизи. Суду не надано доказів того, що ПрАТ «СК «Статус» відмовило ТДВ «Експерес Страхування» у виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням міськрайонного суду, апеляційний суд зазначив, що звернення страховика, який виплатив страхову відшкодування, одразу до винної особи суперечить меті обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У липні 2017 року ТДВ «Експрес Страхування» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій просило скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, згідно з якою страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТДВ «Експрес Страхування» матеріальної шкоди у розмірі 1 000,00 грн. в касаційному порядку не оскаржується та судом касаційної інстанції не переглядається (стаття 400 ЦПК України).

Постановою Другої судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.01.2019 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Статус», про стягнення матеріальної шкоди залишено без змін.

При цьому касаційний суд виходив з того, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ТДВ «Експрес Страхування» укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 202.13.2177603, згідно з яким  ТДВ «Експрес Страхування» зобов'язалось виплатити ОСОБА_2 страхове відшкодування у випадку пошкодження її автомобіля марки «Toyota Auris» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

22 жовтня 2013 року біля 22:40 год. в селі Чубинське Бориспільського району Київської області сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобілю ОСОБА_2 були спричинені механічні пошкодження.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 визнано винною та притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона, керуючи автомобілем марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_1, в порушення п. 2.3б,  п. 13.1 ПДР України не врахувала дорожню обстановку, не обрала інтервал та дистанцію, та здійснила наїзд на стоячий автомобіль ОСОБА_2.

Згідно з довідками моторного транспортного страхового бюро України станом на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1, пов'язана з експлуатацією автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_1, була застрахована в ПрАТ «СК «Статус». Відповідно до полісу серії АС № 4486448, передбачений ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 000,00 грн. та франшиза - в розмірі 1 000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 21 листопада 2013 року № 20060 ТДВ «Експрес Страхування» виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 28 287,68 грн.

Крім того, суди встановили, що ТДВ «Експрес Страхування» не звертався до ПрАТ «СК «Статус» із вимогою відшкодувати виплачений ОСОБА_2 розмір страхового відшкодування .

Вимоги про стягнення цих коштів з ПрАТ «СК «Статус» позивач не заявляє.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18, у якій Велика Палата відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується із заочним рішенням міськрайонного суду, яке залишено без змін апеляційним судом, про те, що оскільки позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред'явив вимогу до відповідача, передбачених законом підстав для задоволення позову в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі виплаченого страхового відшкодування не має.

Доводи касаційної скарги необґрунтовані, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

 Деталі за посиланням: Постанова Верховного Суду