Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду залишено без змін вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня  2017 року, залишеним 12 жовтня 2017 року без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК, а кримінальне провадження відносно нього закрито на підставі  п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)  у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він маючи не зняту й непогашену судимість, на шлях виправлення не став та в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання знову вчинив умисний злочин проти власності за наступних обставин.

24 грудня 2015 року, близько 18:00 ОСОБА_1 тримаючи на повідку собаку породи лабрадор проходив неподалік від Щасливського навчально-виховного комплексу      в с. Щасливому Бориспільського району Київської області,де помітив двох неповнолітніх дівчат ОСОБА_2 та ОСОБА_3,які сиділи на лавочці, до яких він підійшов та попросив у ОСОБА_2 дати йому свій мобільний телефон, щоб  зателефонувати, на що ОСОБА_2 дістала з кишені куртки та дала в руки          ОСОБА_1 свій мобільний телефон  «THL V11 Wite». Останній відійшов з ним на декілька метрів у бік, після чого в нього виникнув умисел на протиправне заволодіння мобільним телефоном.

З цією метою, діючи повторно та з корисливих мотивів, усвідомлюючи що його дії носять відкритий і протиправний характер, перебуваючи в полі зору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і нічого їм не пояснюючи, ОСОБА_1 раптово побіг із телефоном   у напрямку вул. Спортивної в с. Щасливому. При цьому, розуміючи протиправність своїх дій на оклики потерпілої повернути їй телефон не реагував та втік з місця злочину, після чого розпорядився викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди на суму 852 грн.

У касаційних скаргах, доводи яких є аналогічними, прокурори Пуха І.Ю. та             Горбань В.В. просять усі судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На думку прокурорів, при перегляді справи приймаючи рішення про залишення без змін вироку місцевого суду апеляційний суду порушення вимог статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) його належним чином не мотивував. Вважають, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимими тих доказів, які були надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 Також вважають, що поза увагою апеляційного суду залишилися і доводи скарги прокурора про невідповідність рішення прийнятого судом першої інстанції вимогам ст. 373 КПК.

У судовому засіданні прокурор касаційні скарги підтримав частково, просив судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 просив Суд відмовити у задоволенні касаційних скарг, а судові рішення залишити без зміни.  

05.02.2019 р. постановою Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 за аналогічними доводами апеляційної скарги прокурора дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в доведення  винуватості  ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення органом досудового розслідування було надано суду ряд письмових доказів, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 24 грудня 2015 року; протокол огляду місця події з фототаблицею від 24 грудня 2015 року; протокол огляду предмету від 26 грудня 2015 року та гарантійний талон на телефон; постанова про визнання речовим доказом та передачу його на зберігання від 26 грудня 2016 року; висновок товарознавчої експертизи (без дати та номера).

Суд першої інстанції з дотримання вимог Закону дослідивши надані органом досудового розслідування докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 дійшов вірного висновку про недоведеність його винуватості. Зокрема суд вірно зазначив про те, що протокол прийняття заяви потерпілої про злочин фактично було складено тоді, коли вказане майно було повернуто потерпілій; згідно протоколу огляду від 24 грудня 2015 року предметом огляду є телефон сірого кольору, який в подальшому було поміщено в прозорий пакет та опечатано, однак згідно пояснень потерпілої ОСОБА_4 - матері неповнолітньої ОСОБА_2, вказаний телефон був білого кольору та після його огляду слідчим 24 грудня 2015 року відразу їй повернуто. Як наслідок, протокол огляду предмету (мобільного телефону) від 26 грудня 2015 року та постанову слідчого про визнання цього телефону речовим доказом і його передачу на зберігання від 26 грудня 2016 року суд визнав недопустимими доказами.

Обґрунтовано визнано недопустимим доказом і висновок товарознавчої експертизи (без дати та номера), оскільки такий було проведено без предмету експертного дослідження, лише на підставі наданого на експертизу гарантійного талону.

Крім того, при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції не було доведено наявність умислу ОСОБА_1 на викрадення мобільного телефону.

Так зі слів останнього, він взяв мобільний телефон у ОСОБА_2, щоб передзвонити своїй матері, оскільки у його мобільному телефоні закінчилися гроші на рахунку. З метою зателефонувати він відійшов на декілька кроків вбік від лавки на якій сиділи дівчата, однак у цей час собака, яку він тримав на поводку, різко рвонула та побігла уперед. Намагаючись утриматись та не впасти, він разом із телефоном побіг слідом за собакою, а коли через декілька хвилин, заспокоївши собаку, повернувся назад до школи дівчат на місці вже не було, після чого він пішов додому де розповів дружині про цю подію та попросив її передзвонити і повернути телефон дівчатам.

Потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що після того як передала свій телефон у руки ОСОБА_1 на деякий час відволіклася, оскільки розмовляла із подружкою, а коли подивилася на ОСОБА_1 то побачила, що він кудись біжить слідом за собакою.

Дружина виправданого - ОСОБА_5 пояснила, що 24 грудня 2015 року у вечірній час її чоловік ОСОБА_1 разом із собакою пішов зустрічати маму, а через деякий час прибіг схвильований та попросив її повернути телефон дівчатам. Вона поставила телефон на зарядку і відразу зателефонувала матері потерпілої ОСОБА_2, повідомила, що телефон знаходиться у неї, після чого взяла телефон і понесла його до школи де в присутності дільничного інспектора поліції віддала його  потерпілій.

Мати потерпілої - ОСОБА_4 в суді підтвердила, що 24 грудня 2014 року їй зателефонувала ОСОБА_5 і пояснила, що телефон знаходиться у неї. Через деякий час, коли вона подзвонила на цей телефон, його узяв дільничний інспектор поліції і розповів про подію. Згодом останній сказав, щоб вона написала заяву до поліції, хоча телефон був дочці повернутий і будь яких претензій до ОСОБА_1 вона не мала.

Дільничий інспектор поліції ОСОБА_6 показав, що у вечірній час                 24 грудня 2015 року біля Щасливської школи побачив потерпілу ОСОБА_2, яка плакала та пояснила йому, що дала свій мобільний телефон подзвонити хлопцю, а той разом із телефоном та собакою кудись побіг. Коли він зателефонував на номер цього мобільного телефону йому відповіла ОСОБА_5, яка пояснила, що мобільний телефон їй дав її чоловік ОСОБА_1 та попросив віднести його до школи і повернути дівчатам.

Згідно положень статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі сумніви відносно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.

Ретельно перевіривши та проаналізувавши докази надані стороною обвинувачення, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про відсутність у справі достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення і вичерпання можливості їх отримати, та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

При перегляді рішення місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора Горбаня В. В., доводи якої є аналогічними доводам його касаційної скарги та касаційної скарги прокурора Пухи І. Ю., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність вказаного вироку та навів у своєму рішенні відповідні обґрунтування і мотиви через які визнав ці доводи безпідставними.  

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.

Доводи наведені в касаційних скаргах прокурорів Горбаня В. В. та Пухи І. Ю. не спростовують правильність висновків наведених у оскаржуваних судових рішеннях і не ставлять під сумнів їх правильність.

При перевірці матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були підставами для скасування або зміни цих рішень.

 Деталі за посиланням:Постанова Верховного Суду