Верховний Суд роз’яснив, як кваліфікувати дії винної особи, якщо тяжке тілесне ушкодження спричинено травмуванням внаслідок падіння після удару

Відповідно до вироку суду засуджений умисно вдарив кулаком потерпілого у ділянку голови ліворуч, від чого останній упав на тротуарну плитку й, ударившись правою частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку середнього ступеня, крововиливу під павутинну оболонку головного мозку, переламу кісток склепіння черепу.

Суд визнав особу винуватим у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, з чим погодився апеляційний суд.

Засуджений оскаржив рішення судів у касаційному порядку та просив перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК . Особа покликався на те, що у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а завдавши без застосування спеціальних прийомів одного удару в обличчя останньому, він не передбачав, що той упаде на плитку, вдариться правою лобною частиною голови і внаслідок цього отримає тяжкі тілесні ушкодження. 

Верховний Суд дійшов висновку, що дії особи підлягають перекваліфікації з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.

Суд касаційної інстанції зазначив, що за нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

Необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК) характеризується аналогічними елементами об'єктивної сторони, а за суб'єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано у ст. 25 КК.

Верховний Суд роз’яснив, що розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині (ч. 1 ст. 121 КК) і необережне заподіяння таких ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивними сторонами цих злочинів.

Відповідно до висновку експерта у цьому провадженні, який ніким не оспорювався, малоймовірною є можливість отримання наявних у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень від локального удару кулаком у лобну ділянку голови або від удару кулаком у ділянку лівої щелепи з подальшим падінням потерпілого на правий плечовий суглоб і контактуванням лобної кістки справа об пласке тверде покриття. Тілесні ушкодження у вигляді травми голови особа міг отримати від падіння на праву передню частину плечового поясу (яке стало наслідком удару в ліву щелепу) та подальшого удару лобною кісткою справа об пласке тверде покриття.

А засуджений, потерпілий та свідки стверджували, що під час конфлікту особа завдав одного удару кулаком в обличчя потерпілому, від чого той упав та вдарився головою об тротуарну плитку.

Верховний Суд дійшов висновку, що тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Тому суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий суд, установивши обставини, за яких потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, дав діям особи неправильну юридичну оцінку, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції (ухвала від 12.02.2019 у справі № 1-100/11).