ВС вказав, коли застосування зустрічного забезпечення є не правом суду, а його обов’язком

Ухвалою суду було накладено арешт на грошові кошти та майно, що належать відповідачам на підставі свідоцтв про право на спадщину у справі про стягнення боргу за договором позики. При цьому судом першої інстанції не було застосовано зустрічне забезпечення позову.
Апеляційний суд не знайшов підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ураховуючи, що предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив 10 441 200 грн, накладення арешту на майно, що належить відповідачам на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. А незастосування зустрічного забезпечення на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, на майновий стан відповідачів не впливають. При цьому суд не позбавлений можливості вирішити вказане питання за відповідним клопотанням в окремій ухвалі про зустрічне забезпечення.
З таким висновком апеляційного суду не погодився Верховний Суд, який судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд.
Так, в касаційній скарзі відповідач, окрім іншого, звертав увагу на те, що позивач є громадянином Російської Федерації та має зареєстроване місце проживання в Російській Федерації, не маючи такого на території України, а тому суд зобов'язаний був застосувати зустрічне забезпечення.

Касаційний цивільний суд зазначив, що на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача.

Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов'язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, в якій зазначено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Відповідно до частини четвертої статті 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову (частина п’ята статті 154 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанційне перевірили доводів про те, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України, проживає на території Російської Федерації або майна, що знаходиться на території України, що є обов’язковою підставою для застосування зустрічного забезпечення; не встановили, чи є співмірними заходи забезпечення позову заявленим позовним вимогам і дійшли передчасного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Не погодився ВС і з покликаннями апеляційного суду на те, що невжиття заходів зустрічного забезпечення не порушить майнові права відповідачів, оскільки з урахуванням вимог частини третьої статті 154 ЦПК України вжиття заходів зустрічного забезпечення є не диспозитивним правом суду, а його обов’язком незалежно від майнового стану відповідачів (постанова від 10.04.2019 у справі № 753/2380/18-ц).

Джерело: Українське право