Невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Працівник оскаржив до суду своє звільнення за прогул. Позивач зазначав, що працював у товаристві на посаді менеджера зі збуту у м. Миколаєві. Наказом товариства його було звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) за прогул без поважних причин. Позивач покликався на незаконність звільнення, оскільки в той час, коли були складені акти про нез`явлення на робочому місці без поважних причин, він перебував на лікарняних та знаходився у відпустці, тому таке звільнення проведено з порушенням вимог, передбачених КЗпП.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про незаконність звільнення позивача та поновили його на роботі. 

Суди виходили з того, що з урахуванням постійного проживання особи у м. Миколаєві та відсутності належних та допустимих доказів оформлення відрядження працівника з іншого міста до м. Миколаєва, позивачем було доведено виконання роботи саме у м. Миколаєві. 

Суди звернули увагу на те, що відповідачем не визначено відповідно до статті 29 КЗпП України робоче місце позивача, тому сам факт порушення трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. З часу працевлаштування позивач виконував роботу у м. Миколаєві, а місцезнаходження підприємства визначено у м. Києві. 

Суди зазначили, що повідомлення роботодавцем у листі від 09 лютого про те, що робоче місце позивача знаходиться у с. Петрівське Бориспільського району Київської області і подальше звільнення за прогул 21 лютого свідчить про недотримання відповідачем, визначеного частиною третьою статті 32 КЗпП України, двомісячного строку повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, а саме зміну населеного пункту, у якому знаходиться робоче місце, оскільки за змістом частини першої статті 32 КЗпП України переведення в іншу місцевість допускається тільки за згодою працівника. 

Оскільки переведення позивача як з м. Миколаєва, так і з м. Києва до с. Петрівське Бориспільського району Київської області, яке є іншим населеним пунктом, за відсутності згоди останнього є незаконним, судді дійшли висновку, що невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій.

Суд вказав на те, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

За змістом пункту 3 статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів, що невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин та таке звільнення є незаконним (постанова від 08.05.2019 у справі № 489/1609/17).

Джерело: Українське право