ВС назвав підставу для розірвання договору довічного утримання

Факт призначення соціального працівника не узгоджується з тією обставиною, що особа за договором довічного утримання повинна бути забезпечена доглядом. Такий висновок зробив ВС в постанові №759/501/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 червня 2019 року                          м.Київ                               №759/501/17

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: КАЛАРАША А.А., ЛЕСЬКО А.О. (суддя-доповідач), ПЕТРОВА Є.В., ШТЕЛИК С.П. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 27.11.2017 та постанову Апеляційного суду м.Києва від 20.02.2018.

Історія справи

У січні 2017 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2 про розірвання договору довічного утримання.

Позовна заява мотивована тим, що 2.12.2011 між нею та Особою 2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського

нотаріального округу Маковецькою О.П. за реєстровим №2712. Відповідно до пп.2.1, 2.2 вказаного договору відповідач зобов’язалася надавати їй грошову допомогу в розмірі 3000,00 грн. щомісячно, допомагати в придбанні лікарських засобів, продуктів харчування тощо. Однак відповідач належним чином не здійснює за нею догляду, не сплачує вчасно коштів, телефонує не більше від двох разів на місяць, відвідує лише раз на місяць, натомість її доглядають соціальний працівник та друзі.

Вона зверталася до відповідача з проханням про збільшення грошового забезпечення у зв’язку із підвищенням цін на ліки, продукти харчування та комунальні послуги, але отримала відмову.

Також позивач зазначала, що передала на тимчасове зберігання відповідачу кошти у сумі €1000 та деякі сімейні прикраси, однак на її вимогу відповідач їх не повертає.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Святошинського райсуду від 27.11.2017, залишеним без змін постановою АСК від 20.02.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач належним чином виконувала взяті на себе зобов’язання відповідно до умов укладеного договору, а позивач не надала достатніх доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов договору довічного утримання, тому відсутні підстави для розірвання цього договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року Особа 1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій,

посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове — про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дали оцінки її доводам щодо неналежного виконання відповідачем обов’язків, визначених договором довічного утримання. Зокрема, у зв’язку зі збільшенням у 2016 році цін на ліки, продукти харчування, комунальні платежі відповідач відмовила їй у збільшенні суми відповідного матеріального утримання. Належний її догляд забезпечує соціальний працівник та друзі. Крім того, набувач неодноразово порушувала строки та умови договору щодо сплати сум матеріального утримання, сплачувала його в меншому розмірі, ніж це передбачено договором, а за листопад 2013 року взагалі не сплатила. Це підтверджується довідками ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 30.05.2017 №* та №**. Також суди не взяли до уваги інформацію, яка міститься в листі від 17.05.2017, в якому відповідач визнала факт, що отримала від неї на зберігання €1000,00 та безпідставно на її вимогу не повертає.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на касаційну каргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню <…>.

Судами встановлено, що 2.12.2011 між Особою 1 та Особою 2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П.

Відповідно до п.1.1 договору Особа 1 передала у власність Особи 2 трикімнатну квартиру за Адресою 1, а Особа 2 зобов’язалася забезпечувати Особу 1 утриманням довічно, а у разі втрати здоров’я також довічним доглядом.

Сторони погодили, що утримання Особи 1 з боку Особи 2 повинне бути у вигляді щомісячного надання грошової суми у розмірі не менш як 3000,00 грн., допомоги в придбанні лікарських засобів на підставі виданих лікарями рецептів, продуктів харчування тощо.

У ст.744 ЦК визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі ст.610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно із п.1 ч.1 ст.755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.

Тлумачення п.1 ч.1 ст.755 ЦК свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови

доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов’язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Аналогічні положення містяться у п.8.1 договору.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, посилаючись на квитанції, платіжні доручення, показання свідків, виходив з того, що позивач не довела невиконання або неналежного виконання Особою 2 своїх обов’язків за договором довічного утримання (догляду), оскільки відповідач щомісячно переказувала на рахунок позивача у ПАТ «КБ «ПриватБанк» визначені договором довічного утримання 3000,00 грн., забезпечувала позивача лікарськими засобами та продуктами харчування, тому підстави для розірвання оспорюваного договору на підставі п.1 ч.1 ст.755 ЦК відсутні.

Разом з тим суди не врахували, що за договором довічного утримання Особа 2зобов’язувалася не лише забезпечувати Особу 1довічним утриманням у щомісячному розмірі не менш як 3000,00 грн., лікарськими засобами та продуктами харчування, а також у разі втрати здоров’я забезпечувати її довічним доглядом (п.1.1 договору).

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі представник позивача як на одну з підстав для розірвання договору вказував на те, що відповідач не виконує обов’язку щодо забезпечення позивача доглядом. Зокрема, зазначав, що Особа 2 телефонувала Особі 1 не більше від двох разів на місяць, а також не більше від одного разу на місяць відвідувала її.

Також відповідач щороку із сім’єю виїжджала за кордон на відпочинок і жодного разу нікому не доручала доглянути за нею. Щодня позивача доглядають соціальний працівник, який її обслуговує вже 10 років, та її друзі: приносять продукти харчування, газети, підтримують чистоту в її квартирі, у тому числі роблять вологі прибирання та миють вікна, допомагають сплачувати комунальні платежі.

Суди зазначених обставин належним чином не перевірили, не взяли до уваги, що факт призначення Особі 1 соціального працівника не узгоджується з тією обставиною, що особа за договором довічного утримання повинна бути забезпечена доглядом з боку Особи 2.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (чч.1, 2 ст.10 ЦПК 2004 року).

Всупереч наведеним нормам процесуального права, суд першої інстанції не встановив, які обставини свідчать про те, що Особа 2здійснювала догляд Особи 1 відповідно до умов договору довічного утримання.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що згідно із ч.1 ст.11 ЦПК 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на порушення вимог ч.4 ст.10 ЦПК 2004 року не сприяв всебічному та повному з’ясуванню обставин справи та не перевірив обставин, якими обґрунтовувалися позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст.367 ЦПК на вищевказане уваги також не звернув, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у повному обсязі доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст.89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, унаслідок порушення норм процесуального права, судами не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам та не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

У ч.3 ст.411 ЦПК передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об’єктивно дослідити вказані в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку запереченням відповідача, доводам апеляційної скарги.

Керуючись стст.402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 27.11.2017 та постанову Апеляційного суду м.Києва від 20.02.2018 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело:  «Закон і Бізнес»