Верховний Суд висловився щодо тимчасового виконання обов’язків за посадою відсутнього працівника

До суду звернулась особа з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що перебував на посаді директора комунального підприємства та був звільнений за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Позивач покликався на те, що при призначенні його на посаду виконуючого обов`язки генерального директора комунального підприємства терміном на два місяці не було укладено письмового трудового договору, що свідчить про відсутність юридичних підстав вважати законним прийом його на роботу за строковим договором та одночасно про те, що жодних підстав не було для звільнення його за викладених обставин за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що в даному випадку неможливо застосувати положення статті 39-1 КЗпП України з тих причин, що визнання строкового трудового договору, таким, що трансформувався в безстроковий внаслідок неодноразового укладання з позивачем договорів на виконання обов`язків керівника закладу після завершення дії цього договору порушуватиме вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо повноважень обласної ради призначати керівників комунальних підприємств та обмежуватиме права територіальних громад сіл, селищ, міст, які об`єднали спільне майно, на постійній основі за конкурсом.

Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Суд виходив з того, що строкові трудові договори переукладались з позивачем неодноразово і ініціатором їх укладення була саме обласна рада, яка обґрунтовувала їх укладання не нормами КЗпП, але за частиною 2 статті 39-1 КЗпП України строкові трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Касаційний цивільний суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Суд касаційної інстанції зазначив, що, враховуючи те, що комунальне підприємство перебуває в управлінні обласної ради, генеральний директор цього підприємства призначається на пленарному засіданні сесії обласної ради, а переукладання строкового трудового договору (контракту) з керівником підприємства, можливе лише у випадку прийняття обласною радою рішення про продовження трудових відносин з керівником шляхом підписання строкового трудового договору (контракту) на новий термін, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що неодноразове призначення позивача виконуючим обов`язки керівника закладу не свідчить про те, що дія трудового договору з ним як генеральним директором підприємства продовжена на невизначений строк.
Крім того, із посади генерального директора позивача звільнено ще у 2013 році, у подальшому він неодноразово призначався на посаду виконуючого обов`язки генерального директора, звільнення з якої становить підставу звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.

Суд зазначив, що правове регулювання відносин, пов`язаних із призначенням працівника виконуючим обов`язки, здійснюється на підставі Кодексу законів про працю України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.

За змістом норм, що містяться у зазначених актах, в їх системному зв`язку, виконання службових обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов`язане з розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому ж підприємстві, в установі, організації, є тимчасовим замісництвом. Тимчасове виконання обов`язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) на підприємстві. Працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, на період замісництва звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи. Працівнику, що заміщує, виплачується різниця між фактичним окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміщує.

ВС зауважив, що виконання тимчасовим замісником посадових обов’язків відсутнього працівника обмежується періодом замісництва, такі трудові відносини за своїм характером завжди є строковими, оскільки замісництво встановлюється на конкретний проміжок часу.

Оскільки юридичних фактів, які зумовили переукладення із позивачем строкового трудового договору як із генеральним директором (рішення обласної ради), не встановлено, колегія суддів ВС погодилась із висновками суду першої інстанції про те, що норми статті 39-1 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються (постанова від 28.08.2019 у справі № 201/15850/17-ц).

Джерело: Українське право