Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У березні 2015 року Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_17 , ОСОБА_18 і просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Бориспільської РДА Київської області від 07 листопада 2008 року про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам, визнати недійсними видані відповідачам державні акти на право власності на земельні ділянки, скасувати їх державну реєстрацію та витребувати земельні ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що з даним позовом прокурор звернувся до суду після спливу строку позовної давності, однак, оскільки він не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, у задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю.
Постановою апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року в частині мотивів його прийняття змінено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що передача органом місцевого самоврядування у власність відповідачам земельних ділянок проведена з порушенням норм земельного законодавства, однак прокурор звернувся до суду з даним позовом після спливу позовної давності, а тому наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності.
Постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 04 грудня 2019 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року та постанову апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року скасовано й ухвалено нове рішення.
Позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , треті оосби Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Управління Держземагенства у Бориспільському районі, ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок задовольнити частково.
Визнати незаконним і скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07 листопада 2008 року № 6698.
Повернути земельні ділянки № 3220882600:04:001:0917, 3220882600:04:001:0916, 3220882600:04:001:0915, 3220882600:04:001:0914, 3220882600:04:001:0913, 3220882600:04:001:0912, 3220882600:04:001:0911, 3220882600:04:001:0910, 3220882600:04:001:0909, 3220882600:04:001:0908, 3220882600:04:001:0907, 3220882600:04:001:0906 у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування державних актів серії ЯЖ № № 907305, 907306, 907307, 907308, 907309, 907310, 907311, 907312, 907313, 907314, 907315, 907316, 544110, 292336, 010449 на право власності на відповідні земельні ділянки, скасування державної реєстрації цих державних актів відмовити.
Деталі за посиланням: Постанова Верховного Суду
Окрема думка судді Крата В. І. до постанови колегії суддів Касаційного цивільного суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., касаційні скарги ОСОБА_1 та першого заступника прокурора Київської області задовольнив частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року скасував й ухвалив нове рішення. Позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,, треті особи Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Управління Держземагенства у Бориспільському районі, ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок задовольнив частково. Визнав незаконним і скасував розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07 листопада 2008 року № 6698. Повернув земельні ділянки № 3220882600:04:001:0917, 3220882600:04:001:0916, 3220882600:04:001:0915, 3220882600:04:001:0914, 3220882600:04:001:0913, 3220882600:04:001:0912, 3220882600:04:001:0911, 3220882600:04:001:0910, 3220882600:04:001:0909, 3220882600:04:001:0908, 3220882600:04:001:0907, 3220882600:04:001:0906 у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування державних актів серії ЯЖ № № 907305, 907306, 907307, 907308, 907309, 907310, 907311, 907312, 907313, 907314, 907315, 907316, 544110, 292336, 010449 на право власності на відповідні земельні ділянки, скасування державної реєстрації цих державних актів відмовив.
При цьому Верховний Суд застосував висновки, зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).
«закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.
Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов (частина друга статті 31 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Близькі за змістом приписи закріплює частина друга статті 49 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».
1.1. Аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) як в цілому , так і висновків зроблених в ній свідчить, що основною ідеєю, на якій основується як постанова, так і висновки, є те, що публічний власник (держава чи територіальна громада) завжди має володіння земельними ділянками водного фонду, і ніколи не може його втрачати. А оскільки не втрачається володіння земельними ділянками водного фонду, то вимога публічного власника про повернення таких земельних ділянок має кваліфікуватися як негаторний позов, на який не поширюється позовна давність.
3.1. Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власникомпри порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:
(а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;
(б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта;
3.1.1. Очевидно, що з урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей, фізичне вибуття речі із володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття майна з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих. При цьому відносно нерухомих речей може мати місце фізичне та юридичне вибуття речі з володіння.
3.2. У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
3.3. Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.
3.4. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
3.5. Тобто, при всій дискусійності критеріїв для розмежування віндикаційного та негаторного позовів в сучасній цивілістичній доктрині та практиці, варто зауважити, що безумовно таким є наявність/відсутність володіння у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника є володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість власник, який позбавлений володіння (фізичного чи/та «юридичного»), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, то така вимога має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
4.1. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що:
«предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».
4.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) відсутня вказівка про відступ від висновків зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
5.1. Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні. Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (BUDCHENKO v. UKRAINE, № 38677/06, § 40, 41, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).
5.2. Здійснення судом перекваліфікації вимог, за умови, що одна сутнісно виключає іншу, це дуже небезпечний підхід, який, по суті, дозволяє перекваліфікувати будь-яку позовну вимогу, і серйозно зашкоджує передбачуваності в застосуванні норм, що регулюють віндикаційний та негаторний позов, та й власне стабільності цивільного обороту.
5.3. В тому разі коли власник втрачає, як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, констатувати наявність в публічного власника (держави чи територіальної громади) володіння на земельною ділянкою водного фонду (за умови його відсутності), і повертати таку земельну ділянку за допомогою негаторного позову є недопустимим.
5.4. Тому очевидно, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.
Суддя В. І. Крат
Деталі за посиланням: Окрема Ухвала
_03_03.png)
