Узагальнення причин повернення відділом ДВС без виконання постанов Бориспільського міськрайонного суду Київської області про накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення у 2013 році

Узагальнення причин повернення відділом ДВС без виконання постанов Бориспільського міськрайонного суду Київської області про накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення у 2013 році.

Виконавче провадження має важливе значення: воно є визна­ченим законом адміністративним процесуально-правовим засо­бом, який забезпечує примусове виконання рішень судових і не­судових органів і тим самим реалізує захист суб'єктивних прав громадян та організацій. Ним усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які добровільно не виконали свої обов'язки.

Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії:

1. Примусове  виконання  рішень  покладається   на   державну виконавчу  службу,  яка  входить  до  системи органів Міністерства юстиції України.

 2. Примусове виконання рішень здійснюють державні  виконавці, визначені Законом   України   "Про   державну   виконавчу  службу"  (далі - державні виконавці).

3. За наявності обставин,  що ускладнюють виконання  рішення, або   у   разі   виконання  зведеного  виконавчого  провадження  у встановленому  Міністерством  юстиції   України   порядку   можуть утворюватися виконавчі групи,  до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої  служби. Постановою  директора  Департаменту  державної  виконавчої  служби Міністерства юстиції України або начальника  управління  державної виконавчої   служби   Головного  управління  юстиції  Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного управління юстиції в області,  містах Києві та Севастополі на керівника групи можуть покладатися права і повноваження у виконавчому провадженні, встановлені  цим  Законом,  для  начальників  відділів примусового виконання рішень та заступників начальників районних,  районних  у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції - начальників відділів державної виконавчої служби (далі - начальники відділів).

            4. Інші   органи,  установи,  організації  і  посадові  особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому  числі  відповідно до статті 5 цього Закону,  на вимогу чи за дорученням державного виконавця. 

Виконання рішень іншими органами: 

     1. У випадках,  передбачених законом,  рішення судів та інших органів  щодо  стягнення  коштів  виконуються  органами  доходів і зборів,   банками   та   іншими  фінансовими  установами.  Рішення зазначених  органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими  органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

     2.   Рішення   про  стягнення  коштів  з  державних  органів, державного  та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами,  що  здійснюють  казначейське  обслуговування  бюджетних коштів.

     3. Органи,  установи,  організації  та  особи,  зазначені   в частинах  першій  і другій цієї статті,  не є органами примусового виконання,  крім органів та посадових осіб,  які виконують рішення про    притягнення    до    кримінальної    або   адміністративної відповідальності. 

Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є заключною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Від того, наскільки своєчасно і повно виконуються постанови, значною мірою залежить ефективність зазначеного провадження, всього інституту адміністративної відповідальності.

Постанова про накладення адміністративного стягнення – це, так би мовити, виконавчий документ, вона є обов’язковою для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс. На нього ж в більшості випадків покладається і виконання постанови. Однак постанови про накладення окремих стягнень виконують спеціально уповноважені на те органи (наприклад, постанови про застосування адміністративного арешту або виправних робіт – органи внутрішніх справ, про застосування конфіскації – державні виконавці). Якщо щодо однієї особи винесено кілька постанов про накладення адміністративних стягнень, кожна постанова виконується окремо.

З метою підвищення оперативності виконання постанов, а також забезпечення прав особи ст. 303 КпАП закріплено строки, протягом яких постанова може бути звернута до виконання, іншими словами, передбачено строки давності виконання постанов. За загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її виніс, вручає або надсилає її копію відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснює орган (посадова особа), який виніс постанову. Здійснюється цей контроль, перш за все, шляхом перевірки ознайомлення порушника із змістом постанови, своєчасністю вручення йому її копії, надісланням постанови органу (посадовій особі), уповноваженому безпосередньо її виконувати. У відповідних документах органу (посадової особи), який виніс постанову, робиться відмітка про повне виконання постанови або про неможливість її виконання з об’єктивних причин.

 Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» саме виконавче провадження являється завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження являється сукупністю дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Тобто Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню та невиконанню їх у добровільному порядку.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, які стягувач отримує в органах, що прийняли рішення та разом із заявою про відкриття виконавчого провадження пред’являє до виконання в відповідний відділ ДВС.

В ході проведення узагальнення встановлено, що за період 2013 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшло 4045 справ про адміністративні правопорушення. 

З них: 

- розглянуто 4037 справ;

- оскаржено 257 справ;

- скасовано – 61;

- залишено без змін – 137;

- змінено – 14;

У 2013 році Бориспільським міськрайонним судом Київської області направлено на виконання 1912 постанов по справам про адміністративні правопорушення. 

З них:

- постанов про накладення адміністративного стягнення - 933: накладення штрафу – 835; оплатне вилучення транспортних засобів – 24; стягнення матеріальних збитків – 14; конфіскація предметів – 60;

- постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил – 823: конфіскація валюти – 260; конфіскація предметів – 161; стягнення штрафу 402;

- постанов в частині стягнення судового збору – 156.  

За вказаний період близько 160 постанов повернуто відділом ДВС до суду без виконання. 

Основна кількість виконавчих документів, яка видана Бориспільським міськрайонним судом надсилається до ВДВС Бориспільського МРУЮ.

Основними причинами повернення без виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення у 2013 році були:

                 - відсутність в постанові про адміністративне правопорушення ідентифікаційного номера боржника;

                 -  відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення;

                 -  у результаті вжитих державним виконавцем заходів не можливо з’ясувати місце проживання боржника.

1. Відсутність в постанові про адміністративне правопорушення ідентифікаційного номера боржника.

У переважній більшості випадків саме з цієї причини у 2013 році поверталися ВДВС до Бориспільського міськрайонного суду без виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні порушення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону, є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

За змістом ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Так, державний виконавець направляє до суду постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв’язку з тим, що виконавчий документ не відповідає статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не вказаний ідентифікаційний номер боржника, що позбавляє можливості державного виконавця ідентифікувати особу боржника, робити запити до відповідних установ, щодо реєстрації за боржником права власності на рухоме та нерухоме майно та вживати заходи примусового впливу шляхом накладення арешту на майно. У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього закону.

Як показує судова практика, органи ДВС вважають, що такі дані є обов'язковою інформацією, яку повинен містити виконавчий лист. Саме з цих підстав державні виконавці відмовляють у відкритті провадження.

Проте, у разі відсутності інформації у матеріалах адміністративної справи, з приводу якої відмовлено у відкритті виконавчого провадження, суд не зможе оформити іншого виконавчого листа, оскільки не наділений повноваженням збирати інформацію після закінчення розгляду справи.

При цьому слід врахувати, що державний виконавець відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" з метою захисту інтересів стягувача має право одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, отже державний виконавець має право самостійно звернутись до компетентних органів щодо надання інформації, яка необхідна для проведення виконавчих дій.

Таким чином, вважаю, що зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника здійснюється лише за його наявності, тобто, не є обов'язковим і не внесення цих даних не тягне за собою визнання виконавчого документа таким, що не відповідає вимогам статті 18 Закону.

Отже, інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника і можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника, місце роботи боржника, місцезнаходження майна боржника, тощо зазначаються у виконавчому документі в тому випадку якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ.

Разом з тим, суддями Бориспільського міськрайонного суду вживаються всі можливі заходи щодо усунення недоліків у виконанні постанов. Надсилаються запити до районних податкових інспекцій для отримання ідентифікаційного номеру боржника. Після отримання інформації постанови повторно направляються на виконання до відділу ДВС. 

2. Відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. У результаті вжитих державним виконавцем заходів не можливо з’ясувати місце проживання боржника.

Стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначає підстави, з яких виконавчий документ повертається стягувачу. 

1. Виконавчий документ,  на підставі якого відкрито виконавче провадження,  за  яким  виконання  не  здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 

     1) є письмова заява стягувача; 

     2) у боржника відсутнє  майно,  на  яке  може  бути  звернуто стягнення,  а  здійснені  державним виконавцем відповідно до цього Закону   заходи    щодо    розшуку    такого    майна виявилися безрезультатними; 

     3) стягувач  відмовився залишити за собою майно боржника,  не реалізоване під час виконання рішення; 

     4) стягувач перешкоджає провадженню  виконавчих  дій  або  не здійснив   авансування   витрат   на   організацію  та  проведення виконавчих  дій,  авансування  яких   передбачено   цим   Законом, незважаючи  на  попередження  державного  виконавця про повернення 
 йому виконавчого документа; 

     5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити  особу боржника,  з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи   (крім   випадків,   коли  виконанню  підлягають  виконавчі документи про стягнення аліментів,  відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом  чи  іншим  ушкодженням  здоров'я,  у  зв'язку з втратою годувальника,  а також виконавчі документи про відібрання  дитини, за  якими  мають  бути  стягнуті  кошти  чи  інше  майно,  та інші виконавчі документи,  що можуть бути  виконані  за  безпосередньої участі боржника); 
      6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за  виконавчим  документом  має  передати  стягувачу,  або майно,  на  яке  необхідно  звернути  стягнення  з метою погашення заборгованості (крім коштів),  а  здійснені  державним  виконавцем відповідно  до  цього  Закону  заходи  щодо  розшуку  такого майна виявилися безрезультатними; 

     7) боржник - фізична особа  (крім  випадків,  коли  виконанню підлягають    виконавчі   документи   про   стягнення   аліментів, відшкодування  шкоди,  завданої  каліцтвом  чи  іншим  ушкодженням здоров'я,  у  зв'язку  з  втратою годувальника,  а також виконавчі 
 документи про відібрання дитини) чи майно  боржника,  розшук  яких здійснювався органами внутрішніх справ,  не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 

     8) коштів,  що надійшли від  реалізації  заставленого  майна, недостатньо  для  задоволення  вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом,  на підставі якого  звернуто  стягнення  на заставлене майно; 

     9) наявна   встановлена   законом   заборона  щодо  звернення стягнення на майно чи кошти боржника,  якщо у нього відсутнє  інше майно  чи кошти,  на які можливо звернути стягнення,  а також щодо проведення інших виконавчих дій  стосовно  боржника,  що  виключає можливість виконання відповідного рішення. 

     2. Про  наявність обставин,  зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. 

     3. У  разі  повернення  виконавчого  документа   з   підстав, передбачених  частиною першою цієї статті,  стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання. 
      4. Про   повернення   стягувачу   виконавчого   документа  та авансового  внеску  державний  виконавець  виносить  постанову   з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником  відділу,  якому  він  безпосередньо  підпорядкований. 
 Копія  постанови  у  триденний  строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку,  встановленому  цим Законом. 

     5. Повернення  виконавчого  документа  стягувачу  з  підстав, передбачених  цією  статтею,  не  позбавляє  його  права  повторно пред'явити  виконавчий  документ  до  виконання  протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. 

Досить часто з відділу ДВС надходять до суду постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з тим, що згідно акту державного виконавця боржник за адресою вказаною у виконавчому документі не проживає. А також на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з тим, що майно, яке належить боржнику на праві власності на яке можливо звернути стягнення відсутнє. Згідно відповідей з ОДПІ за боржником не значаться рахунки та джерела доходу. А відповідно до п. 7 ст. 52 цього Закону, звернення стягнення на житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло не здійснюється, якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати.

Виявлено значну кількість  випадків коли державним виконавцем направляються до суду постанови про повернення виконавчого документа з вказаних вище підстав, проте на підтвердження вчинення відповідних виконавчих дій державним виконавцем не надається жодних документів.

З цього приводу судді повторно повертають виконавчий документ до ВДВС для належного виконання постанови суду та вжиття дієвих заходів щодо її виконання з нагадуванням про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами відповідно до ст. 298 КУпАП. А також з попередженням службових осіб про кримінальну відповідальність передбачену ст. 382 КК України, що настає за невиконання службовою особою постанови суду та проханням вжити заходів щодо притягнення до відповідальності винних осіб щодо допущених під час здійснення виконавчих дій порушень.   

Також слід звернути увагу, що у 2013 році з відділу ДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції неодноразово надходили до суду листи щодо надання підтвердження про перерахування вилучених коштів та надання банківських реквізитів для перерахування конфіскованих в дохід держави України грошових коштів для належного виконання постанов Бориспільського міськрайонного суду Київської області про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил. ВДВС посилається на те, що інструкцією з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом № 512\5 від 02.04.2012 Міністерства юстиції України в пункті 4.6.3 зазначено, що вилучена іншим уповноваженим органом готівка за дорученням державного виконавця перераховується цим органом до держаного бюджету на вказані державним виконавцем рахунки. У дорученні зазначаються: найменування органу ДВС, реквізити судового рішення про конфіскацію цієї готівки, прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця, строк виконання доручення, обов’язок цього органу щодо надання державному виконавцю підтвердження про перерахування коштів. На підставі цього ВДВС просить повідомити банківські реквізити для перерахування конфіскованих в дохід держави України грошових коштів, оскільки таке повідомлення є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Практика розгляду суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області таких звернень відділу ДВС є різною.

Так, вирішуючи дане питання одні судді направляли до ВДВС листи з повідомленням про те, що вилучена сума готівки відповідно до постанов суду про притягнення до адміністративної відповідальності осіб за порушення митних правил, вилучається працівниками Київської митниці Міністерства доходів та зборів України, а не судом, про що свідчать протоколи про порушення митних правил, і саме Київська митниця Міндоходів повинна переховувати таку готівку до бюджету України та надавати відповідні рахунки, а тому такі запити необхідно подавати безпосередньо до них. 

Інші судді, для усунення обставини, яка перешкоджала виконанню постанови суду виносили додаткову постанову, де в її резолютивній частині зазначали необхідні банківські реквізити для перерахування конфіскованих в дохід держави України грошових коштів, посилаючись на те, що питання зв’язані з виконанням постанов про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову (ст. 304 КУпАП). 

Отже, в ході проведення узагальнення проаналізовано найбільш суттєві причини повернення без виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення та всі можливі заходи, які вживаються суддями Бориспільського міськрайонного суду щодо усунення недоліків у виконанні постанов.

За результатами проведеного аналізу слід зробити висновок, що в 2013 році Бориспільським міськрайонним судом своєчасно виносились та надсилались документи, щодо звернення судових рішень до виконання. 

Суддями Бориспільського міськрайонного суду постійно здійснюється контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під їх головуванням.

Слід відзначити, що у Бориспільському міськрайонному суді з метою підвищення ефективності відправлення правосуддя, аналізу факторів, що впливають на оперативність розгляду справ та виконання судових рішень, головою суду проводяться перевірки роботи апарату суду і при виявленні недоліків, такі негайно ліквідуються.