Конституційний Суд України прийняв рішення щодо припинення дії Меморандуму про розвиток співробітництва між КСУ та КС РФ

17 квітня 2014 року Конституційний Суд України прийняв рішення припинити дію Меморандуму про розвиток співробітництва між Конституційним Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації від 14 червня 2000 року та доручив Голові Конституційного Суду України поінформувати Конституційний Суд Російської Федерації про прийняте рішення.

Текст Рішення та Меморандуму наводимо нижче.

Р І Ш Е Н Н Я

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

про припинення дії Меморандуму про розвиток співробітництва між Конституційний Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації

м. К и ї в                                                                 

17 квітня 2014 року

№ 10-р/2014

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бауліна Юрія Васильович – головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Мельника Миколи Миколайовича,

Саса Сергія Володимировича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Сліденка Ігоря Дмитровича,

Стецюка Петра Богдановича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шевчука Станіслава Володимировича – доповідача,

Шишкіна Віктора Івановича

розглянув на засіданні питання про припинення дії Меморандуму про розвиток співробітництва між Конституційним Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації від 14 червня 2000 року.

Заслухавши інформацію голови Постійної комісії з міжнародних зв’язків Конституційного Суду України судді Шевчука С.В., Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Між Конституційним Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації 14 червня 2000 року укладено Меморандум про розвиток співробітництва між Конституційним Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації  (далі – Меморандум), у якому передбачено, зокрема, підтримання відносин між судами на основі принципів подальшого розвитку всебічних взаємовигідних українсько-російських відносин, забезпечення верховенства права, основних прав і свобод людини, взаємної поваги, довіри та співробітництва.

2. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 року № 1702 – 6/2014 такою, що не відповідає Конституції України. Отже, правових підстав для проведення 16 березня2014 року референдуму в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі не було, і його результати не можуть вважатися основою для «самовизначення Автономної Республіки Крим та міста Севастополя».

Однак всупереч зазначеному рішенню Конституційного Суду України вказаний референдум було проведено, а його результати використано для укладання 18 березня 2014 року Договору між Російською Федерацією і так званою «Республікою Крим» «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської федерації нових суб’єктів».

Конституційний Суд України наголошує, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь як невід’ємні складові частини системи адміністративно-територіального устрою України не є суб’єктами міжнародного права і тому не можуть бути сторонами міжнародних договорів, наслідками підписання яких є порушення територіальної цілісності України. Це суперечить Конституції України та основоположним нормам та принципам, викладеним у Статуті Організації Об’єднаних Нації 1945 року, Статуті Ради Європи 1949 року, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до  Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року.

На положеннях вказаних документів ґрунтуються резолюції Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи щодо України.

Так, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у Резолюції «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 зазначила, що референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, не має законної сили і не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (пункт 5).

Парламентська Асамблея Ради Європи 9 квітня 2014 року ухвалила Резолюцію «Останні події в Україні:загрози для функціонування демократичних інститутів» № 1988 (2014), у якій вказала, що цей референдум є неконституційним, його результати та незаконна анексія Криму Російською Федерацією не мають юридичної сили і не визнаються Радою Європи (пункт 16).

Конституційний Суд Російської Федерації, розглянувши «справу щодо перевірки конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів» ухвалив Постанову від 19 березня 2014 року № 6 – П, якою визнав цей договір таким, що відповідає Конституції Російської Федерації, визнавши таким чином міжнародну правосуб’єктність адміністративно-територіальної одиниці України.

Даючи у зазначеній постанові оцінку конституційності договору між Російською Федерацією і так званою «Республікою Крим», Конституційний Суд Російської Федерації знехтував і принципами та положеннями Меморандуму щодо подальшого розвитку всебічних взаємовигідних українсько-російських відносин, забезпечення верховенства права,основних прав і свобод людини, взаємної поваги, довіри та співробітництва.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 50 Закону України «Про Конституційний Суд України», § 7, § 75 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Припинити дію Меморандуму про розвиток співробітництва між Конституційним Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації від 14 червня 2000 року.

2. Доручити Голові Конституційного Суду України проінформувати Конституційний Суд Російської Федерації про прийняте рішення.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

***

Меморандум
      про розвиток співробітництва між Конституційним Судом
       України та Конституційним Судом Російської Федерації

Конституційний Суд  України і Конституційний Суд Російської Федерації (далі - Сторони),

- відзначаючи важливість співробітництва між органами конституційної  юрисдикції  для  подальшого  розширення  всебічних взаємовигідних українсько-російських відносин;

- маючи на меті збагачення і обмін правовими культурами двох країн, зокрема практикою захисту та реалізації конституцій, законів та інших правових актів;

- враховуючи важливу роль органів конституційної юрисдикції в забезпеченні верховенства права, основних прав і свобод людини;

- відповідно до Протоколу про наміри щодо співробітництва між Конституційним Судом України та  Конституційним  Судом  Російської Федерації, підписаного 19 січня 2000 р. у Москві;

домовились про таке:

Стаття 1

Сторони підтримуватимуть свої відносини на основі принципів взаємної поваги, незалежності, довіри та співробітництва.

Стаття 2

Сторони проводитимуть регулярні зустрічі між головами, заступниками, суддями двох судів з метою забезпечення подальшого поглиблення своїх відносин і визначення пріоритетів їх співробітництва.

Стаття 3

Сторони проводитимуть двосторонні семінари з актуальних питань конституційної юрисдикції, що становлять спільний інтерес, почергово в Україні та Російській Федерації.

Стаття 4

Сторони на регулярній основі здійснюватимуть обмін рішеннями, висновками, ухвалами, прийнятими Конституційними Судами двох країн, а також іншими матеріалами правового характеру, науковими та експертними дослідженнями.

Стаття 5

Сторони сприятимуть комісіям з міжнародних зв'язків двох Судів проведенню їх консультацій з питань двосторонніх відносин, що становлять взаємний інтерес. У разі необхідності Сторони створять спільну робочу групу, яка визначатиме пріоритетні напрямки та цільову програму співробітництва.

Стаття 6

Сторони сприятимуть постійному обміну інформацією та досвідом роботи на рівні секретаріатів, зокрема їх окремих структурних підрозділів.

Стаття 7

Меморандум укладається строком на три роки. Його дія автоматично продовжується на кожні три наступні роки, якщо жодна з сторін офіційно не повідомить про свій намір припинити його дію не менше, як за три місяці до закінчення дії Меморандуму.

Вчинено у м. Києві 14 червня 2000 року у двох примірниках, кожний українською та російською мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.