Узагальнення судової практики розгляду судами Київської області справ окремого провадження за 2013 рік

У порядку окремого провадження суди загальної юрисдикції розглядають справи в яких немає спору про право, оскільки права заявника не порушені і ніким не оспорюються.

На виконання плану роботи Апеляційного суду Київської області на перше півріччя 2014 року проведено узагальнення судової практики розгляду  судами Київської області справ окремого провадження за 2013 рік.   

Метою цього узагальнення є вивчення практики застосування судами норм законодавства при розгляді цивільних справ окремого провадження, а також виявлення складних і спірних питань.

Проводячи узагальнення розгляду справ даної категорії, слід зазначити, що основним законодавством, яке регулює розгляд справ окремого провадження є: Конституція України,  Цивільний кодекс України (далі – ЦК України),  Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України), Сімейний кодекс України, постанова Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення». 

Із цією метою вивчено та проаналізовано дані судової статистики розгляду судами справ окремого провадження, судові рішення, ухвалені у цивільних справах даної категорії, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, якими скасовано рішення місцевих судів Київської області.

Проведеним узагальненням встановлено те, що при розгляді справ цієї категорії суди в основному правильно застосовують чинне законодавство. Разом з тим деякі суди допускають помилки при визначенні підвідомчості справ, неправильно вирішують  питання  щодо  участі  у  справі  заінтересованих осіб, неповно перевіряють обґрунтованість заявлених вимог.

Аналіз статистичних даних у справах окремого провадження

Протягом 2013 року місцевими судами Київської області розглянуто всього 2119 справ окремого провадження, з них із ухваленням рішення - 1869 справ, у тому числі із задоволенням заяви - 1811 справ, передано в інші суди – 6 справ, закрито провадження – у 16 справах, у 228 справах заяву залишено без розгляду (відповідно до даних статистичного звіту місцевих судів Київської області).

Встановлено те, що відсоток розглянутих справ окремого провадження в порівнянні із загальною кількістю розглянутих судами Київської області цивільних справ протягом звітного періоду складає 5,8%. Таким чином, судова практика розгляду справ окремого провадження є досить незначною.

Якщо порівняти показники розгляду справ окремого провадження протягом 2012 та 2013 років, то варто відмітити про збільшення кількості розглянутих справ у 2013 році на 132 справи (таб.1).

Таб.1

У розрізі категорій цивільних справ окремого провадження вбачається те, що протягом 2013 року місцевими судами Київської області розглянуто найбільше справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення – 1211 справ (57% від загальної кількості розглянутих справ окремого провадження протягом 2013 року), а також справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності особи – 312 справ (14,7% від загальної кількості розглянутих справ окремого провадження протягом 2013 року), інші справи окремого провадження становлять незначний відсоток розглянутих справ протягом звітного періоду.

У 2013 році Апеляційним судом Київської області переглянуто 24 справи окремого провадження,  із них: залишено без змін – 7 судових рішень, скасовано - 16 судових рішень (закрито провадження у 3 справах, залишено заяву без розгляду у 4 справах, ухвалено нове рішення у 9 справах), змінено 1 рішення.

У розрізі категорій цивільних справ окремого провадження вбачається те, що протягом 2013 року Апеляційним судом Київської області розглянуто 5 справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (1 справа про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, 4 справи про визнання фізичної особи недієздатною); 1 справу про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 1 справу про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 16 справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 1 справу про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Підсудність справ окремого провадження

Положення про підсудність справ окремого провадження визначається розділом ІV ЦПК України. Кожна з таких справ характеризується особливими правилами про підсудність.

Як встановлено з результатів проведеного узагальнення, протягом звітного періоду більшістю місцевих судів Київської області справи окремого провадження розглянуто з дотриманням правил підсудності та вимог статей 236, 242, 246, 251, 257, 260, 269, 274, 279, 283, 287 ЦПК України.

Варто зазначити про те, що суди при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення не завжди враховують норми законодавчих актів, якими передбачено інший несудовий порядок встановлення певних фактів відповідними органами у спеціально встановленому законом порядку.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 205 ЦПК України - суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наприклад,  рішенням Вишгородського районного суду від 16.04.2013 року у справі 363/30/13-ц за заявою Х.О.М., заінтересована особа: ГУ МВС України в Київській області, Вишгородський РВ ГУ МВС  України в Київській області, УПФ України Вишгородського району про встановлення факту, що має юридичне значення, - встановлено факт несення Х.О.М. служби у зоні відчуження у місті Прип’ять з 09.05.1986 року по 12.05.1986 рік, хоча в матеріалах справи відсутні докази того, що заявник звертався до відповідних органів з вимогою встановити факт перебування його на службі з 09.05.1986 року по 12.05.1986 року і йому в цьому було відмовлено встановлення факту проходження служби не належить до компетенції суду, а здійснюється відповідними органами у спеціально встановленому законом порядку.

 Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.08.2013 року це рішення Вишгородського районного суду від 16.04.2013 року скасовано та провадження у справі закрито.

Інший приклад вбачається з рішення Бориспільського міськрайонного суду від 19.04.2012 року у справі 22-ц-6565/12 за заявою К.А.М., заінтересована особа – НТУ України «Київський політехнічний інститут» про встановлення факту, що має юридичне значення,  - заяву К.А.М. задоволено. Встановлено факт початку перебування  К.А.М. на військовій службі у Збройних силах України відповідно до Тимчасового положення про проходження військової служби громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 року №174/93 – з 01 вересня 2001 року.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про встановлення факту перебування на військовій службі заявника, суд першої інстанції вважав доведеним факт перебування його на військовій службі з 01 вересня 2001 року. Разом з цим в матеріалах справи відсутні докази того, що К.А.М. звертався до відповідних органів з вимогою встановити факт перебування його на військовій службі з 01.09.2001 року та, що йому було відмовлено в цьому, а також не враховано, що встановлення факту проходження військової служби не належить до компетенції суду, а здійснюється відповідними органами у спеціально встановленому законом порядку.

Тому це рішення Бориспільського міськрайонного суду від 19.04.2012 року ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22.01.2013 року було скасовано, а провадження у справі закрито.

Особливості розгляду найбільш поширених справ окремого провадження

Як вбачається із даних статистичного звіту за 2013 рік найбільш поширеними категоріями справ окремого провадження були справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а також справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності особи. Отже, предметом аналізу будуть саме ці категорії справ.

Встановлено, що суди у переважній більшості справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи задовольняли заяви осіб (з 312 розглянутих протягом 2013 року справ вказаної категорії задоволено заяв у 259 справах). В апеляційному порядку оскаржено 5 судових рішень.

Наприклад, рішенням Вишгородського районного суду від 20.12.2012 року у справі 2-о-26/1009/12 за заявою К.В.В., Д.Т.О. та К.-Г.О.В., заінтересована особа: орган опіки та піклування Хотянівської сільської ради Вишгородського району про визнання особи недієздатною та встановлення опіки, - заяву задоволено. Визнано Д.Л.П. недієздатною. Встановлено опіку над недієздатною Д.Л.П. і призначено її опікунами К.В.В., Д.Т.О. та К.-Г.О.В.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було встановлено, що К.В.В., Д.Т.О., К.-Г.О.В. являються дітьми Д.Л.П.

Згідно акту амбулаторної судово-психологічної експертизи від 05.10.2012 Д.Л.П. страждає на хронічний психічний розлад - судинну деменцію (слабоумство), ступінь виразності психічних розладів такий, що вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З подання органу опіки та піклування Хотянівської сільської ради Вишгородського району вбачається, що опікунами Д.Л.П. необхідно призначити її дітей.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28.03.2013 року рішення Вишгородського районного суду від 20.12.2012 року залишено без змін.

Узагальнення показало, що головною проблемою судової практики розгляду вказаних справ, що призводило до скасування рішень судів першої інстанції апеляційною інстанцією був формальний підхід судів до з’ясування обставин справи.

Наприклад,  рішенням Вишгородського районного суду від 28.11.2012 року у справі 22-ц-6943/12 за заявою Д.Т.В., заінтересовані особи: Д.І.В., виконком Вишгородської міської ради про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,-  заяву Д.Т.В. було задоволено. Визнано Д.І.В. обмежено дієздатним і встановлено над ним піклування та призначено Д.Т.В. піклувальником.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи заяву, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що Д.І.В. зловживав спиртними напоями, чим ставив себе і свою сім’ю у скрутне матеріальне становище, а тому є передбачені законом підстави для обмеження його цивільної дієздатності і призначення йому піклувальника.

Проте,  суд не звернув уваги на суперечливість наявних у справі доказів, зокрема довідок лікаря-нарколога. Так, у матеріалах справи міститься довідка лікаря-нарколога від 27.04.2012 року про те, що Д.І.В. перебуває на обліку у лікаря нарколога із 11.05.2011 року з діагнозом «синдром алкогольної залежності». У направленні Д.І.В. на лікування лікар-нарколог вказав, що останній перебуває на обліку із 12.01.2012 року. В той же час в матеріалах справи міститься довідка лікаря-нарколога від 13.08.2012 року, в якій зазначено, що Д.І.В. не перебуває на обліку у лікаря-нарколога. За таких обставин, суд мав дати належну оцінку даним обставинам, в тому числі із урахуванням пояснень Д.І.В. про те, що він не зловживає спиртними напоям і ніколи не ставав на облік до лікаря-нарколога.

Крім того, задовольняючи заяву, суд залишив поза увагою відсутність в матеріалах справи доказів того, що позивач ставив себе чи заявницю у скрутне матеріальне становище. Суд не врахував, що сторони тривалий час проживають окремо,  дітей у них немає, заявниця працює і отримує заробіток. Рішенням Вишгородського районного суду від 24.01.2013 року шлюб між Д.Т.В. та Д.І.В. було розірвано.

Рішення Вишгородського районного суду від 28.11.2012 року скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.02.2013 року і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні заяви.

Також, є випадки, коли суди першої інстанції всупереч ЦПК України за одних і тих самих підстав двічі визнавали особу обмежено дієздатною. Так, рішенням Васильківського міськрайонного суду від 02.10.2012 року у справі 2-0/1008/72/12 за заявою К.О.М., заінтересовані особи: К.М.О., виконком Козинської сільської ради про визнання особи обмежено дієздатною та  встановлення опіки, - заяву К.О.М. задоволено. Обмежено цивільну дієздатність К.М.О. з 19 вересня 2006 року внаслідок зловживання спиртними напоями до позбавлення його залежності від алкоголю. Встановлено над К.М.О. піклування і призначено йому піклувальника К.О.М.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом Київської області у 2009 році К.О.М. вже звертався до суду з завою про обмеження цивільної дієздатності свого батька К.М.О. з тих самих підстав і рішенням Васильківського міськрайонного суду від 09.07.2009 року  було обмежено цивільну дієздатність К.М.О. та призначено останньому піклувальника К.О.М.

У квітні 2012 року заявник К.О.М. звернувся повторно із зазначеними вимогами і у заяві наводив аналогічні підстави, зокрема те, що його батько перебуває в повній залежності від спиртного, своїми діями ставить себе і сім’ю в складне матеріальне становище, ніякого поліпшення до одужання не передбачається.

Таким чином, обставини на які посилався заявник були предметом дослідження суду першої інстанції  і вирішені рішенням Васильківського міськрайонного суду від 09.07.2009 року.

Рішення Васильківського міськрайонного суду від 02.10.2012 року скасовано ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25.09.2013 року та закрито провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ( у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Проте, встановлено випадок, який вбачається з рішення Яготинського районного суду від 17.07.2012 року у справі 1028/22/12 за заявою К.Ю.Л., заінтересована особа орган опіки та піклування Яготинського міськвиконкому Київської області про визнання особи недієздатною та встановлення опіки, в якому суд визнавши особу недієздатною, призначив їй опікуна без подання та висновку органів опіки та піклування про призначення опікуна, що суперечить ст. 241 ЦПК України.

Вказане судове рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.03.2013 року із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви К.Ю.Л.

Найбільш поширеною є судова практика розгляду цивільних справ саме про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Так, із загальної кількості розглянутих протягом 2013 року справ окремого провадження, що становить - 2119 справ, місцевими судами Київської області розглянуто 1211 справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Роль судового встановлення юридичних фактів випливає з їх значення для розвитку правових відносин, та необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій.

Главою 6 ЦПК України визначено порядок розгляду та перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Умовою для відкриття провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення є неможливість одержати певний документ у позасудовому порядку.

Проведеним узагальненням встановлено те, що протягом звітного періоду більшість заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення задовольнялись місцевими судами Київської області (з 1211 заяв задоволено 1023 заяв). Частка судових рішень у справах вказаної категорії, які оскаржено у апеляційному порядку є незначною та складає 16 рішень, із них: 6 судових рішень залишено без змін, 10 рішень скасовано.

 Визначення предмета доказування у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від точного тлумачення їх законодавчого формулювання.

Найбільш поширеними у вказаній категорії справ є справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, факту перебування фізичної особи на утриманні, факту родинних відносин між фізичними особами, факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

При проведенні аналізу розгляду судами справ окремого провадження  встановлено, що суддями допитувались свідки, але не завжди витребовувались письмові докази стосовно обставин, на які посилались заявники. Справи в окремих випадках розглядались на підставі зазначених у заяві тверджень про неможливість  внести відповідне виправлення.

При розгляді справ про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження чи паспорті (у тому числі факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені та по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові подати докази про належність йому даного документа. Якщо виправлення у документах на­лежним чином не застережені, або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, то у цьому випадку справу розглядати не можна, але можливо звернутися до суду з заявою про встановлення факту, про який зазначе­но у документі.

Із проаналізованих справ вбачається, що досить часто заявники при зверненні до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу не надають доказів, що підтверджували б  неможливість внести виправлення в той чи інший правовстановлюючий документ в позасудовому порядку. Така проблема виникає в переважній більшості справ при зверненні особи із заявою про встановлення належності трудових книжок в яких містяться невірні записи щодо особи (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження) і встановлення даного факту необхідне для оформлення особою пенсії в органах Пенсійного фонду.

Також, суди встановлювали факти належності особі документів, які не відносились до таких, що посвідчують особу (п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

Наприклад, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 19 липня 2013 року у цивільній справі 357/8665/13-ц за заявою Д.І.М., заінтересована особа: УПФУ в м. Біла Церква про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,- заяву задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому трудової книжки, виданої на ім’я Д.І.М. Для підтвердження обставини, що трудова книжка Серії БТ-1 № 0734814, видана 29.08.1976 року, дійсно належить Д.І.М., заявник надав паспорт та свідоцтво про народження. З оглянутих документів вбачається, що заявник має подвійне ім’я, день його народження 12.07.1958 р., розбіжність та помилковість запису існує лише в трудовій книжці. Сумнівів щодо дати народження чи належності зазначеного документу заявнику немає.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області від 11.12.2013 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 19 липня 2013 року залишено без змін.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12.08.1993 р., порядок підтвердження наявного трудового стажу встановлюється органами Пенсійного фонду України.

Проте, в порушення вищезазначеного, рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 19.03.2013 року у справі 373/543/13-ц за заявою О.В.А., заінтересована особа УПФУ в м. Переяслав-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення, заяву О.В.А. було задоволено, та встановлено факт роботи О.В.А. на посаді учителя Лецьківського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» в період з 01 вересня 1988 року по 31 серпня 1997 року.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи заяву О.В.А., суд першої інстанції виходив із того, що у разі підтвердження факту роботи заявника у визначений нею період (9 років) на посаді учителя вона матиме необхідний страховий стаж (30 років) для призначення пенсії за вислугу років і для одержання одноразової грошової допомоги.

При цьому суд першої інстанції при розгляді заяви О.В.А. про встановлення факту роботи учителем не врахував, що існує інший, визначений законом, порядок його встановлення.

Так, статтею 62 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788 «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, суд не звернув уваги на зазначені положення та не врахував, що законодавством установлення відповідного факту здійснюється в іншому порядку.

Тому, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 19.03.2013 року ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.05.2013 року було скасовано,  а заяву О.В.А. про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Заінтересовані особи у справах окремого провадження - це ті учасники процесу, на суб'єктивні права і обов'язки яких потенційно можуть вплинути межі законної сили рішення суду у конкретній справі, коли рішення суду може порушити права або охоронювані законом інтереси цих осіб, що може спричинити за собою обов'язок здійснення ними будь-яких рішень або ж змінити їх правовий статус. Ці учасники процесу зацікавлені в правильному вирішенні справи.

В якості заінтересованих осіб залучаються органи запису актів цивільного стану, що відмовили внести виправлення в запис, державний нотаріус або нотаріус, що займається приватною практикою, що зробив нотаріальну дію або відмовив в її вчиненні. До числа заінтересованих осіб можуть відноситися ті органи і установи, до яких заявник може звернутися після ухвалення рішення суду.

Суди повинні встановлювати абсолютно всіх заінтересованих осіб у справі і обов’язково залучати їх до участі в її розгляді.

Однак, мають місце випадки, коли суди не встановлюють осіб, заінтересованих у справі, а іноді і не викликають їх в судове засідання. 

Так, рішенням  Вишгородського районного суду від 11 лютого 2013 року у справі 2-о-9/13 за заявою Д.М.П., зацікавлена особа: Крюківщинська сільська рада, З.Н.П. про встановлення факту перебування на утриманні,- заяву Д.М.П. задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовувала заяву тим, що вона в 2001 році познайомилась з своїм цивільним чоловіком З.В.І. і починаючи з 2002 року і до смерті З.В.І., позивач проживала разом з ним однією сім'ю без укладання шлюбу. При виконанні трудових обов'язків З.В.І., внаслідок отримання множинних пошкоджень кісток скелету та внутрішніх органів помер 04.03.2012 року.

Суд  першої інстанції послався на те, що усі витрати на поховання були сплачені позивачем, що підтверджується довідкою Крюківщинської сільської ради від 15.03.2012 року №397, квитанціями на придбання ритуальних атрибутів та накладною. 02.10.2013 року Д.М.П. звернулась до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Києво-Святошинському районі із заявою про призначення страхових виплат на підставі рішення суду про визнання її утриманкою.

Проте, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначено вичерпний перелік осіб, які можуть бути визнані утриманцями у разі смерті потерпілого і, Д.М.П., яка на момент смерті працювала та не доглядала осіб, що визначені в ст. 33 Закону та не входить до зазначеного переліку.

Крім того, в матеріалах цивільної справи містяться відомості про дружину потерпілого З.В.І., яку заявник та суд першої інстанції не залучили до участі в розгляді справи.

 Також, суд першої інстанції не залучив до участі в розгляді справи у якості заінтересованої особи відділення Фонду та, задовольняючи позов, не навів жодного належного доказу, посилання суду на  наявність довідки Крюківщинської сільської ради від 15.03.2012 року № 397 про те, що Д.М.П. проживала разом із померлим З.В.І. та вели з ним спільне господарство, а також акта депутата Крюківщинської сільської ради С.В.М. від 14.11.2012 року, з якого вбачається, що Д.М.П. з 2002 року перебувала у цивільному шлюбі з З.В.І. до дня його смерті не можуть вважатись належним доказом, так як в обов’язки сільських рад та депутатів рад не входить перевірка та посвідчення спільного проживання осіб однією сім’єю та ведення ними спільного господарства.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.11.2013 року рішення Вишгородського районного суду від 11 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В окремих випадках суди не звертають уваги на те, що заявники невірно визначають процесуальний статус заінтересованих осіб, зазначаючи їх як «зацікавлена особа» і суди повторюють ці помилки заявників у своїх рішеннях.

Так, рішенням Вишгородського районного суду від  24.05.2013 року у справі 363/706/13-ц за заявою  Х.О.М., зацікавлена особа: Львівський державний університет внутрішніх справ, Київський обласний військовий комісаріат про встановлення факту, що має юридичне значення,- заяву Х.О.М. задоволено. Встановлено факт участі Х.О.М. у бойових діях у м. Баку Азербайджанської РСР в листопаді 1988 року та в травні-серпні 1989 року.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи заяву Х.О.М., суд посилався на те, що заявник в 1987 році вступив і в 1989 році закінчив Львівську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР. Під час навчання двічі вибував у службові відрядження по виконанню спеціальних завдань (операцій) по охороні громадського правопорядку при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами у м. Баку Азербайджанської РСР, зокрема: осінь-зима 1988 року та весна-літо 1989 року.

Судом першої інстанції було взято до уваги пояснення заявника та письмові пояснення свідка Ш.В.М. про перебування Х.О.М. у м. Баку з метою забезпечення громадського порядку, Інструкцію про порядок видачі посвідчень, нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.03.1996 року за № 87, згідно з якою за відсутності (з незалежних від військовослужбовців обставин) необхідних архівних документів, що підтверджують безпосередню участь у бойових діях, дозволяється брати до уваги покази свідків, грамоти, фотографії, газетні матеріали, історичні довідки, інші документи, на підставі яких є можливість зробити достовірний висновок за заявою.

Постановляючи рішення, суд мотивував його тим, що оскільки в матеріалах справи наявні копії фотокарток, на яких зображений Х.О.М. у воєнній формі поряд з танком та з автоматом, то докази справи в своїй сукупності безперечно підтверджують факт участі заявника у бойових діях в листопаді 1988 року та травні-серпні 1989 року.

Проте, згідно наказу Львівської спеціальної середньої школи міліції МВС СРСР № 90 від 15.05.1989 року Х.О.М. дійсно був направлений для несення служби в особливому районі в м. Баку, але сам факт перебування заявника у м. Баку в зазначений час коли він, будучи курсантом школи міліції, залучався до охорони громадського порядку не був підставою для надання заявнику статусу учасника бойових дій.

За завдання, які заявник виконував на території Азербайджанської РСР по охороні громадського порядку він був заохочений грамотою.

Заявник в період несення служби в Азербайджанській РСР мав статус працівника міліції і його дії були регламентовані законом «Про міліцію» з наданням відповідних компенсацій та пільг за виконання спеціальних завдань.

Несення служби з охорони громадського порядку у м. Баку під час збройного конфлікту в Азербайджанській РСР не є підставою для надання заявнику статусу учасника бойових дій.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.09.2013 року рішення Вишгородського районного суду від  24.05.2013 року скасовано та ухвалено нове рішення. Х.О.М. в задоволенні заяви відмовлено.

Також, мають місце поодинокі порушення місцевими судами Київської області ч. 4 ст. 234 ЦПК України, якою передбачено, що у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини першої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Проте, з матеріалів справи 1007/6174/12 Броварського міськрайонного суду за заявою лікаря психіатра Броварської центральної районної лікарні К.А.М. про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку вбачається, що  судом розглянуто вказану справу без участі народних засідателів.

Інший приклад також вказує на зазначене порушення, а саме, з матеріалів справи 2-о/369/2/13 Києво-Святошинського районного суду за заявою С.Б.М., зацікавлені особи: С.О.І., орган опіки та піклування  Києво-Святошинського району про визнання фізичної особи недієздатною, вбачається, що заява С.Б.М. про визнання С.О.І. недієздатною розглянута неповноважним складом суду з ухваленням рішення від 14.05.2013 року про відмову в задоволенні заяви – без обов’язкової участі двох народних засідателів.

Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЦПК України, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

 Проте, в окремих випадках місцеві суди розглядали справи, з яких вбачався спір про право, в порядку окремого провадження. Наприклад, рішенням Яготинського районного суду від 01.06.2013 року у справі 1028/29/12 за заявою Н.М.П., зацікавлена особа: Засупоївська сільська рада Яготинського району про встановлення факту, що має юридичне значення, заявлені вимоги були задоволені.

Як вбачається з матеріалів справи, Н.М.П. звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу із Д.В.М., як чоловіка та жінки, необхідного для реалізації його права на спадщину після смерті останньої. Проте, із змісту заяви вбачається спір про право щодо спадкового майна Д.В.М., померлої 14 липня 2011 року, що підтверджується матеріалами   справи   та   встановлено   судом   апеляційної

інстанції. Тому, рішення Яготинського районного суду від 01.06.2012 року було скасовано ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.09.2013 року, а заяву Н.М.П. про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.

З проаналізованих справ вбачається, що у більшості випадків місцевими судами дотримуються строки розгляду справ окремого провадження, встановлені ЦПК України.

Висновок: 

Результати узагальнення свідчать про те, що судді загалом дотримуються норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ окремого провадження, достатньо повно з’ясовують фактичні обставини справи, дають правильну юридичну оцінку доказам та належним чином перевіряють пояснення сторін, про що свідчить незначний відсоток скасованих судових рішень.

Проте, інколи суди не з'ясовують, з якою метою заявнику необхідно встановити той чи інший юридичний факт, не пропонують йому подати  письмові докази про неможливість одержання документів, що підтверджують цей факт,  чи про неможливість поновлення втраченого документа.

Продовжують мати місце випадки прийняття судами заяв про встановлення фактів, віднесених до компетенції інших органів та таких, що не підлягають розгляду в суді, а саме: факт належності паспорта, атестата, військового квитка, посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС, свідоцтв, що видаються органами РАЦС, встановлення дати народження.

 В окремих випадках суди поверхово підходять до доказів, які підтверджують наявність чи відсутність певних фактів, встановити які просить заявник і ухвалюють рішення лише на підставі одних пояснень заявника. При цьому поза увагою суду залишаються норми Цивільного процесуального законодавства щодо належності та допустимості доказів. 

Суддя Апеляційного суду

Київської області                                                                    Я.С. Мельник