ВССУ узагальнив практику щодо міжнародного викрадення дітей

Суди, розглядаючи справи із застосуванням Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, не завжди чітко визначаються з тим, які саме обставини мають значення для правильного вирішення справи.

До таких висновків дійшли судді судової палати у цивільних справах  ВССУ, які 7 липня обговорилиузагальнення судової практики щодо розгляду судами справ із застосуванням Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, підготовлене суддями судової палати у цивільних справах Дмитром Луспеником та Оленою Євтушенко.

Як повідомили "ЗіБ" в ВССУ, метою узагальнення, за словами О. Євтушенко, є аналіз та вивчення справ із застосуванням зазначеної Конвенції при вирішенні спорів щодо забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються, виявлення проблемних питань, пов’язаних із застосуванням норм міжнародного права, та надання пропозицій щодо заходів, необхідних для формування єдиної судової практики з цих правовідносин.   

Головною перевагою Гаазької Конвенції є можливість захистити дитину, її права, а також забезпечити мінімізацію негативного впливу на неї від протиправного вивезення або утримання, гарантувати право кожної дитини на стабільні умови життя.

Відповідно до результатів проведенного узагальнення суди України переважно дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді справ у спорах про забезпечення повернення дитини до постійного місця проживання відповідно до Гаазької Конвенції.

Водночас судді не зосереджують увагу на відмінності цих справ від тих, що випливають із сімейних правовідносин і стосуються участі батьків у вихованні дітей та визначенні місця їх проживання, не завжди достатньо повно з’ясовують фактичні обставини справи.

Суддя Дмитро Луспеник звернув увагу на те, що судді не завжди правильно визначають предмет доказування у зазначеній категорії спорів і замість умов, передбачених Гаазькою конвенцією, беруть до уваги, як правило, положення СК України, ст. 6 Декларації прав людини, які регулюють зовсім інші правовідносини. Також судами нерідко допускаються помилки при визначенні правового статусу Міністерства юстиції України та його територіальних підрозділів, які пред’являють такі позови. 

З огляду на це в узагальненні приділено увагу правовому врегулюванню справ щодо незаконного утримання (переміщення) дітей згідно з Гаазькою Конвенцією, особливостям провадження справ з іноземним елементом, повноваженням Міністерства юстиції України як центрального органу для виконання передбачених цією Конвенцією функцій. Крім того, узагальнено особливості розгляду справ та ухвалення судового рішення, визначені законом підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, а також напрацьовано висновки та пропозиції щодо заходів з метою забезпечення єдності судової практики з цих правовідносин.  

Зазначене узагальнення, яке було проведено на підставі судових рішень та витребуваних справ, розглянутих судами першої та апеляційної інстанцій, буде направлено заінтересованим суб’єктам для надання відповідних пропозицій та направлено Пленуму ВССУ для затвердження.