Узагальнення судової практики щодо вирішення спорів, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунку.

У З А Г А Л Ь Н Е Н НЯ

                                                                                                  судової практики щодо  вирішення спорів, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунку.

На виконання листа Апеляційного суду Київської області №15710/07-16/14 від 16 липня  2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики щодо  вирішення спорів, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунку.

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України  за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

У сучасних умовах становлення банківської системи України, розвиток товарно-грошових відносин є неможливим без створення чіткої системи мобілізації грошових коштів та перетворення їх у капітал. Відносини, які виникають з приводу акумуляції і перерозподілу фінансових ресурсів є істотним і невід'ємним елементом економіки будь-якої держави. За цих умов виникає необхідність створення ефективного, злагодженого та дієвого правового механізму правового регулювання у сфері надання і цільового використання вільних грошових коштів, що забезпечується Цивільним Кодексом України шляхом формування положень про банківські правочини у главах 71 - 74 Кодексу. Параграф 3 глави 71 Цивільного Кодексу  України присвячений правовій регламентації відносин з приводу укладання, виконання та реалізації прав і обов'язків сторін договору банківського вкладу (депозиту).

Конструкція договору банківського вкладу передбачає обов'язок банківської установи, що прийняла від вкладника чи для нього певну грошову суму виплачувати по закінченню обумовленого у договорі періоду таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі. У залежності від виду договору та встановлених сторонами прав та обов'язків механізм реалізації договору може відповідно уточнюватися.

Договір банківського вкладу характеризується особливим суб'єктним складом - однією з сторін договору завжди є банківська установа, тобто юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому операції по залученню грошових коштів у вигляді депозиту належать виключно до банківських операцій, здійснення яких можливе за умови отримання банківської ліцензії (ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"). Відповідно до Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ N 516 від 3 грудня 2003 р., укладення договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися також відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності дозволу, наданого головним банком цього підрозділу, погодженого з територіальним управлінням Національного банку України, та за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.

Іншою стороною даного договору є вкладник, тобто будь-яка фізична або юридична особа, що надає грошову суму банківській установі на підставі договору банківського вкладу.

Об'єктом договору банківського вкладу (депозиту) є грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку під процент або дохід в іншій формі і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Договір банківського вкладу носить реальний, оплатний та односторонній характер. Він вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми. Вклад в готівковій або у безготівковій формі, що переданий вкладником або для нього третьою особою стає власністю банку, який його використовує для здійснення інших банківських операцій. Зазначена обставина зумовлюється особливістю об'єкту договору - грошових коштів, що мають родовий та споживний характер, повернення яких можливе лише шляхом виплати такої ж самої суми коштів. Крім повернення вкладу, банк після закінчення строку дії договору чи достроково на вимогу вкладника зобов'язаний виплатити вкладнику нараховані на суму вкладу відсотки або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Зобов'язання банку щодо нарахування і виплати процентів або доходу в іншій формі характеризує даний договір як оплатний.

Договір банківського вкладу є одностороннім, тобто з моменту його укладення у банка виникає обов'язок повернення суми вкладу та нарахованих відсотків чи доходу в іншій формі, а вкладника - право вимагати виконання зазначених дій.

Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому самому банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки).

У разі перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому самому банку, але ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов’язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, яка передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу  України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 р. у справі № 6-140цс13).

Згідно ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу може бути укладений на будь-яких умовах, які не суперечать закону. В основному, це   депозитні вклади  на умовах видачі вкладу на першу вимогу («до запитання») та строкові вклади.

Незалежно від виду вкладу, банк зобов’язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.

Умови договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу вважаються нікчемними, тобто, наявність таких положень у тексті договору не породжує тих правових наслідків, які сторони мали на увазі.

Договір банківського вкладу визнається оплатним, тому вкладник має право на отримання процентів за вкладом навіть у випадку дострокового розірвання такого договору за ініціативою вкладника. За своєю суттю витребування вкладу до закінчення його строку слід визнати як односторонню зміну умов договору, яка дозволяється законом, але вчинення такої дії спричиняє настання певних наслідків, а саме у розмірі нарахування процентів за цим вкладом.

Банк має право зменшити суму процентів, які передбачалися за договором строкового депозиту до розміру вкладу «до запитання», але не може зменшити її. У договорах банківського вкладу сторони можуть встановити спеціальний розмір процентів, які нараховуються у випадку дострокового розірвання строкового договору, при цьому їх розмір не може бути меншим від розміру процентів за договором банківського вкладу «до запитання».

Стаття 1061 Цивільного Кодексу України  визначає порядок та межі повноважень банку щодо односторонньої зміни умов договору. Зокрема, банк має право змінити розмір процентів, які нараховуються і виплачуються за укладеним договором «до запитання». Від такої умови сторони можуть відступити, встановивши безпосередньо в договорі положення про заборону односторонньої зміни розміру процентів за вкладом на вимогу.

Законом встановлюється порядок дій банку у випадку зменшення розміру процентів. Так, установа банку зобов’язана повідомити вкладника про зменшення розміру процентів. І тільки після спливу одного місяця з моменту відповідного повідомлення до вкладу  (депозиту) може застосовуватися новий (зменшений) розмір процентів. Виходячи з буквального тлумачення положень статті 1061 Цивільного Кодексу України, слід визнати, що така інформація повинна бути доведена до відома вкладника. У договорах банківського вкладу може передбачатися інший строк повідомлення про зменшення розміру процентів, а також спосіб такого повідомлення.

Зменшення розміру процентів за строковим договором банківського вкладу не допускається в односторонньому порядку. Повідомлення вкладника про збільшення розміру процентів за договором банківського вкладу не передбачається.

У договорі може встановлюватися періодичність виплати процентів, однак ст. 1061 Цивільного Кодексу України  встановлено загальне правило у цьому випадку, яке визначає, що проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові зі спливом кожного кварталу. При цьому вчинення такої дії банку повинне ґрунтуватися на вимозі вкладника про це. Якщо проценти не витребувані, то спрямовуються на капіталізацію вкладу(збільшення депозиту).

Законом передбачено обов’язок банку разом з поверненням вкладу(депозиту) виплатити і нараховані проценти. Тобто, не допускається затримання виплати процентів за вкладом, одностороння відстрочка чи розстрочка виплати процентів за вкладом. У випадку таких дій з боку банку вкладник має право захистити свої права у передбаченому законом порядку (глава 3 Цивільного Кодексу України).

Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про закриття рахунку.

Реалізація кредитно-розрахункових відносин у безготівковій формі відбувається шляхом перерахування коштів з одного банківського рахунку на інший. Їй передує укладення договору банківського рахунку, на підставі якого відбувається відкриття рахунку, прийняття, зарахування, перерахування, видача грошових коштів, проведення інших операцій за рахунком.

Банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року N 2346 банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Визначення договору банківського рахунку, з якого випливає, що вказаний договір є консенсуальним та двостороннім. Із змісту ч. 4 ст. 1068 та ст. 1070 Цивільного Кодексу випливає, що він може бути оплатним. При цьому обов'язок із оплати може покладатися як на банк так і на клієнта. Так, відповідно до ч. 4 ст. 1068 клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. Згідно з правилами ст. 1070 Цивільного Кодексу України  за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

За договором банківського рахунка виникають декілька груп відносин.

По-перше, банк зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять від клієнта або від третіх осіб, а також видавати на вимогу клієнта необхідні йому суми. При цьому банк може використовувати кошти, що є на рахунку, на власний розсуд, у тому числі як кредитні ресурси для інших осіб. Однак у будь-якому випадку, банк повинен забезпечити клієнту можливість безперешкодно розпоряджатися коштами на його рахунку.

По-друге, банк зобов'язується виконувати доручення клієнта про здійснення платежів і про отримання коштів, які належать клієнту.

Сторонами договору банківського рахунку є банк або інша фінансова установа та клієнт.

Банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Клієнтом за договором може виступати будь-яка особа, яка звернулася з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (ч. 2 ст. 1067 Цивільного Кодексу України).

Частина  2 ст. 1066 Цивільного Кодексу України   встановлює право банку використовувати грошові кошти на рахунку клієнта. Зокрема, вказані кошти можуть використовуватися банком для виплати процентів за вкладами іншим клієнтам або надання кредитних ресурсів. При цьому банк повинен своєчасно задовольнити вимогу клієнта щодо розпорядження коштами на рахунку.

За загальним правилом, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Однак, спеціальним законодавством встановлені деякі винятки з цього правила.

Так, наприклад, уповноважений банк здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів (п. 3 ч. II ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93).

Стороною договору банківського рахунку може бути фінансова установа. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року N 2664 фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

Положення глави 72 Цивільного Кодексу Ураїни  застосовуються до так званих кореспондентських рахунків, тобто рахунків, що відкриваються одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Укладення договору банківського рахунка здійснюється відповідно до умов, погоджених сторонами, а також спеціального законодавства, зокрема, Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492. Відповідно до п. 1.9 Інструкції договір банківського рахунка укладається у письмовій формі.

Договір банківського рахунка є публічним договором, тобто банк повинен укласти договір банківського рахунка з будь-яким клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах. Банк не має права відмовити клієнту у відкритті банківського рахунка, якщо дотримано наступних умов: клієнт звернувся до банку з пропозицією відкрити рахунок для вчинення відповідних операцій за рахунком, які передбачені законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією; відкриття рахунка не призведе до порушення законодавства та економічних нормативів; у банка є необхідні виробничі та технічні можливості для відкриття рахунка; відсутні інші причини, що позбавляють банк можливості відкрити рахунок.

Можливість відмови банку від відкриття рахунка може допускатися законом або банківськими правилами. Так, наприклад, у разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні (ч. V ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Необґрунтоване ухилення банку від укладення договору банківського рахунка є порушенням прав потенційного клієнта. Відтак, у останнього виникає право на захист. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.

При здійсненні узагальнення аналізувалась практика розгляду Бориспільським міськрайонним  судом Київської області  справ зі спорів, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунку  на протязі 2013 року та першого півріччя 2014 року.

За даними судової статистики протягом даного часу   в провадженні  Бориспільського міськрайонного  суду  Київської області  перебувала  1 цивільна справа за позовом Лисенко Ліни Миколаївни  до публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» в особі Бориспільського відділення №54 про спонукання укласти договір.

Позивач 15.07.2013 року звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи і підтримуючи який, в позові зазначила, що вона звільнилась з роботи у зв’язку із скороченням штату працівників. Після чого позивачка звернулась до Бориспільського центру зайнятості для отримання  допомоги по безробіттю, де їй повідомили про необхідність відкриття рахунку у банківській установі для отримання допомоги. У зв’язку з чим вона звернулася до Бориспільського відділення №54 публічного акціонерного товариства «Укргазбанк». Але не змогла відкрити рахунок, оскільки відповідач запропонував підписати відповідний договір шляхом заповнення заяви-анкети на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. В даній заяві однією із умов є надання згоди про обробку та використання відповідачем її персональних даних, але така згода не передбачена законодавством та порушує її права. У зв’язку з вищенаведеним позивач просить суд зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» укласти з нею договір шляхом підписання заяви-анкети на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб без умови щодо надання неї згоди на обробку та використання банком її персональних даних.

5 грудня 2013  року суд виніс рішення  про відмову у задоволенні позову Лисенко Ліни Миколаївни до публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» в особі Бориспільського відділення №54 про спонукання укласти договір та стягнення моральної шкоди  за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, яке винесено з порушенням застосування норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Колегія суддів Апеляційного суду Київської області вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та залишили рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області без змін.

При розгляді зазначених спорів у суддів Бориспільського міськрайонного суду не виникало проблемних та спірних питань щодо їх вирішення.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що розглядаючи справи даної категорії судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області дотримуються вимог матеріального та процесуального законодавства, ретельно вивчають матеріали справ, всебічно, повно і об’єктивно досліджують обставини справи, ухвалюючи кінцеве рішення у справі.