ВСУ зробив висновок стосовно земельної ділянки

З моменту утворення смт Коцюбинське та до часу прийняття радою рішення межі цього адміністративно-територіального утворення встановлені не були. Про це мова йде в постанові ВСУ від 17.06.2014 №21-195 а14, яке друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

^{17 червня 2014 року м.Київ №21-195 а14}

Колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача — Житлово-будівельного кооперативу «Моноліт», про

визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення 45-ї сесії 5-го скликання ради від 11.10.2010 №183 «Про надання дозволу ЖБК «Моноліт» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 105,00 га за рахунок земель запасу житлової і громадської забудови для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд членів кооперативу».

На обгрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Вважає, що при його прийнятті не враховано, що ЖБК «Моноліт» не є ЖБК в розумінні стст.133, 137 Житлового кодексу Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 22.08.91 №163 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), і ст.41 Земельного кодексу 2001 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), оскільки ЖБК створюється не менше як п’ятьма особами, які потребують поліпшення житлових умов. Крім того, рішення прийнято за відсутності затвердженої містобудівної документації та погодження спеціального уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури. Також усупереч п.12 «Перехідних положень» ЗК рішення прийнято щодо земельної ділянки, яка розташована за межами селища Коцюбинське, а тому відповідач не мав повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 5.03.2013, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 та Вищого адміністративного суду від 16.01.2014, у задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що на момент прийняття відповідачем рішення ЖБК «Моноліт» був зареєстрований в установленому законом порядку як юридична особа. Орган місцевого самоврядування як суб’єкт земельних відносин не наділений повноваженнями контролю за дотриманням порядку створення юридичної особи, тому висновки прокурора про недотримання відповідачем вимог законодавства під час прийняття рішення суд уважає безпідставними. Крім того, позивач не довів належними доказами тих обставин, що земельна ділянка, щодо якої прийнято рішення, розташована поза межами селища Коцюбинське, а отже, рішення ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки відповідач прийняв відповідно до вимог та в межах повноважень, наданих чинним законодавством.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, заступник Генерального прокурора звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування ВАС одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, а саме: п.12 «Перехідних положень», ст.41 ЗК, стст.133, 137 ЖК. На обгрунтування заяви заступник Генерального прокурора додав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 та 23.10.2013, а також постанов Вищого господарського суду від 2.08 та 22.11.2011 (№№31/70, 23/63), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих

норм права в подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про те, що на момент прийняття радою рішення ЖБК «Моноліт» був зареєстрований в установленому законом порядку як юридична особа, а орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями контролю щодо дотримання правильності державної реєстрації юридичної особи, у тому числі й мети її створення. Рішення прийнято відповідно до вимог та в межах повноважень, наданих чинним законодавством, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах селища Коцюбинське.

Натомість у справах, рішення в яких надано на підтвердження наведених у заяві доводів, суди касаційної інстанції в подібних правовідносинах дійшли протилежного висновку, зокрема:

— у рішеннях ВСС цей суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка розташована поза межами селища Коцюбинське, оскільки на момент прийняття радою рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» межі селища Коцюбинське в установленому законом порядку не були встановлені, а тому рішення ради не відповідає вимогам земельного законодавства;

— в ухвалі ВГС від 2.08.2011 суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, зазначив, що оскільки обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Технолог» не створювався як ЖБК відповідно до ЖК та примірного статуту, то він не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність відповідно до ст.41 ЗК;

— в ухвалі ВГС від 22.11.2011 цей суд, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, зазначив, що оскільки ЖБК «Медтехнік», отримавши на безоплатній основі земельні ділянки, не мав наміру поліпшувати житлові умови членів кооперативу, суд першої інстанції обгрунтовано застосував положення стст.41 ЗК та 133, 137 ЖК та примірного статуту, згідно з якими при вирішенні питання щодо надання безоплатно земельної ділянки ЖБК слід ураховувати саме мету його створення, зокрема потребу засновників та членів кооперативу в поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суди касаційних інстанцій неоднаково застосували п.12 «Перехідних положень», ст.41 ЗК, стст.133, 137 ЖК, примірний статут.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах ВС виходить із такого.

Статтею 19 Конституції передбачено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Згідно з ст.12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до ст.83 ЗК в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів.

Згідно з ст.174 ЗК рішення про встановлення та зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

Статтею 176 ЗК визначено, що межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом.

Відповідно до п.12 «Перехідних положень» ЗК до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абз.3 цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних відносин) сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями територіальних громад виключно в межах населених пунктів, до яких належать землі, межі яких установлено та посвідчено державними актами.

Як установили суди, смт ім.Коцюбинського було створено відповідно до указу Президії

Верховної Ради УРСР від 11.02.41, яким населений пункт Берковець Київського району Київської області віднесено до категорії селищ міського типу, виключено зі складу Білицької селищної ради та перейменовано в селище ім.Коцюбинського, до складу якого включено залізничну станцію Біличі. Проте цим указом межі зазначеного селища визначені не були.

У подальшому указом Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.62 «Про віднесення в підпорядкування обласних (промислових) Рад депутатів трудящих міських поселень Української РСР» смт Коцюбинське підпорядковано Ірпінській міській раді й разом з нею було виключено зі складу Києво-Святошинського району Київської області та підпорядковано безпосередньо Київській обласній раді. При цьому питання щодо визначення меж смт Коцюбинське цим актом також не вирішувалося.

Тобто під час розгляду цієї справи суди встановили, що з моменту утворення смт Коцюбинське та до часу прийняття радою рішення межі зазначеного адміністративно-територіального утворення встановлено не було.

У зв’язку із цим прийняття Радою рішення за відсутності встановлених меж населеного пункту суперечить положенням п.12 «Перехідних положень» ЗК.

Крім того, як убачається з рішення, дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК «Моноліт» надавався відповідно до вимог ст.41 ЗК. Згідно з положеннями цієї статті житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду в розмірі, який встановлюється

відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Суди встановили, що метою діяльності ЖБК «Моноліт» є забезпечення житлом членів кооперативу, яке здійснюється шляхом будівництва багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків та будинків садибного типу. Засновниками цього кооперативу є Особа 1, Особа 2 — мешканці м.Києва та Особа 3 — мешканка м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Згідно з ст.133 ЖК громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до ЖБК й одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст.135 ЖК до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з ст.137 ЖК ЖБК зорганізуються при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим кодексом, примірним статутом та іншими актами законодавства.

Відповідно до п.3 примірного статуту при будівництві жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, не може бути менше 5 чоловік.

Отже, аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК та примірного статуту.

На порушення зазначених вище норм, суд

касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову прокурору в задоволенні позову, формально виходив із того, що ЖБК був зареєстрований в установленому порядку як юридична особа, а орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями контролю щодо дотримання правильності державної реєстрації юридичної особи, зокрема стосовно врахування мети створення такого кооперативу, порядку організації його діяльності відповідно до вимог ЖК та примірного статуту. Проте з’ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб’єкту, передбаченому ст.41 ЗК, зобов’язує раду з’ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Таким чином, незастосування судом касаційної інстанції норми матеріального права, яка підлягала застосуванню, свідчить як про неоднакове застосування зазначеної норми, так і про незаконність судового рішення у справі, що розглядається.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах ВС на підставі аналізу п.12 «Перехідних положень», ст.41 ЗК, стст.133, 135, 137 ЖК, примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та примірного статуту.

Оскільки при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції допустив неоднакове та

неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала ВАС від 16.01.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Заява заступника Генерального прокурора щодо скасування Верховним Судом ухвали ВАС та прийняття нового рішення про задоволення позову задоволенню не підлягає. Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, які викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до ч.2 ст.243 КАС Верховний Суд не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 цього кодексу.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 16.01.2014 скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.2 ч. ст.237 КАС.