flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

КЦС ВС висловився про принцип диспозитивності та спосіб судового захисту у спадкових справах

25 липня 2022, 09:51

Позивач звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва у зв’язку з тим, що він не подав заяву у встановлений законом строк.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позовних вимог. Судові рішення мотивовані тим, що позивач був пенсіонером, тобто мав право на обов’язкову частку у спадковому майні після смерті його матері. Також він постійно проживав разом зі спадкодавцем, а отже вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінив мотиви ухвалених судових рішень, зробивши такі правові висновки.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов’язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу (в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування) заяву про прийняття спадщини.

У позовній заві позивач посилався на те, що він не зміг вчасно звернутися із заявою до нотаріальної контори, оскільки він є пенсіонером і фактично проживав із матір’ю без реєстрації місця проживання, тому вважав, що прийняв спадщину. Однак в цій справі він не заявляв вимог про визнання права власності в порядку спадкування, а факт його постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у спорі про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Тому з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин ч. 3 ст. 1268 ЦК України та безпідставно зазначили як встановлену обставину факт прийняття позивачем спадщини у зв’язку з його постійним проживанням з 2011 року й на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем. Указана правова норма може бути застосована до правовідносин, пов’язаних із визнанням права власності на спадкове майно спадкоємцем, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно, під час розгляду справи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не підлягає встановленню факт постійного проживання позивача із спадкодавцем.

Постанова Верховного Суду від 2 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104711674.

Верховний Суд