Бориспільський міськрайонний суд Київської області

07 жовтня 2014, 11:29

Узагальнення судової практики розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності, встановлення над фізичною особою опіки та піклування, призначення опікуна чи піклувальника

На виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проаналізовано судову практику розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності, встановлення над фізичною особою опіки та піклування, призначення опікуна чи піклувальника за 2012 - І півріччя 2014 року.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.30 ЦК України)

З цією метою було витребувано з місцевих судів Київської області інформацію, цивільні справи даної категорії, проаналізовано статистичні звіти. На вивчення до апеляційного суду надійшло 56 справ із 17 судів.

Вивчення практики місцевих судів Київської області по розгляду справ цієї категорії вказує на те, що суди в основному вірно їх вирішують. Разом з тим у роботі судів ще мають місце серйозні недоліки.

1. Аналіз статистичних даних

За даними статзвітів ТУ ДСА у 2012 році у місцевих судах перебувало у провадженні 337 справ вказаної категорії, з них розглянуто 255 заяв, із задоволенням заяви – 216, закрито провадження у 9 справах, залишено без розгляду 30 заяв, залишок на кінець року становив 82 справи, із них по 50 справах зупинено провадження.

За 2013 рік у судах першої інстанції перебувало у провадженні 394 справ вказаної категорії, з них розглянуто 312 заяв, із задоволенням заяви – 259, закрито провадження у 4 справах, залишено без розгляду 38 заяв, залишок на кінець року становив 60 справи, із них по 37 справах зупинено провадження.

За перше півріччя 2014 року у судах першої інстанції перебувало у провадженні 216 справ вказаної категорії, з них розглянуто 120 заяв, із задоволенням заяви – 92, закрито провадження у 7 справах, залишено без розгляду 18 заяв, залишок на кінець року становив 96 справ, із них по 55 справах зупинено провадження.

Найбільше таких справ було розглянуто у Білоцерківському міськрайонному суді - 77, Васильківському міськрайонному суді -70, Ірпінському міському суді -69, Іванківському районному суді -67 , Києво-Святошинському районному суді – 53.[1]

За аналізований період найбільше розглядалося справ про визнання особи недієздатною.

Надходження справ до суду І інстанції	2012 р.	2013 р.	І пів.2014 р.
про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи	15	12	7
про визнання фізичної особи недієздатною	178	155	83
про поновлення цивільної дієздатності	-	2	4

В апеляційній інстанції у 2012 році було розглянуто 3 справи, з них по одній справі ухвалено нове рішення, 2 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За 2013 рік розглянуто 5 справ даної категорії, залишено без змін 1 рішення, 3 рішення скасовано, із ухваленням нового рішення -2 , змінено – 1, закрито провадження по 1 справі.

За І півріччя 2014 року розглянуто 3 справи, ухвалено нове рішення по 1 справі, 2 рішення залишено без змін.

Тобто відсоток оскаржених рішень відносно розглянутих в місцевих судах незначний і становить у 2012 році – 1,2%, у 2013 році – 1,6 %, у І півріччі 2014 -2,5%.

2. Законодавче врегулювання спорів зазначених категорій та застосування судами нормативно-правових актів (вітчизняного законодавства, міжнародно-правових актів, рішень ЄСПЛ тощо) та проблемні питання правозастосовного характеру

До законодавчих актів, які застосовуються при вирішенні таких справ, зокрема, слід віднести: Конституцію України, Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, Закони України «Про міжнародне приватне право», «Про судову експертизу», «Про психіатричну допомогу», Правила опіки та піклування, затверджені Наказом від 26.05.1999 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Договори між Україною і іншими державами про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 25.05.2007 року

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК України).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом (п.1 ст.6).

Проблемними питаннями є застосування ч.1 ст.240, ч.4 ст.241 ЦПК України. Про що свідчить нижченаведене рішення Європейського суду з прав людини та ухвала Конституційного суду України.

Рішенням Європейського суду з прав людини (справа Н.Михайленко проти України) від 30 травня 2013 року було констатовано порушення права на доступ до суду, закріпленого п.1 ст. 6 Конвенції. Суд першої інстанції ухвалою від 04.11.2010 р. повернув заяву заявниці, заначивши,що на підставі п.2 ч.3 ст.121, п.4 ст.241 ЦПК України, особа, яку було визнано недієздатною, не має права на подання до суду такої заяви. Вказана ухвала була залишена без змін апеляційною та касаційною інстанцією.

Постановою Верховного суду України від 24 лютого 2014 року скасовані ухвали судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В постанові ВСУ послався на ч. 1 ст. 8 ЦПК України, ч. 5 ст. 8 ЦПК України), п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вказав, що ст. 241 ЦПК України не повинна застосовуватися судом суто формально, адже зазначена норма внутрішнього національного законодавства безумовно обмежує право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції. Оскільки гарантоване зазначеною нормою Конвенції право доступу до суду повинне існувати та бути ефективним у практичній реалізації, суду слід ще на стадії вирішення питання про прийняття заяви перевіряти чи не суперечитиме ст. 6 Конвенції встановлене ст. 241 ЦПК України обмеження з огляду на доводи конкретної заяви, вживаючи всіх передбачених цивільним процесуальним законом засобів для з'ясування об'єктивних обставин, які можуть свідчити про поновлення у особи здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Верховний суд України у постанові вказав, що суду слід було відкрити провадження у справі, перевірити посилання заявниці на значне поліпшення її психічного стану чи можливо навіть повне видужання шляхом отримання відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, за результатами якої і вирішити питання про задоволення заяви М.Н. чи про залишення її без розгляду.

Ухвала N 61-у/2014 від 21.05.2014 року Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини 1 ст. 39, п. 1 ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 240, ч.4 ст. 241 Цивільного процесуального кодексу України та ч.1 ст. 42 Цивільного кодексу України.

Апеляційним судом Київської області дотримуються вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судом було прийнято та розглянуто апеляційну скаргу С.Г.К. та В.В.С., особи, яка визнана рішенням Рокитнянського районного суду від 12 вересня 2011 року недієздатною.

Рішенням апеляційного суду від 25 липня 2012 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні заяви.

3.Спірні процесуальні питання (заявники по кожній категорії справ; підсудність; участь органу опіки та піклування; докази та доказування; порядок призначення експертизи та питання експертам тощо)

3.1. Визначення підсудності

Суди в цілому правильно визначали підсудність справ даної категорії (стаття 236 ЦПК України). Проте в деяких справах є порушення правил підсудності, з тих підстав, що судді не в повній мірі досліджували матеріали справи, не робили запити до відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної Міграційної Служби України щодо встановлення зареєстрованого місця проживання або перебування особи.

Наприклад, з матеріалів справи (№368/1755/13-ц) за заявою Р.О., заінтересована особа орган опіки та піклування Мирівської сільської ради Кагарлицького району про визнання В.В. недієздатним, вбачається, що він з 04.09.2013 року і на час проведення експертизи 25.09.2013 року перебуває на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні КОПЛ № 1 (а.с.23-24). Проте Кагарлицький районний суд ухвалою від 11.09.2013 року відкрив провадження по справі та призначив її до розгляду і 11 грудня 2013 року виніс рішення по суті.

Аналогічні справи: № 2 о-11/12, з якої вбачається, що особа знаходиться на державному утриманні в Дарницькому дитячому будинку-інтернату м.Києва (розглянута Березанським міським судом); № 368/1755/13ц – фізична особа перебуває на лікуванні в КОПЛ №1 смт Глеваха, Васильківського району Київської області (розглянута Кагарлицьким районним судом).

В апеляційному суді скасовано три ухвали в зв’язку з порушенням правил підсудності.

Ухвалою від 30 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Т.М.І. задоволено частково та скасовано ухвалу Обухівського районного суду від 07.08.2013 року про відкриття провадження по справі та направлено справу за заявою Т.Є.В , заінтересовані особи орган опіки та піклування Обухівської РДА, Т.М.І. про визнання фізичної особи недієздатною на новий розгляд до суду першої інстанції. Судом зазначено, що суд першої інстанції на порушення вимог ч.3 ст.122 ЦПК України не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування ) такої фізичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що Т.В.І. має декілька фактичних місць проживання. На запит суду першої інстанції щодо доступу до персональних даних до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м.Києві надано довідку про реєстрацію Т.В.І. в м.Києві.

Ухвалою Обухівського районного суду від 11.12.2013 року заяву повернуто заявнику, в зв’язку з непідсудністю справи Обухівському районному суді.

Ухвалою від 22 квітня 2013 року скасована ухвала Ірпінського міського суду від 04.02.2013 року про повернення заяви заявнику, в зв’язку з тим що дана справа не підсудна Ірпінському міському суду. Направлено справу до першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі.

Апеляційний суд зазначив в ухвалі, що з матеріалів справи вбачається, зокрема із фотокопії паспорта К.Н.А. місце її проживання зареєстровано Ірпінським МВ ГУ МВС України в смт. Коцюбинське, по вул. Пономарьова, 24 .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заявник зверталася з даною заявою до Борзнянського районного суду Черніговської області, однак ухвалою вказаного суду заяву було повернуту заявнику, у зв’язку з непідсудністю даному суду (а.с. 14).

Відповідно до ч.1 ст. 117 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.

Також ухвалою від 26.05.2014 року скасовано ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 14.02.2014 року, якою було повернуто заяву П.В.Г., для подачі за зареєстрованим місцем проживання П.Д.В. Судом зазначено, що П.В.Г. звернулася до суду з заявою про визнання сина П.Д.В. недієздатним. При цьому зазначила, що син зареєстрований за адресою: Кіровоградська обл., с.Вільшанка, а проживає з нею в м.Ірпіні, Київської області, що підтверджується довідкою про склад сім’ї, згідно якої місцем проживання є вул.Мінеральна, 18, кв.31 в м.Ірпіні Київської обл.

3.2. Заявники, заінтересовані особи

Згідно ст. 237 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

Проаналізувавши судові рішення судів першої інстанції, встановлено що найчастіше заявники зверталися до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною.

З судових рішень місцевих судів вбачається, що в основному заявниками були члени сім’ї, в деяких справах – орган опіки та піклування. Зацікавленими особами – органи опіки та піклування, органи прокуратури, медичні заклади, органи соціального захисту.

Поняття «член сімї» наразі закріплюється різними нормативними актами. У ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України вказано, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Найбільш повно це поняття дано в п.1 ч.1 ст. 3 КПК України, близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

При цьому ні СК України ні інші нормативні акти не регулюють сімейні стосунки між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Відповідні групи учасників сімейних стосунків ніяк не позначаються. Також не уточнюється, чи всі з таких осіб є членами сім’ї.

При вивченні справ, які надійшли з місцевих судів встановлено, що заяви крім членів сім'ї, близьких родичів подавали: племінниці (№2о-1/12, Яготинський районний суд, № 362/3689/13ц Васильківський міськрайонний суд), тітка (1010/1/12, Володарський районний суд), дядько (№380/941/14ц, Тетіївський районний суд), свояки (№373/2283/13ц Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд), двоюрідні сестри (№1020/376/12 Ржищівський міський суд, № 367/5953/13ц Ірпінський міський суд), двоюрідні дядьки (№ 367/281/13ц Ірпінський міський суд), взагалі друзі сім’ї (№ 1019/937/12 Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд).

Для прикладу, у Васильківському міськрайонному суді було розглянуто справи в яких опікунами призначено племінницю та онуку . При цьому в одній справі заявником була племінниця, а в іншій справі – психіатричний заклад.

Так, у справі ( №362/3689/13ц) за заявою К.В. заінтересована особа орган опіки та піклування Оболонської районної у м.Києві державної адміністрації про визнання О.В. недієздатною. Заяву подала племінниця, яка з О.В. не проживає, крім того в О.В. є рідний брат.

В іншій справі (№1008/7415/12) заінтересована особа Т.Т. (онука) подала заяву до психіатричного закладу про вирішення питання про визнання її бабусі недієздатною, а до органу опіки та піклування заяву про призначення її опікуном. Із заявою до суду звернувся КМПНЛ №3 про визнання В.М. недієздатною та призначення опікуном Т.Т.

У процесі узагальнення виявлено подання заяв прокурорами та законними представниками в інтересах дітей.

Так, ухвалою Апеляційного суду від 03.06.2014 року було скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 18.03.2014 року та направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, з тих підстав, що заяву про визнання Я.Ю.Л. недієздатною заявник (колишній чоловік) подав як законний представник своєї малолітньої дочки, обгрунтовуючи звернення захистом прав та інтересів своїх малолітніх дітей. Суд послався на ст.14, ч.2 ст.154 СК України, ст.39 ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене постає необхідність тлумачення понять «близьких родичів» в цивільному праві.

Вважаємо, що правильно було б якби до суду із заявою про визнання особи недієздатною, про обмеження дієздатності зверталися особи, визначені в ст.237 ЦПК України, а опікунами призначалися б особи з врахуванням ст.63 ЦК України.

Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 20.11.2013 року заяву виконавчого комітету Бориспільської міської ради задоволено. Визнано недієздатним С.В. Подання органу опіки та піклування задоволено. Призначено опікуном Н.О. (яка не є членом сім’ї або близьким родичем) над недієздатним С.В.

3.3. Докази і доказування

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обов’язково здійснювати необхідні дії для залучення заінтересованих осіб у справі та з’ясування їх позиції та обґрунтувань.

Основними доказами по справі були висновки судово-психіатричної експертизи, медична документація з медичних закладів, висновки та подання органу опіки та піклування, покази свідків.

Слід зауважити, що суди іноді встановлювали опіку без відповідного подання органу опіки та піклування, без належного вивчення матеріалів справи.

Рішенням апеляційного суду від 28 лютого 2013 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2012 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні заяви Д.Т.В., заінтересовані особи виконком Вишгородської міської ради, Д.І.В.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2012 року заява задоволена. Визнано Д.І.В. обмежено дієздатним і встановлено над ним піклування та призначено Д.Т.В. піклувальником Д.І.В.

В рішення Апеляційного суду Київської області зазначено: «Прийшовши до висновку про те, що Д.І.В. зловживає спиртними напоями, суд першої інстанції не звернув уваги на суперечливість наявних у справі доказів з цього приводу, зокрема довідок лікаря-нарколога. Так у матеріалах справи міститься довідка лікаря-нарколога від 27 квітня 2012 року про те, що Д.І.В. перебуває на обліку у лікаря нарколога із 11 травня 2011 року за діагнозом «синдром алкогольної залежності». У направленні Д.І.В. на лікування лікар-нарколог вказав, що останній перебуває на обліку із 12 січня 2012 року. В той же час в матеріалах справи міститься довідка лікаря-нарколога від 13 серпня 2012 року, в якій зазначено, що Д.І.В. не перебуває на обліку у лікаря-нарколога.

Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.36 ЦК України обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можливе за обов'язкової наявності двох обставин: зловживання особою спиртними напоями та як наслідок цього ставлення сім'ї у скрутне матеріальне становище.

Задовольняючи заяву, суд залишив поза увагою відсутність в матеріалах справи доказів того, що позивач ставить себе чи заявницю у скрутне матеріальне становище. Суд не врахував, що сторони тривалий час проживають окремо, що вони визнали в судовому засіданні, дітей у них немає, заявниця працює і отримує заробіток. У жовтні 2012 року Д.І.В. звернувся до суду із позовом про розлучення, посилаючись на те, що із серпня 2011 року сторони припинили шлюбні стосунки. В даній справі 4 жовтня 2012 року Вишгородським районним судом було було відкрите провадження і рішенням суду від 21 січня 2013 року шлюб розірвано.

Наявність боргу по оплаті комунальних послуг за кваритиру, на що посилається заявниця, не є доказом скрутного матеріального становища сім'ї, як і відсутні докази, що дана заборгованість виникла в результаті зловживання Д.І.В. спиртними напоями. Сторони визнали в судовому засіданні, що дана квартира належить батьку Д.І.В., який помер і заявниця до неї відношення не має, не є власником, не зареєстрована, не мешкає. Коли і за яких обставин виник борг заявниця доказів не надала.

Посилання заявниці на те, що позивач виносить із квартири майно не є переконливими і не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Судом вказано, що заява про обмеження цивільної дієздатності Д.І.В. не підлягає до задоволення, поскільки позивачка не надала суду передбачених ст.57 ЦПК України належних і допустимих доказів, які підтверджують, що в результаті зловживання спиртними напоями Д.І.В. ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Вищевказане рішення ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2013 року залишено без змін.

3.4. Участь органу опіки та піклування

Опіка (піклування) є особливою формою державної турботи осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.

Органи опіки та піклування визначені у ст.56 ЦК України.

Пунктом 1.4 Правил опіки та піклування, які затверджено наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88 безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

З огляду на важливість питання про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності, встановлення над фізичною особою опіки та піклування призначення опікуна чи піклувальника видається, що участь заявника та органу опіки та піклування є обов’язковою. Проте частина цих справ розглядається без участі заявника і представника органу опіки та піклування, за їхніми заявами з проханням слухати справу без їх участі.

Поняття "орган опіки та піклування" і "опікунська рада" не є тотожними. Пунктом 1.6 Правил опіки та піклування, які затверджено наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88, визначено, що опікунські ради, до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості, створюються при органах опіки та піклування для допомоги в їх роботі та мають дорадчі функції.

З огляду на викладене опікунська рада не належить до органів, які правомочні вирішувати питання щодо надання висновку про доцільність встановлення опіки та піклування.

Дану позицію підтримує і апеляційний суд Київської області.

Так, ухвалою колегії апеляційного суду від 04 червня 2014 року залишено без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2014 року про часткове задоволення заяви М.М.А., заінтересована особа: орган опіки та піклування Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна. Судом було відмовлено у задоволенні вимог М.М.А. про призначення його опікуном, оскільки не було надано подання органу опіки та піклування про призначення судом саме заявника опікуном М.Л.В.

Апеляційний суд послався на пункти 1.2, 1.4 «Правил опіки та піклування» від 17 червня 1999 р. за №387/3680 .

З урахуванням зазначеного тільки виконавчі комітети селищних рад уповноважені вирішувати питання щодо опіки і піклування осіб, які потребують захисту особистих і майнових прав. Подання чи рішення інших органів, як то опікунської ради, які не наділені такими повноваженнями щодо опіки і піклування, враховуватися судом не можуть.

На підставі ч. 1 ст. 241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

В справах про обмеження дієздатності фізичної особи встановлюється піклування (ч.1 ст.37 ЦК України), про визнання особи недієздатною – опіка.

В деяких судах при відсутності клопотання органу опіки та піклування суд відмовляв заявнику у задоволенні заяви у цій частині. Деякі оголошували перерву для дачі висновку, інші ще до початку розгляду справи по суті ухвалою суду залишали заяву без руху для надання подання органу опіки та піклування.

У деяких суддів виникають питання щодо визначення органу опіки та піклування, який має надати висновок про доцільність встановлення опіки у справах, якщо особа, яка потребує опіки та піклування перебуває у медичному закладі або проживає в іншому населеному пункті, а висновки дані за місцем реєстрації цієї особи.

Відповідно до ст.62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Так, у справі 1010/1/2012 за заявою Д.О.А. (проживає м.Хмільник, Вінницька обл.), заінтересована особа Володарська РДА про визнання недієздатним Б.В.Ф. та призначення опікуном, наявне подання Володарської РДА, де зазначено, що особа, яка потребує опіки проживає у Вінницькій області м.Хмільник.

Оскільки Б.В.Ф. проживає там же де і опікун, то висновок повинен був складений органом опіки та піклування за місцем проживання опікуна м.Хмільник, Вінницької області.

Матеріали узагальнень свідчать, що у матеріалах справи наявні рішення, висновки, подання органів опіки та піклування, які судами розцінюються як подання. Тому в деяких суддів виникає питання чи можуть відповідні рішення та висновки розцінюватися як подання. Адже подання — документ компетентного органу до суду із певним проханням, клопотанням затвердити конкретне рішення чи взяти участь у вирішенні певних питань.

Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до положень частин 1, 2 ст. 60 ЦК України суд призначає опікуна або піклування за поданням органу опіки та піклування. Вбачається, що замість подання у матеріалах справи може бути наявний офіційний висновок чи інший документ органу опіки та піклування, який свідчить про згоду цього органу на призначення певної особи опікуном або піклувальником.

Із проаналізованих справ вбачається, що деякі суди відмовляли в задоволенні заяви в частині призначення опікуна, якщо не було подання органу опіки та піклування і не вирішували взагалі це питання. Крім того заявники не завжди ставили питання у заяві про призначення опікуна (піклувальника).

Ця практика є невірною, оскільки згідно ст.65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування, тому в рішення слід зазначати про залишення фізичної особи під опікою (піклуванням) відповідного органу опіки та піклування.

Наведені положення слід розуміти таким чином, що коли при розгляді справи суд встановить, що особа є недієздатною або обмежено дієздатною, то це є достатньою підставою для порушення і розгляду судом питання про встановлення опіки чи піклування над такою особою і призначення опікуна або піклувальника, навіть у тих випадках, коли таку вимогу не було заявлено.

Під час вивчення матеріалів справ було виявлено цікавий випадок, коли суд (Ірпінський), не дивлячись на висновок органу опіки та піклування, відмовив заявнику в частині призначення опікуном, залишив недієздатного під опікою органу опіки та піклування Ірпінської міської ради. Суд виходив з тих підстав, що заявниця не проживає постійно в Україні, а проживає в США, відповідно вона не зможе належно здійснювати обов’язки опікуна над недієздатним сином.

Рішенням апеляційного суду від 20 серпня 2012 року рішення Ірпінського міського суду від 22 травня 2012 року скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про призначення заявника опікуном та призначено заявника опікуном над недієздатним сином. Суд послався на ч.4 ст.63, 64 ЦК України, ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Вивчивши справи, які надійшли до апеляційного суду, можна зробити висновок, що органи опіки та піклування займають пасивну позицію, аналіз представлених судових рішень та справ засвідчив, що у більшості судових засідань представники органу опіки та піклування не були присутніми.

3.5. Призначення експертизи та питання експертам

Всі суди першої інстанції дотримувалися вимог ст.239 ЦПК України про призначення судово-психіатричної експертизи.

Більшість експертиз проведено комунальним закладом Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об’єднання», відділення судово-психіатричних (наркологічних) експертиз.

Основні питання, які ставляться експертам це:

1. Чи страждає фізична особа психічними захворюваннями?

2. Чи може особа за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними?

Деякі суди ставили експертам додаткові питання:

- чи потребує особа встановлення над нею опіки? (Володарський районний суд, Васильківський міськрайонний суд)

- чи може особа приймати за своїм станом здоров’я участь у судовому засіданні? (Згурівський районий суд)

Наведені питання не відносяться до компетенції експертів. Вищевказані питання повинні вирішуватися судом.

З наданих на вивчення справ в двох справах було призначено примусову судово-психіатричну експертизу щодо особи яка ухилялася від її проведення в присутності лікаря психіатра. Експертиза по справі № 2-о/369/2/13 (Києво-Святошинський районний суд) не проведена, в зв’язку з неоплатою експертизи і неприбуттям підекспертної. В справі про обмеження дієздатності особи (справа № 368/1012/13ц, Кагарлицький районний суд) експертиза виконана.

Спірним питанням є відсутність тлумачення (або переліку) «виняткових випадків» коли особу може бути направлено на експертизу в примусовому порядку.

У процесі підготовки узагальнення виявлено також випадки не призначення судом експертизи, всупереч вимогам ст.145 ЦПК України.

Березанський міський суд розглянув справу за заявою Г.Т. (№ 2о-11/12) з якої вбачається, що суд на підставі довідки та показів лікаря-психіатра в судовому засіданні виніс рішення про визнання особи недієздатною. Аналогічна справа № 2о-1/12 цього ж суду. Також Ірпінським міським судом було розглянуто справу за заявою Т.С.М. (№367/2294/13ц) про визнання обмежено дієздатною Т.О. без призначення екпертизи, наявна лише довідка з МСЕК.

Приклад: рішенням апеляційного суду від 17 червня 2014 року Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня 2013 року скасувати та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви В. Т. М., заінтересована особа – відділ опіки та піклування Ірпінської міської ради Київської області, Овчаренко В.М. про визнання особи недієздатною.

Усуваючи зазначені порушення допущені судом першої інстанції, та фактично виконуючи вимоги закону, за клопотанням заявника Василенко Т.М. колегія суддів апеляційного суду Київської області ухвалою від 11 лютого 2014 року по справі призначила судово-психіатричну експертизу. Згідно акту судово-психіатричного експерта № 311 від 15 квітня 2014 року О.В.М. стійким хронічним психічним розладом не страждає, у неї виявляються ознаки органічного ураження головного мозку судинно-травматичного ґенезу з легким інтелектуально-мнестичним зниженням. Овчаренко В.М. за своїм психічним станом здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

4. Судовий розгляд

При розгляді справ даної категорії суди керуються вимогами ст.234-241 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 234 ЦПК України розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Вказаної вимоги дотримувалися всі місцеві суди, проте трапляються і одинокі випадки розгляду справи у відсутність народних засідателів. Такі судові рішення були винесені Києво-Святошинським та Вишгородським районними судами і скасовані апеляційною інстанцією.

Рішенням від 15 липня 2013 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду від 14 травня 2013 року лише з тих підстав, що розгляд справи відбувся без народних засідателів.

Ухвалою від 28 березня 2013 року апеляційним судом скасовано ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 листопада 2012 року про призначення судово–психіатричної експертизи та зупинення на час її проведення провадження у справі, оскільки вказана ухвала не містить народних засідателів, хоч вони були присутні в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання.

4.1. Вирішення судом питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною (ч.1 ст.240 ЦПК України)

Як засвідчили матеріали узагальнення суди на підставі судово-психіатричної експертизи з’ясовують можливість такої особи бути присутньою в судовому засіданні. Так, як більшість актів свідчить про те, що особа не може розуміти значення своїх дій, то судді в судове засідання цих осіб не викликають.

В практиці судів за звітний період суди в судове засідання викликали іноді осіб, яких заявники просили обмежити в цивільній дієздатності.

5. Випадки недобросовісної дії заявників (ч.3 ст.240 ЦПК України)

З метою убезпечення громадян від безпідставного звинувачення у недієздатності законодавством передбачено, що у разі, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання фізичної особи недієздатною і буде встановлено, що вимога заявника була недобросовісною, тобто без достатньої для цього підстави, то фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч.3 ст.39 ЦК України). Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ч.3 ст.240 ЦПК).

Приклад: Богуславським районним судом було відмовлено у задоволенні заяви, з тих підстав, що Л.Р. не є належним заявником, не було подано належних та допустимих доказів, тому зважаючи на вказані підстави суд стягнув із заявниці всі судові витрати.

З проаналізованих судових рішень та переглянутих цивільних справ вбачається, що навіть якщо судом було відмовлено у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною, тобто заявник подав заяву без достатньої для цього підстави,- то судді не вирішували питання про стягнення із заявника судових витрат.

Однією із причин є те, що суди стягували судовий збір при подачі заяви, апеляційної та касаційної скарги. Ці випадки стосуються не тільки місцевих судів, а й апеляційної та касаційної інстанції, які залишали заяви без руху, оскільки не сплачено судовий збір (приклад справа № 2-о-32/12) .

Проте, згідно п.9 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

6. Строки розгляду справ та причини їх порушення

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження по справі (ст.157 ЦПК України).

З порушенням строку у 2012 році місцевими судами розглянуто 7 справ, у 2013 році – 9, у І півріччі 2014 року – 6 справ.

Наприклад, справа № 1008/7415/12 надійшла до Васильківського міськрайонного суду 26.11.2012 року, а розглянута була 30.07.2013 року. Ухвалою від 29.11.2012 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду на 17.01.2013 року. Ухвалою від 17.01.2013 року призначено судово-психіатричну експертизу. Акт експертизи від 06.02.2013 року надійшов до суду згідно штампу 14.02.2012 року. (а.с.41). Ухвалою від 25.04.2013 року відновлено провадження, призначено справу на 30.07.2013 року., при цьому в ухвалі вказано, що акт експертизи надійшов 23.04.2013 року, тобто справа перебувала у провадженні суду 8 місяців.

7. Рішення суду у справах зазначених категорій, зокрема зміст резолютивної частини

Зміст резолютивної частини рішення у всіх судах майже ідентичний.

Наприклад: заяву особи 1 задовольнити. Визнати особу 2, дата та рік народження, уродженець та житель «адреса» – недієздатним. Встановити опіку над Особою 2. Призначити Особу 1 опікуном Особи 2.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

Постановою ЦВК № 809 від 20.08.2014 року «Про Порядок надсилання електронних копій судових рішень до Центральної виборчої комісії» передбачено, що до Центральної виборчої комісії надсилаються електронні копії судових рішень, ухвалених місцевими судами за результатами розгляду справ про визнання фізичних осіб недієздатними та поновлення цивільної дієздатності фізичних осіб, які були визнані недієздатними (статті 39, 42 ЦК України, статті 236 - 241 ЦПК України), та судових рішень, ухвалених відповідними апеляційними та вищими спеціалізованими судами у цих справах (далі - електронні копії судових рішень).

Проте дані вимоги виконували не всі суди. Правильною є практика Ставищенського, Володарського та Переяслав-Хмельницького місцевих судів про надсилання копії рішення до Державного реєстру виборців. В усіх інших вивчених справах не має доказів направлення рішень до Державного реєстру виборців.

8. Визначення моменту визнання фізичної особи недієздатною в рішенні суду

Відповідно ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це, але на практиці суди не завжди виконують ці вимоги.

Так, у рішенні Яготинського районного суду (справа № 2о-1/12) зазначено «визнати К.І. недієздатним з моменту подачі заяви.

Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Приклад: рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 09.10.2012 року задоволено заяву Н.В.Л. та визнено недієздатною Н.В.П. з 30.12.2009 року, але суд не визначив чи матиме визнання особи недієздатною з відповідної дати правові наслідки для заявника. При цьому ні в заяві, ні в рішенні не наведено для чого слід визнати особу недієздатною саме з 2009 року. В ухвалі про призначення експертизи не поставлено та не вирішено питання про визнання особи недієздатною саме з 30.12.2009 року.

9. Пов’язаність цивільних справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності з вирішенням інших цивільних справ

Взагалі вказана категорія справ пов’язана з вирішеням питання про визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину.

Предметом розгляду в апеляційному суді була справа ( № 20/1008/72/12) за апеляційною скаргою С.О.І. на рішення Васильківського міськрайонного суду від 02 жовтня 2012 року за заявою К.О.М., заінтересовані особи: К.М.О., виконком Козинської сільської ради про визнання особи обмежено дієздатною та встановлення опіки.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2012 року заяву К.О.М. задоволено. Обмежено цивільну дієздатність К.М.О. з 19 вересня 2006 року внаслідок зловживання спиртними напоями до позбавлення його залежності від алкоголю. Встановлено над К.М.О. піклування і призначено йому піклувальника К.О.М.

Не погоджуючись з рішенням суду С.О.І., подав апеляційну скаргу, не будучи стороною про справі, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення прямо і безпосередньо стосується його прав та обов’язків.

В апеляції зазначає, що його права порушено, оскільки заявником К.О.М., 05.04.2013 року подано до нього позов до Обухівського районного суду Київської області про визнання договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 19.09.2006 року недійсним, укладеного між батьком заявника К.М.О. та ним. В позові зазначається, що внаслідок визнання К.М.О. обмежено дієздатним з 19.09.2006 року, договір-купівлі продажу мав бути погоджений з ним як з піклувальником, оскільки такого зроблено не було він вважається недійсним, тому вважає що оскаржуване рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів.

Крім того, зазначає, що К.О.М. вже звертався до суду з завою про обмеження дієздатності свого батька К.М.О. з тих самих підстав і рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.07.2009 року було обмежено цивільну дієздатність К.М.О. та призначено йому піклувальника К.О.М.

Апеляційним судом встановлено, що у 2009 році К.О.М. вже звертався до суду з заявою про обмеження цивільної дієздатності свого батька К.М.О. з тих самих підстав і рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.07.2009 року було обмежено цивільну дієздатність К.М.О. та призначено останньому піклувальника К.О.М.

Таким чином, обставини на які посилається заявник були предметом дослідження суду першої інстанції і вирішені рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.07.2009 року, яким заяву К.О.М. було задоволено та обмежено дієздатність його батька К.М.О. і над ним встановлено піклування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю, якщо набрало законної сили рішення суду, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той же самий предмет і з тих самих підстав.

Доводи заявника та його представника про те, що рішеннями суду від 02.10.2012 року та від 09.07.2009 року суд обмежив цивільну дієздатність за різні періоди його життя не заслуговує на увагу, оскільки оскаржуване рішення не могло залишатись в законній силі і за інших підстав тому, що воно суперечить вимогам ч.4 ст. 36 ЦК України про те, що особа вважається обмежено дієздатною з моменту набрання законної сили. А отже К.М.О. не можна було визнати обмежено дієздатним в минулому до винесення рішення.

В минулому можливо визнати особу лише недієздатною, виходячи із положень ч.2 ст. 40 ЦК України.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції було скасовано та закрито провадження по справі.

10. Ухвалення рішення про передачу особи, до якої застосовувалися примусові заходи медичного характеру в порядку ст.ст.94, 95 КК України, опікунам

За аналізований період місцевими судами не ухвалювалися рішення про передачу особи, до якої застосовувалися примусові заходи медичного характеру в порядку ст.ст.94, 95 КК України, опікунам.

Аналіз практики розгляду судами справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності, встановлення над фізичною особою опіки та піклування призначення опікуна чи піклувальника свідчить про те, що судам слід її удосконалювати, уникати помилок при вирішенні цієї важливої категорії справ.