Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання листа Апеляційного суду Київської області б/н /07-16/14 від 07 жовтня 2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення практики розгляду судами спорів, що виникають із земельних правовідносин.
Конституцією України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; об’єктом права власності українського народу.
Відповідно до ст. 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах визначених Конституцією України. Крім того в Конституції України зазначено, що кожний громадянин України має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно до ст.14 право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Протягом усього періоду реформування сільськогосподарського виробництва відбувалося розширення і вдосконалення відповідного законодавства. Ці зміни в законодавстві, що регулює земельні відносини, спонукали Верховну Раду України до прийняття у жовтні 2001 р. нового Земельного кодексу України (далі — ЗК 2001 р.), який набрав чинності з 1 січня 2002 р. До цього земельні правовідносини регулювалися Земельним кодексом України за редакцією 1992 р. (далі — ЗК 1992 р.), а також окремими законами з цих питань, Указами Президента України, нормативними актами органів державного управління.
Важливу роль у реформуванні земельних відносин, застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів, пов’язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею, в яких однією зі сторін є громадянин, законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду. Це відповідає вимогам ст. 124 Конституції про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов’язки яких врегульовані нормами права. Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права.
Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм, у якому поведінка суб’єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його діяльність заборонено). Виникнення спірних земельних правовідносин пов’язані з порушенням законних прав суб'єкта з боку інших осіб.
Суперечка про право виникає тоді, коли сторона, яка вважає своє право порушеним, заявляє про це, вимагаючи його відновлення. Відмітною ознакою земельного спору (як і всіх спорів про право загалом) є наявність об'єктивно виражених суперечливих позицій сторін по предмету спору. Видається, що одна сторона в суперечці об'єктивно має права на спірну земельну ділянку, а інша - об'єктивно таких прав не має. Дві сторони в спорі, як правило, не можуть володіти рівними за об'ємом правами на одну земельну ділянку, тому що відповідно до законодавства ця ділянка надається конкретному землевласнику (землекористувачу) в суворо визначених цілях. У земельному спорі може мати місце омана однієї зі сторін з приводу наданого їй об'єктивного права на спірну земельну ділянку, так і пряме порушення суб'єктивного права. Порушення цього права може виразитися у вчиненні конкретних дій, або в безпідставно ухиленні однієї із сторін від виробництва певних дій на користь іншої сторони. Всі розбіжності, пов'язані з порушенням права землеволодіння (землекористування), розглядаються, як земельні спори.
Виникнення земельних спорів про порушення права землеволодіння (землекористування) пояснюється рядом причин. У процесі здійснення права на землю окремими особами відбувається зіткнення їхніх інтересів з приводу меж, цілей і характеру використання наданих їм земельних ділянок. Бурхливий розвиток промислового будівництва призводить до того, що під несільськогосподарські потреби використовуються землі сільськогосподарського призначення.
Таким чином, порушується один з основних принципів права на землю - його стійкість. Принцип стійкості означає, що ніхто з суб'єктів права на землю не може бути позбавлений свого права на земельну ділянку інакше, як тільки на підставах, зазначених у законі. Стійкість права землекористування (а саме в цій формі переважає право на землю) передбачає встановлення тривалих термінів користування землею, чим забезпечується правильність і раціональність використання землі.
Як відомо, право володіння землею грунтується на факті надання землі державою, або договорів купівлі-продажу або оренди. Право володіння є юридичною формою закріплення виробленого державою розподілу земель між землекористувачами (в широкому сенсі слова), юридичною підставою для визначення приналежності земельної ділянки даному землекористувачеві. Право володіння має велику практичну важливість для землекористувача. Воно є способом огородження його права від зазіхання третіх осіб і може бути захищається, як самостійна правомочність.
Згідно статистичних даних протягом 2013 року та першого півріччя 2014 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшло 174 спорів, що виникають із земельних правовідносин з них:
Розглянуто - 165
Задоволено – 101
Закрито провадження по справі – 6
Залишено без розгляду - 31
Розгляд даної категорії справ здійснювався суддями у встановлені законодавством строки, проте слід звернути увагу на те, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, а тому на час проведення експертизи провадження у справі зупиняється, до надання відповідних експертних висновків, в результаті чого справа весь цей час перебуває в провадженні судді.
Процесуальний порядок вирішення спорів, що виникають із земельних правовідносин визначається Цивільним процесуальним кодексом України, Земельним Кодексом України, Постановою Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про охорону земель».
Основною причиною виникнення спорів, що виникають із земельних правовідносин є:
неврегульованість відповідних відносин чинним законодавством;
внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини;
суперечливість між нормами земельного права і нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом положення;
розбіжності у розумінні положень законодавства та недостатня правова проінформованість учасників земельно-правових спорів.
Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушення конкретних земельних прав суб'єкта, причому в останньому випадку спір розглядається до фактичного з'ясування обставин, які підтверджують, що дійсного порушення земельного права немає.
Сутність вирішення земельного спору компетентним органом полягає у з'ясуванні змісту і меж повноважень сторін спору та встановленні їхніх обов'язків, щодо певних правовідносин. При розгляді справ даної категорії судді повно з’ясовують обставини справи, права та обов’язки сторін, перевіряють обґрунтованість їх доводів та заперечень, дають належну оцінку зібраним доказам,
Судді суворо дотримуються вимог процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряють відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК.
Отже, при розгляді справ даної категорії за період 2013 – 2014 року проблемних та спірних питань у суддів Бориспільського міськрайонного суду Київської області не виникало.
_03_03.png)
