Верховним Судом залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У червні 2018 року перший заступник прокурора Київської області , який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,звернувся до суду з  позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 30 липня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, діючого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, залишив без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, виконувач обов`язків прокурора Київської області у липні 2020 року подав касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду   від 09 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 233193, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 017693604378, належала земельна ділянка площею 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зазначена земельна ділянка була видана на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 09 травня 2003 року № 316.

ОСОБА_4 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 574.

ОСОБА_2 13 травня 2016 року зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

У серпні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Бориспільська районна державна адміністрація, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року, у справі  № 359/6291/16-ц відмовлено у задоволенні позову.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 набув спірну земельну ділянку з порушенням встановленого законом порядку, тому не мав права на відчуження її на користь ОСОБА_2.

Однак, судами було встановлено, що право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2003 році, саме у зв`язку з прийняттям 09 травня 2003 року Бориспільською РДА розпорядження № 316 на підставі якого ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, тому позовна давність спливла 10 травня 2006 року.

ОСОБА_2 30 січня 2018 року відчужив ОСОБА_1 спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області   Сидоренко Ю. В.  

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з статтею 330 ЦК України  якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;  2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;  3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 24 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року, у справі № 359/6291/16-ц відмовлено у задоволенні позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Бориспільська районна державна адміністрація, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.

Європейський суд з прав людини зауважував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», (заява № 32053/13))».

Встановивши, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року у справі № 359/6291/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у витребуванні у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 станом на 30 січня 2018 року (дата укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 ) мав право на власний розсуд розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Також суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельну ділянку, тому є законним власником вказаного об`єкта нерухомого майна, а не особою, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.  

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також без застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловлених у постановах   від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц,  від 08 квітня 2020 року у справі № 185/5164/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц,  від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги про те, що повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, що узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 04 лютого, 05 лютого, 26 лютого 2020 року у справах №№ 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17, Верховний Суд також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові  від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), …[що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності].

У постановах на, які заявник посилається у касаційній скарзі йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном, тому вказані постанови також не релевантні до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги щодо незаконної набуття спірної земельної ділянки попереднім власником були предметом розгляду під час розгляду справи  № 359/6291/16-ц рішення у якій набрали законної сили та є остаточними.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу виконувача обов`язків прокурора Київської області залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року  залишено без змін.

Деталі за посиланням:  Постанова Верховного Суду 8