Верховним Судом залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом  до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Довга Т. С., про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомого майна, визнання права власності на частку в домоволодінні.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 у лютому 2021 року  подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 серпня 1991 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_5 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Однак заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 06 квітня  2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 30 квітня 2019 року у справі № 359/2582/17 об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок загальною площею 139,1 кв. м, що складається з веранди 2-І площею 6,9 кв. м, передпокою 2-1 площею 20,1 кв. м, кухні 2-2 площею 20,0 кв. м, коридору 2-3 площею 4,2 кв. м, санвузла 2-4 площею 2,7 кв. м, санвузла 2-5 площею 1,6 кв. м, гаража 2-6 площею  17,0 кв. м, тераси площею 8,8 кв. м, сходинкової 2-7 площею 9,6 кв. м, житлової кімнати 2-8 площею 18,7 кв. м, житлової кімнати 2-9 площею 14,2 кв. м, житлової кімнати 2-10 площею 9,4 кв. м, санвузла 2-11 площею 4,4 кв. м, житлової кімнати 2-12 площею 10,3 кв. м, балкону площею 2,4 кв. м, балкону площею 3,0 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: льох з шийкою «В», сарай-сауна «Б», навіс «Е», оглядова яма гаражна «З», яма вигрібна «Л», колонка питна «Н», огорожа № 1, хвіртка № 2, ворота № 3, огорожа № 4, 1/2 частка в огорожі № 5, хвіртка № 6, 1/2 частка в огорожі  № 10 по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,05 га з кадастровим номером 3210500000:09:036:0116 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована по АДРЕСА_1 , визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу майна, що було спільною сумісною власністю, за кожною стороною було визнано право власності на 1/2 частку у вказаних об`єктах нерухомого майна.

05 червня 2019 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_7 .

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Ця обставина підтверджується копіями свідоцтв про шлюб серії НОМЕР_1 від 05 червня 2019 року.

10 вересня 2019 року ОСОБА_2 уклав з його дружиною - ОСОБА_3 договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за яким безвідплатно відчужив у власність  дружини - ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

У той же день ОСОБА_2 уклав з його дружиною - ОСОБА_3 договір дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 відчужив у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3210500000:09:036:0116 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 листопада 2019 року № 188768412 вбачається, що на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Довгої Т. С. від 10 вересня 2019 року № 48604647 за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером  3210500000:09:036:0116 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 30 квітня 2019 року в частині визнання незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та поділу цього об`єкта нерухомого майна було скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 в цій частині відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасовано,  рішення Бориспільського міськрайонного суду від 30 квітня 2019 року в частині визнання незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та поділу цього об`єкта нерухомого майна залишено в силі.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду   від 21 листопада 2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) про те, що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду уточнила зазначений висновок та вказала, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спірне нерухоме майно є спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що зазначено у рішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2019 року у справі № 359/2582/17. Договори дарування спірного будинку та земельної ділянки укладені без згоди іншого із співвласників. При цьому суди встановили недобросовісність обдаровуваної за договорами ОСОБА_3 .

Таким чином суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що не зважаючи на те, що жодних правових підстав для одноособового розпорядження спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 не мав, оскільки відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Посилання касаційної скарги на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 30 квітня 2019 року у справі № 359/2582/17, що набрало законної сили, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано об`єкт незавершеного будівництва, а не домоволодіння, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 , безпідставні, оскільки у вказаній справі судами встановлено, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони набули у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2, та зведено на ній житловий будинок, який є готовим до експлуатації, а відповідач не спростував презумпцію спільності вказаного майна.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постановою від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу  ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2021 року та постанову Київського  апеляційного суду  від 21 грудня 2021 року залишено без змін.

Деталі за посиланням:  Постанова Верховного Суду 7