Верховним Судом залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі -Бориспільська РДА), третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Бориспільської РДА від 07 листопада 2008 року № 6698 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 лютого 2009 року на підставі цього розпорядження місцевого органу виконавчої влади ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 907316, на підставі якого

ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 серпня 2009 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого вона відчужила у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

12 листопада 2009 року на підставі цього правочину ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 010449.

10 серпня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на придбану нею земельну ділянку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2015 року № 42014027.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2216/15, ухваленою за результатами перегляду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2018 року та постанови апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА

№ 6698 від 07 листопада 2008 року, а земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, було повернуто у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 21-258, складеного ТОВ «Агентство експертної оцінки України» 24 лютого 2021 року, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:001:0906 становить 1 052 710 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня  2020 року в справі № 145/2047/16-ц).

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України).

За частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (частина четверта статті 390 ЦК України).

За частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) вказано на те, що враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, кінцевий набувач земельної ділянки, від якого її було витребувано, не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також набувач із власності якого витребувана земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15. Подібні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).

Аналогічна позиція висловлена у пункті 125.6.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), на яку посилається позивачка.

За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суди обґрунтовано встановили, що після припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 має право звернутись до суду з позовом про стягнення з особи, в якої вона придбала земельну ділянку ( ОСОБА_2 ), збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Отже, суди правильно встановили, що ОСОБА_1, подавши відповідний позов про стягнення збитків, обрала неналежний спосіб захисту цивільних прав та пред`явила позов до неналежного відповідача.

Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постановою від 27 квітня 2023 року касаційну скаргу  представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3  залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишено без змін.

Деталі за посиланням:  Постанова Верховного Суду8