Верховний Суд залишив без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати  Касаційного цивільного суду залишив у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій за позовом Бориспілської міської ради Київської області  про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення осіб без надання іншого житла.

Бориспільська міська рада звернулася до суду з вищезазначеним  позовом посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на майно їм належить будівля фельдшерсько - акушерського пункту, яка знаходиться  в селі Велика Стариця.

В приміщення цього об`єкту нерухомого майна самоправно у 1996 році вселився  відповідач разом із своєю сім`єю. Ця обставина перешкоджає позивачу володіти фельдшерсько-акушерським пунктом та використовувати його за призначенням.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції Бориспільська міська рада  у травні  2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення попередніх інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на неї, Верховний Суд дійшов висновку що, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині четвертій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Установлено, що у 1997 році  відповідач разом із своєю сім`єю вселився у спірне приміщення зі згоди Сеньківської сільської ради, спірне приміщення є його єдиним житлом, в якому він проживає понад 25 років, іншого житла відповідач та члени його сім`ї не мають.

Вселення відповідачів у спірні приміщення зі згоди Сеньківської сільської ради унеможливлює їх виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК України, оскільки таке вселення не є самоправним.

За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачами з 1997 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1  статті 8 Конвенції.

Постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 вересня  2023 року касаційну скаргу Бориспільської міської ради Київської області  залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2021 року залишено без змін.

Деталі за посиланням: Постанова Верховного Суду 1