Впізнання особи, яка вчинила злочин – правова позиція ЄСПЛ

Покладення в основу засудження заявниці результатів процедури її впізнання потерпілою особою, що була здійснена з процесуальними порушеннями, як єдиного доказу її винуватості становить порушення права на справедливий суд у значенні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі KOLOMPAR v. Serbia (№ 34167/15).

Відповідно до обставин цієї справи заявницю було засуджено до 1 року позбавлення волі за крадіжку на підставі свідчень потерпілої, яка, побачивши заявницю на пред’явлених фото та згодом у залі суду, впізнала останню як особу, яка була на її подвір’ї в день крадіжки.

ЄСПЛ, надаючи оцінку відповідним обставинам, зазначив, серед іншого, що на час подій кримінальне процесуальне законодавство держави-відповідача передбачало процедуру, яка застосовувалась у разі потреби, щоб установити, чи міг свідок впізнати певну особу, яку він уже описав. Така процедура передбачала низку гарантій встановлення істини та забезпечення дотримання прав усіх учасників кримінального провадження. Зокрема, свідкові мали показувати цю особу разом з іншими невідомими йому особами; впізнання мало проводитися таким чином, щоб особа, яку будуть впізнавати, не могла бачити свідка, а свідок особисто не міг бачити відповідну особу до початку офіційної процедури; впізнання мало проводитися впродовж невеликого проміжку часу після вчинення кримінального правопорушення тощо. У цій справі такої процедури проведено не було і відповідні гарантії не були застосовані.

Крім того, національні суди не дослідили жодних судово-медичних чи інших речових доказів, пов’язаних із правопорушенням, а матеріали справи складалися виключно з поліцейських протоколів.

Усе це, на думку ЄСПЛ, зробило показання потерпілої сумнівними й навіть змагальний характер подальшого провадження не міг усунути допущені процесуальні недоліки.

Також ЄСПЛ визнав, що в цій справі наявні розбіжності в показаннях свідків і потерпілої не були достатньо враховані та проаналізовані національними судами у своїх обґрунтуваннях.

Тож національні суди не дотрималися двох основних вимог кримінального судочинства: (i) вина обвинуваченого має бути доведена поза розумним сумнівом; (ii) будь-які сумніви в надійності доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не обвинувачення (принцип in dubio pro reo).

З огляду на зазначене ЄСПЛ дійшов висновку, що кримінальне провадження проти заявниці не відповідало вимогам справедливого судового розгляду, що є порушенням вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

З детальнішим описом цього рішення ви зможете ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням – https://is.gd/lXvEuk. З офіційним текстом рішення KOLOMPAR v. Serbia можна ознайомитися на вебсайті ЄСПЛ за посиланням – https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-227630.