ВСУ роз'яснив, коли прокурор не вправі ставити питання про поновлення строку позовної давності

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у господарських справах 25 березня 2015 розглянув справу № 3-21гс15 за позовом прокурора в інтересах гоударства в особі ФДМУ про визнання незаконними рішень та визнання права власності на туристичний комплекс.

ВСУ погодився з висновком Вищого господарського суду, що термін позовної давності повинен обчислюватися з моменту, коли саме Фонду держмайна стало відомо про порушення його права, а не з моменту проведення перевірки прокуратурою.

Роз'яснено, що ст. 256 ГК позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто позовна давність встановлює терміни захисту цивільних прав.

Відповідно до ст. 267 ГК закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (розділ 1 глава 5), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї із сторін.

Разом з тим частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, відкриту за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Виходячи з викладеного ВСУ дійшов висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якої він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в даному випадку в особі Фонду держмайна, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Судами встановлено, що Фонд держмайна дізнався про порушення свого права в 1996 році, складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які за станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС ), в який були включені і спірний туристичний готель «Поділля», розташований у Вінниці. Однак з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності Фонд держмайна в суд не звертався.

До аналогічного висновку прийшов і ВГСУ в частині вирішення позовних вимог про визнання за державою в особі Фонду держмайна права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу «Поділля», з підстав пропуску строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція була висловлена ​​при перегляді справ № 3-194гс14 , № 3-23гс14 .