ВС зробив висновок щодо обмеження грошового утримання судді

Право на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру виникає з дня ухвалення КС рішення №3-рп/2013. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 9 червня 2015 року №21-472а15, текс якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

9 червня 2015 року                         м.Київ                                                       №21-472а15

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,

               Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

               Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 11 до управління Пенсійного фонду в м.Кременчуці Полтавської області про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Особа 11 звернувся до суду з

позовом про визнання протиправною відмови управління ПФУ в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного грошового утримання з 1.12.2012 в розмірі 88% заробітку судді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідок про суддівську винагороду, виданих територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області.

На обгрунтування позову Особа 11 зазначив, що у березні 2006 року він був звільнений у відставку з посади судді. Виходячи із стажу роботи на посаді судді 24 роки йому призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 88% заробітку судді. У зв’язку із підвищенням розміру заробітної плати працюючих суддів він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, однак отримав відмову.

Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області постановою від 15.05.2013 позовні вимоги задовольнив:

— визнав протиправними дії управління ПФУ щодо відмови Особі 11 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 1.12.2012 та з 1.01.2013;

— скасував рішення управління ПФУ від 22.03.2013 №№148 та 149 про відмову в перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання;

— зобов’язав управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату Осо-
бі 11 щомісячного довічного грошового утримання з 1.12.2012 та з 1.01.2013 і в подальшому проводити нарахування виходячи

з довідок ТУ ДСА від 5.12.2012 та 8.01.2013 №№2437 та 38 відповідно та 88% від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді голови суду без обмежень максимальним розміром;

— постановив стягнути з управління ПФУ на користь Особи 11 заборгованість у вигляді різниці між фактично виплаченим йому щомісячним довічним грошовим утриманням та щомісячним довічним грошовим утриманням, яке йому мали виплатити з 1.12.2012 по день фактичного виконання рішення суду без обмежень максимальним розміром;

— постановив стягнути з Державного бюджету на користь Особи 11 понесені судові витрати в сумі 32 грн. 20 коп.;

— постановив зобов’язати управління ПФУ подати в місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 8.07.2013 апеляційну скаргу управління ПФУ залишив без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінив: постановив абз.4 і 5 резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: «зобов’язати управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату Особі 11 щомісячного довічного грошового утримання з 1.12.2012 та з 1.01.2013 виходячи з довідок ТУ ДСА від 5.12.2012 №2437 та 8.01.2013 №38 в розмірі 88% від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді голови суду без обмежень максимальним розміром; зобов’язати управління ПФУ нарахувати та виплатити на користь Особи 11 заборгованість у вигляді різниці між фактично виплаченим йому щомісячним довічним грошовим утриманням

та щомісячним довічним грошовим утриманням, яке йому мали виплатити з 1.12.2012 по день фактичного виконання рішення суду без обмежень максимальним розміром».

Вищий адміністративний суд постановою від 29.01.2015 касаційну скаргу управління ПФУ задовольнив частково: постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції змінив та виклав абзаци четвертий і п’ятий резолютивної частини цього рішення в такій редакції: «зобов’язати управління ПФУ здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Особи 11 в розмірі 88% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, але не більше 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 1.12.2012 та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат».

Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що на момент виникнення спірних відносин (перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1.12.2012) їх правове регулювання здійснювалося відповідно до чч.3 та 5 ст.138 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ (був чинним на час виникнення спірних відносин) в редакції закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI (був чинним на час виникнення спірних відносин), який набрав чинності з 1.10.2011. Оскільки довічне грошове утримання призначено позивачеві в розмірі 88% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, то і перерахунок утримання

має проводитись виходячи з цього розміру, однак з урахуванням установленого законом обмеження максимального розміру такого утримання.

Суди встановили, що Особа 11 має 24 роки стажу на посаді судді, до відставки працював на посаді судді та голови Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області. З березня 2006 року є суддею у відставці та відповідно до закону «Про статус суддів» від 15.12.92 №2862-XII (був чинним на час виходу судді у відставку) отримував щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 88% грошового забезпечення працюючого судді.

У зв’язку із підвищенням заробітної плати працюючим суддям ТУ ДСА видало позивачу довідки від 5.12.2012 №2437 та 8.01.2013 №38 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

На звернення позивача про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання управління ПФУ рішеннями від 22.03.2013 №№148 та 149 Особі 11 відмовило.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Особа 11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: ч.5 ст.138 закону №2453-VІ (щодо обмеження щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).

На обгрунтування заяви додано копії постанов ВАС від 27.05 і 5.06.2014 (справи

№№К/800/59215/13, К/800/25492/13 відповідно), які, на думку Особи 11, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У зазначених постановах ВАС визнав право позивачів на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до ч.3 ст.138 закону №2453-VІ у редакції, яка передбачає збільшення розміру довічного грошового утримання судді без обмеження граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність лише з 3.06.2013.

Суд виходив із того, що оскільки рішенням Конституційного Суду від 3.06.2013 №3-рп/2013 положення ч.3 ст.138 закону №2453-VІ в редакції закону №3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), то вони не беруться до уваги.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Приймаючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що на момент виникнення спірних відносин (1.12.2012) їх правове регулювання здійснювалося відповідно до чч.3, 5 ст.138 закону №2453-VІ в редакції закону №3668-VI.

Частиною 3 ст.138 закону №2453-VІ (з урахуванням змін, внесених згідно із законом №3668-VІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання

виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1.01.2011 — страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Згідно з ч.5 вказаної норми закону виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів державного бюджету.

За таких обставин ВАС дійшов висновку, що оскільки діяла редакція ст.138 закону №2453-VІ, яка передбачала обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання

судді у відставці, перерахунок такого утримання позивача мав бути здійснений з урахуванням максимального розміру, встановленого ч.5 ст.138 закону №2453-VІ в редакції №3668-VI.

Водночас ч.1 ст.126 Конституції визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до п.8 ч.4 ст.47 закону №2453-VІ незалежність суддів забезпечується незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією гарантій незалежності суддів (ч.6 ст.47).

Визначений законом №2862-ХІІ порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання суддів було змінено у зв’язку із набранням чинності законом №2453-VІ. Разом з тим, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, закон №2453-VІ у редакції закону №3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру.

Рішенням №3-рп/2013 ч.3, перше, друге, третє речення ч.5 ст.138 закону №2453-VІ в редакції закону №3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними).

Ухвалюючи зазначене рішення, КС врахував попередні позиції стосовно гарантій

незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, 1.12.2004 №19-рп/2004, 11.10.2005 №8-рп/2005, 22.05.2008 №10-рп/2008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві за­робляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а

засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.98, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).

Як зазначається в рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 №(2010)12: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (п.54).

У п.8 рішення №3-рп/2013 визначено, що ч.3 ст.138 закону №2453-VІ у редакції закону №3668-VІ, яка суперечить Конституції, не підлягає застосуванню як така, що втратила

чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Натомість підлягає застосуванню ч.3 ст.138 закону №2453-VІ у редакції до змін, внесених законом №3668-VІ.

Оскільки за змістом п.4 рішення №3-рп/2013 воно має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів, визнаних неконституційними, то право на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру виникає з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. За таких обставин з 3.06.2013 у позивача виникло право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що суд касаційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про обмеження довічного грошового утримання, яке підлягало виплаті позивачу за період із 1.12.2012 до ухвалення рішення №3-рп/2013 (у разі звернення до суду з відповідним позовом та поновлення строку такого звернення).

ВАС, перевіривши доводи наведені у касаційній скарзі Особи 11, виніс постанову 29.01.2015 — після ухвалення рішення №3-рп/2013.

Однак суд касаційної інстанції всупереч висновку, викладеному в абз.3 п.8 рішення №3-рп/2013, неправильно застосував ч.3 ст.138 закону №2453-VІ в редакції до змін, внесених законом №3668-VІ.

Отже, висновок ВАС у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому

постанова ВАС від 29.01.2015 відповідно до ч.2 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись пп.2 п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 11 задовольнити частково.

Постанову ВАС від 29.01.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС