ВС зробив висновок щодо спорів за знак для товарів і послуг

У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на цей знак має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16 червня 2015 року №826/8805/14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

16 червня 2015 року                      м.Київ                                                 №826/8805/14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Маринченка В.Л.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,

                 Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом компанії ГСХ Трейдмаркс Лімітед до Державної служби інтелектуальної власності, третя особа — компанія Баядера Менеджмент Лімітед, про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року компанія-1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням зміни позовних вимог просила: визнати нечинним та скасувати рішення ДСІВ від 27.05.2014 №14431/4 про реєстрацію знака за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на знак для товарів і послуг №m2013 13863 від 1.08.2013; визнати недійсним та скасувати свідоцтво на знак для товарів і послуг №188974 від 5.08.2014.

На обгрунтування позову посилалась на те, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки зображувальне позначення за заявкою є схожим на раніше зареєстрований в Україні знак для таких же товарів і послуг відповідно до свідоцтва від 25.02.2014 №110090А, власником якого є компанія-1, у зв’язку з чим їх можна сплутати, що суперечить ч.3 ст.6 закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) від 15.12.93 №3689-ХІІ.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 10.09.2014 позов задовольнив. У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про наявність законних підстав для визнан-
ня недійсним та скасування оскаржуваного свідоцтва та зобов’язання відповідача внести зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг щодо визнання повністю недійсним такого свідоцтва та опублікування відповідних змін в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26.11.2014 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове — про відмову в задоволенні позову.

При цьому вказав, що наданий позивачем експертний висновок, що досліджувався як доказ судом першої інстанції, не є належним доказом, оскільки не містить достовірних фактичних даних про предмет дослідження, не відповідає вимогам чинного законодавства. Тому наведені у ст.19 закону №3689-ХІІ підстави для визнання свідоцтва недійсним не можна віднести до обставин, що з’ясовуються у порядку публічно-правових спорів, адже такі спори є цивільно-правовими.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 19.03.2015 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 скасував та залишив у силі постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 10.09.2014.

У заяві про перегляд судових рішень ВС компанія-2, посилаючись на не­однакове застосування судом касаційної інстанції стст.10, 15 закону №3689-ХІІ, просить скасувати ухвалу ВАС від 19.03.2015 та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції у цій справі.

На обгрунтування заяви додано ухвали ВАС від 4.11.2010 (№К-23861/08), 1.06 та 28.07.2011 (№№К-36033/06, К-38821/10 відповідно), 11.10 та 11.12.2012 (№№К/9991/44135/12, К-36810/10 відповідно), 23.05 та 1.08.2013 (№№К/800/9605/13, К/9991/5380/11 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень закону №3689-ХІІ.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про наявність неоднакового застосування касаційними судами одних і тих самих норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12.10.78 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, такий висновок не грунтується на

правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, що розглядається, спір стосується права власності на товарний знак, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання

заявником свідоцтва на знак для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм закону №3689-ХІІ, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст.6 конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 конвенції.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до п.«б» п.1 ч.2 ст.243 КАС — закриттю.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву компанії Баядера Менеджмент Лімітед задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 19.03.2015, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014, постанову окружного

адміністративного суду м.Києва від 10.09.2014 скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.