Конституційний суд розпочав слухання у справі суддівської реформи

Президент України Петро Порошенко невдовзі після того, як судді перейшли до закритих дебатів, висловив сподівання, що парламент ухвалить реформу в остаточній редакції до літа. Потенціал на успіх непоганий: 22 грудня проект, підготований конституційної комісією й зареєстрований у ВР за підписом глави держави, отримав підтримку 291 депутата. При цім президент висловив жаль, що Венеційська комісія, котра аналізувала документ, відкинула ідею з огульним звільненням усіх суддів. «Ми вирішили очистити систему шляхом персонального оцінювання кожного судді, контролю за витратами і доходами суддів, скасування їхньої недоторканності», – заявив Порошенко на прес-конференції. 

Уже й не так важливо, чи був президент щирим, і чи справді він підтримував ідею повного переформатування суддівського корпусу – а чи потайки радіє можливості зберегти частину «приручених» держслужбовців. Адже конституційна процедура зрушила з місця, і тепер слід відстежити, аби справжнє оновлення відбулося на наступних фазах – на стадії законодавчого забезпечення реформи (проект передбачає потребу ухвалення низки законів), формування атестаційних комісій тощо. Тут є шанси, але є й ризики. Саме тут відбудеться вирішальна битва, і не тільки зі скорумпованою суддівською владою, котра за півтора року після Революції гідності демонструвала неабияку здатність до самовиживання, а й із владними апетитами українських очільників, котрі намагатимуться максимально впливати на процес реформування суддівства, котрий зачепить як цілі інституції, так і конкретні персоналії. 

Експерт «Реанімаційного пакету реформ» Роман Куйбіда припускає в коментарі «Z», що конституційна реформа справді може відбутися до літа.

«Слухання показало, що деякі судді прагнули своїми запитаннями розвіяти сумніви щодо того, чи частина положень проекту обмежує права людини. Більшість питань були спрямовані саме на те, щоби виявити або перевірити, чи нема там звуження прав. Суд може підтвердити конституційність проекту, зазначивши, що обмежень прав людини нема, – тоді це дасть можливість швидко схвалити зміни, – або ж він висловить свої зауваження, котрі вимагатимуть внесення змін до проекту, – й тоді це відкладе остаточне голосування, очевидно, не на раніше ніж до вересня». 

Ідея реформи полягає в тому, щоб вивести суддівську гілку влади з-під впливів політизованих органів – президента та Верховної Ради, посилити суддівське самоврядування, а також провести переатестацію служителів Феміди. Головну роль перебере Вища рада правосуддя, котра призначатиме та звільнятиме суддів, а також проводитиме згадане президентом оцінювання. Глава держави та парламент втратять вплив на призначення суддів, а також на формування самої Ради правосуддя. 

Тепер детальніше. У перехідних положеннях конституційного проекту йдеться про те, що кожен суддя муситиме пройти через оцінювання на відповідність займаній посаді. «Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади», – ідеться у проекті. Порядок звільнення визначатиметься окремими законом. Законодавці муситимуть ретельніше розтлумачити критерії оцінювання суддів та решту нюансів переатестації включно з можливістю залучення громадськості до такої «люстраційної» роботи. Відзначимо, що народні депутати прийматимуть цей документ уже не трьомастами голосів, а простою більшістю – тобто очевидно, що це створює ризики для проведення тестування у кулуарний спосіб. 

Як відомо, наразі українські судді завдячують своїми посадами президентові та парламенту: глава держави працевлаштовує носіїв мантії на 5-річний термін (цей термін також називають іспитовим), а пізніше Верховна Рада затверджує суддів безстроково. Одне з основних зауважень європейської спільноти до української суддівської системи стосувалося саме цієї подвійної залежності від політиків. Адже суддя мусив би проявити лояльність до президента, котрий номінував його на «пробну» каденцію, а потім мусив би заручитися підтримкою ключових фракцій парламенту. Згідно з новим проектом, функцію призначення на себе перебере Вища рада правосуддя. Вона самотужки подаватиме на затвердження президентові кандидатури майбутніх творців вироків, вердиктів та ухвал. На Банковій запевняють, що роль глави держави у цій справі буде лише церемоніальною: проставляння підписів. Гаразд, повіримо. 

Верховна Рада також втратить повноваження надавати згоду на затримання чи арешт судді. Імунітет мантії залежатиме вже від рішення Вищої ради правосуддя. Також із суддів частково знімуть недоторканність: у разі злочину їх можна буде затримати відразу ж на місці - без згоди «вищого правосуддя», якщо йдеться про тяжкий злочин. 

І тут переходимо до іншого важливого питання: хто ж контролюватиме цю всемогутню Вищу раду правосуддя? 

ВРП виникне через реорганізацію Вищої ради юстиції – органу з далеко не найліпшою репутацією. Проект конституційних змін передбачає, що президент і парламент втратять вплив на цю структуру через безпосередні та опосередковані призначення, а основна роль відійде самим суддям. При цім нових носіїв мантій обиратимуть на конкурсі.

«Найбільшим досягненням цього проекту є те, що він зменшує впливи політичних органів на суддівський корпус, – коментує Роман Куйбіда. – І президент, і ВРУ повністю усуваються від питань, пов’язаних із вирішенням кар’єри суддів, їхнього просування по службі і звільнення з посад». 

Сьогодні ВРЮ номінально складається з 20 членів: по троє представників призначають глава держави, Верховна Рада, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, а ще двох – конференція працівників прокуратури. Ще троє входять туди за посадою: голова Верховного суду (обирається суддями ВСУ), міністр юстиції (призначається парламентом), генеральний прокурор (призначається президентом за згодою ВР).

Унаслідок реформи ВРП буде укомплектованою 21 представником: майже половину, 10 осіб, обиратиме з’їзд суддів. Ті інституції, котрі мали право на затвердження трьох членів ВРЮ, обиратимуть двох. Голова Верховного суду належатиме до ВРП за посадою. 

Намір добрий із очевидними плюсами. Втім, початок діяльності оновленої структури може відкластися на три роки. До того часу її обов’язки виконуватиме стара-знайома Вища рада юстиції. Адже, згідно з перехідними положеннями проекту, «до обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року». Тобто до останнього року президентської каденції Петра Порошенка. 

Низка оглядачів вбачає в такій хронології спробу глави держави перехопити контроль над суддівською гілкою влади. Скажімо, екс-член Венеційської комісії Марина Ставнійчук обурюється, що оцінювання суддів прагнуть влаштувати вже в найближчі місяці, натомість змінити сам орган, котрий займатиметься кадровими питаннями, – лише за кілька років.

«У цій реформі є ряд інституційних проблем, без вирішення яких, міняй, звільняй, атестуй чи призначай нових суддів, – нічого не вийде. То все ж проблема усунення "політичних та інших впливів" на судову систему у цілому і на кожного суддю зокрема, є базовою та такою, яка повинна бути вирішена до того, як суддів почнуть переатестовувати, звільняти, призначати. Ми ж маємо нині запитати авторів змін до Конституції: чому все, що торкається атестації та перевірки суддів, заплановано вже зараз, а усунення впливу на них, значно відтерміновується?» Не будемо згадувати про те, що Ставнійчук аж до втечі Януковича була його радником і входила до тодішньої президентської конституційної комісії – зупинимося на тому, що її зауваження та побоювання можуть бути слушними. 

Утім, експерт «Реанімаційного пакету реформ» Роман Куйбіда заспокоює, що нинішній склад Вищої ради юстиції не слід демонізувати, і ВРЮ може впоратися з атестаційним завданням.

«Спостереження за діяльністю Вищої ради юстиції показує, що президент не має великого і очевидного впливу на цей орган. Можливо, він має змогу впливати на деяких членів ВРЮ, але не так істотно, як свого часу Віктор Янукович. Колишній президент контролював усіх суб’єктів формування ВРЮ, формально чи неформально, і міг забезпечити прийняття будь-якого рішення. Нині ж навпаки: президент, можливо, чекав би більше [покірності] від цієї Ради юстиції, але очевидно, що не має впливу».

"Плюси" і "мінуси" проекту, згідно з баченням "РПР"

Конституційний проект пропонує ще один евентуальний механізм оновлення суддівського корпусу – ліквідацію існуючих інституцій та створення нових. Очевидно, що в такому випадку вже не йшлося би про переатестацію суддів (бо яка ж тут переатестація, коли нема самої структурної одиниці?), а про конкурс на нові посади. Перехідні положення проекту передбачають, що суддя «стятого» суду може взяти участь у конкурсі на іншу посаду. Самі ж суди будуть утворюватися, реорганізовуватися та ліквідовуватися згідно зі спеціальним законом, проект якого вносить до Верховної Ради президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. 

Проте ця новела вступить у силу допіру після того, як набуде чинності нова модель адміністративно-територіального устрою України згідно з іншою конституційною реформою, – децентралізаційною. Адже система місцевих судів залежатиме від того, яким буде остаточний поділ на громади, повіти та області. А до того часу, але не довше як до 31 грудня 2017 року, «перекроювання» судів належатиме до компетенції президента. Тобто так само, як воно є нині. 

Безумовно, що «дамоклів меч» ліквідації та реорганізації впливатиме на діяльність окремих суддів. Декотрі суди, відчуваючи власну кончину, можуть вдатися до ухвалення підлабузницьких рішень на користь влади. Тим більше, що за останні півтора року ми вже бачили епізоди, коли в судах ухвалювалися одіозні рішення якраз через руки осоромлених і скомпрометованих суддів, котрі перебували під ризиком звільнення через закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (більш відомий як закон про «суддівську люстрацію») чи поширений закид про «порушення присяги»: тих, котрі карали «майданівців», котрі долучилися до політичних репресій, котрі сприяли крадіжкам майна... 

У контексті цих реформ доречно згадати про колізію, пов’язану з Верховним судом України, котра проявилася на минулотижневому засіданні Конституційного суду. Автори конституційних змін запропонували прибрати з його назви слово «України», залишивши просто – «Верховний суд». Нібито в такий спосіб намагаються позбутися механічної адаптації, коли в назві суду «УРСР» замінили на «Україну». Та чому тоді не чіпають сонм інших органів, назви яких позбулися прив’язки «УРСР»?.. За словами заступника глави Адміністрації президента Олексія Філатова, рішення належало конституційній комісії, а вона виходила з того, що в Україні може бути лише один Верховний суд, і таким чином хотіла підкреслити його статус та унікальність. 

Однак у контексті повноважень президента на реорганізацію судів цей епізод лунає вже геть по-іншому. Чи не є це частиною плану Банкової?Глава держави не мав би права ліквідувати ВСУ, бо його діяльність передбачена Конституцією, інша річ – ВС…

Втім, експерт «РПР» Роман Куйбіда вважає, що Верховний суд таки справді потребує реформи. «Я не лише не вбачаю ризиків [у можливості ліквідації Верховного суду України], а й вважаю, що це слід робити. Треба реорганізувати суди вищого рівня – Верховний суд та вищі спеціалізовані суди. Нині маємо три вищі суди – Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд та Вищий адміністративний суд, плюс ВСУ. Венеційська комісія рекомендувала зменшити кількість інстанцій до трьох. А отже, було би дуже правильно, якби ці суди були ліквідовані, можливо, зі збереженням Вищого адміністративного суду, і був би натомість Верховний суд», – коментує пан Куйбіда. 

Експерт вважає, що реформування цього важливого суду передало би позитивний сигнал суспільству, якби новий штат комплектувався на відкритому та прозорому конкурсі. Чинні судді теж могли би податися на такий «кастинг», проте тоді кар’єра в головному суді була би доступною і для людей з-поза системи. 

«Ми пропонували механізм, котрий повторював би досвід із запровадженням нової Патрульної поліції, – каже Куйбіда. – Але зрештою вийшов компромісний варіант, коли поєднуються елементи і переатестації всіх суддів, і нові конкурси, котрі стануть можливими внаслідок реорганізації окремих судів. Як зробити це ефективно і відносно швидко? Суддівську верхівку – маю на увазі Верховний суд, апеляційні суди – слід реорганізувати і набрати новий склад на конкурсній основі. Суддів місцевих суддів – провести через переатестацію, або кваліфікаційне оцінювання. На верхівці відбулося б досить широке і швидке оновлення з залученням людей з-поза меж судової системи. На нижньому рівні це зайняло би менше часу, адже переатестація передбачає перевірку лиш тих, хто працює, а конкурс – вивчення людей з-за меж системи». 

«Реанімаційний пакет реформ» наполягає на тому, щоб законодавці уможливили громадський контроль за роботою конкурсних та атестаційних комісій. Зокрема, на тому, аби так зване «суддівське досьє» могли формувати не лише люди системи, а й громадські організації, журналісти чи навіть жертви старої суддівської махини. «Лише за таких умов оновлення суддівського корусу справді стане реальним», – резюмує Роман Куйбіда.