Правова позиція Вищого адміністративного суду України щодо рішень Вищої ради юстиції про внесення до Верховної Ради України подань про звільнення суддів з посади за порушення присяги

Правова позиція Вищого адміністративного суду України «Про внесення подання Президентові України про звільнення суддів за порушення присяги», полягає у тому що Вища рада юстиції при прийнятті рішень щодо внесення подань до ВРУ про звільнення цих суддів залишила поза увагою Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі "Олександр Волков проти України". Також при прийнятті оскаржуваних рішень Вища рада юстиції не врахувала стаж роботи на посаді судді, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувались, тобто як суддя не допускали  свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

 Відповідно до статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року   № 22/98-  ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон про Вищу раду юстиції) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Виходячи з положень Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», а саме частини другої статті 7, обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції є висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок діяльності якої визначається цим Законом, про порушення суддею присяги.

Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон про судоустрій України, часЗакон №   2453-VI), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частинами другою та третьою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Тобто цією нормою визначено юридичні склади діянь, що становлять порушення присяги судді. Так, порушенням присяги судді вважалися такі діяння: 1) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої); 2) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (абзац третій частини другої); 3) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом (абзац четвертий частини другої); 4) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (абзац п'ятий частини другої); 5) невиконання суддею, що обіймає адміністративну посаду в суді, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Рішення Європейського суду з прав людини не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, за загальним правилом у разі виникнення правових колізій щодо невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Конвенція та Протоколи до неї передбачають захист основних прав та свобод людини, які потребують забезпечення в повсякденному житті та мають соціальну, політичну, економічну та громадянську спрямованість.

Дотримання положень Конвенції державами-учасницями забезпечено через такий контролюючий механізм як Європейський суд з прав людини.

Але закріплення на національному рівні самих лише положень Конвенції, як частини національного законодавства України, унеможливлює виконання одного з основних завдань Конвенції, а саме забезпечення та подальше удосконалення забезпечення здійснення прав та основних свобод людини.

З метою подолання зазначеної прогалини та удосконалення системи дотримання прав та свобод людини, забезпечених як Конвенцією, так і Конституцією України, зокрема, шляхом реалізації висновків Європейського суду з прав людини, зроблених під час розгляду заяв стосовно порушень державами-учасницями прав та основоположних свобод людини, український законодавець, з прийняттям Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-ІV, на національному рівні закріпив практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Так, статтею 17 Закону передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, законодавець закріпив пріоритетне значення над національним законодавством України не тільки положення Конвенції, а й практики Європейського суду з прав людини, що в свою чергу може досить позитивно вплинути на забезпечення принципу верховенства права, як одного з основних принципів демократичної держави.

Згідно з положеннями ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З рішення слідує, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та "ручному" керуванні ним.

Крім того, як слідує з параграфу 182 Рішення ЄСПЛ, заходи дисциплінарної відповідальності повинні застосовуватися з урахуванням принципу пропорційності, що проявляється, у тому числі через шкалу стягнень за дисциплінарні порушення. Тяжкість стягнення має відповідати характеру правопорушення, оскільки характер правопорушення також має вирішальний вплив і на розмір строку давності звільнення судді з посади за порушення присяги.

Вища Рада Юстиції при прийнятті спірного рішення не обмежена будь-якими строками, якщо порушення присяги вчинено суддею до набрання чинності новою редакцією Закону №2453-VI (набрав чинності 29.03.2015р.) не відповідає принципу правової визначеності та практиці  Європейського суду з прав людини як джерела права.

Як слідує зі змісту Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія 14 жовтня 2015 року) щоразу, коли суддю прагнуть звільнити з посади, він повинен мати право бути належним чином поінформованим про це, а також на повноцінний та справедливий розгляд своєї справи. Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Зазначена декларація хоча і має рекомендаційний характер, але в повній мірі відображає позицію ЄСПЛ, викладену вище.

ВРЮ під час розгляду висновку ТСК зазначених обставин не вивчала, будь-якої оцінки їм не надала і під час ухвалення свого рішення не врахувала.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення Вищої ради юстиції «Про внесення подання Президентові України про звільнення з посади судді у зв'язку з порушення присяги судді».