Спецконфіскація-2016: принципи дії та потенційні ризики

Історія питання

З кінця 2015 року увагу громадськості притягнуто до так званого «закону про спеціальну конфіскацію». Ухвалення закону обґрунтовувалося, зокрема, вимогами Європейського Союзу, як одного з обов'язкових пунктів Плану дій щодо лібералізації візового режиму для України. Крім того, як стверджували автори закону, його прийняття має посилити боротьбу з корупцією в країні.

У засобах масової інформації почали активно обговорювати потенційні ризики спеціальної конфіскації (далі також - СК), серед яких найбільш часто називали можливість арешту і вилучення в дохід держави майна третіх осіб, не причетних до злочину. На думку багатьох експертів інститут СК може істотно збільшити можливості для зловживання з боку правоохоронних органів і привести до активного заволодіння активами сумлінних фізичних і / або юридичних осіб.

Хотілося б зразу підкреслити, що окремого, спеціального закону, який регулював би питання, пов'язані з СК, немає (як, наприклад, є спеціальні закони: ЗУ «Про іпотеку» або ЗУ «Про акціонерні товариства»).Спеціальна конфіскація і процедура її застосування в Україні регламентована Кримінальним і Кримінальним процесуальним кодексами України.

Формальною підставою для появи в Україні інституту спеціальної конфіскації став Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» № 222-VII, прийнятий18.04.2013 р (вступив в силу 15.12.2013 року).

Примітно, що вказаний вище закон від 18.04.2013 року був підписаний Віктором Януковичем - чинним на той час Президентом України, однак особливого суспільного резонансу не викликав. Однією з причин досить прохолодного уваги громадськості до такої події могло бути відсутність в новому інституті чіткого механізму арешту і конфіскації майна саме у третіх осіб, не причетних до скоєння злочину.

Надалі механізм спеціальної конфіскації змінювався в 2013, 2014 року, 2015 і 2016 роках, що зайвий раз ілюструє відому фразу - «немає межі досконалості».

ОСТАННІ НОВОВВЕДЕННЯ

У наприкінці 2015 року чергові закони, які вносили зміни в процедуру СК, а саме: Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладення арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні» № 769-VIII від 10.11. 2015 р і закон України «про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні» № 770-VIII від 10.11.2015 р в інформаційному просторі отримали умовну назву «закон про спеціальну конфіскацію» і, як уже зазначалося, викликали досить активне обговорення в засобах масової інформації.

Однак, не встигли ще юристи вивчити «закон про спеціальну конфіскацію» 2015 го року, як механізм СК був змінений знову, на цей раз - Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, що містяться в шостому доповіді європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, щодо удосконалення процедури арешту майна і інституту спеціальної конфіскації »№ 1019-VIIІ від 18.02.2016.

Давайте хоча б в загальних рисах спробуємо розібратися, що ж ховається за часто вживаним останнім часом терміном «спеціальна конфіскація», з якою Україна живе, як виявляється, з 2013 року.

СПЕЦКОНФІСКАЦІЯ У ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

В юридичній літературі тема спеціальної конфіскації вважається однією з найбільш дискусійних і неоднозначних, тому автор спробує зосередиться на практичних нюансах цього питання, не вникаючи в «тонкі» теоретичні аспекти порушеної теми.

Спеціальна конфіскація вже давно застосовується в більшості інших країн, поступово замінюючи собою загальну конфіскацію. До таких країн належать, наприклад, Австрія, Азербайджан, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Литва, Португалія, Російська Федерація, Туреччина, Франція, Чилі, Швеція, Швейцарія, Естонія.

Також слід зазначити, що не скрізь існує і єдине поняття (інститут) спеціальної конфіскації. Так, в кримінальному праві Австрії, Англії, Німеччини, США, Швейцарії та ряду інших країн чітко розрізняються два види цього заходу: конфіскація майна (матеріальної вигоди, отриманої в результаті злочину) і конфіскація (вилучення) засобів і знарядь злочину.

Є країни, де загальна конфіскація паралельно існує зі спеціальною конфіскацією (наприклад, у Франції, в деяких країнах СНД).

Застосування СК також передбачено низкою міжнародних правових актів, зокрема - Директиви Європейського Парламенту та Ради від 03 квітня 2014 року № 2014/42 / ЄС «Про заморожування і конфіскації засобів вчинення злочинів і доходів, одержаних злочинним шляхом в Європейському Союзі».

Такому чином стійкою тенденцією у світовій практиці є заміна загальної конфіскації на спеціальну.Вважається, що СК більш гуманна міра впливу на злочинців і в той же час більш ефективна, ніж загальна конфіскація, оскільки дозволяє вилучати всі активи (доходи), отримані в результаті вчинення злочину і при цьому не «відбирає» законно придбане майно.

Спеціальної конфіскації в рамках українського законодавства можна в найзагальнішому вигляді дати наступне визначення - примусове, безоплатне вилучення за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна, яке пов'язане з вчиненням злочину (суспільно-небезпечного діяння), в тому числі отримано в результаті його вчинення, є доходом від незаконно отриманого майна, або використано для протиправних дій (знаряддя, засоби, предмет злочину), як у особи, яка вчинила злочин (суспільно-небезпечне діяння), так і у третіх осіб, яким таке майно було передано.

Як видно з викладеного вище, поняття «спеціальна конфіскація» має ряд схожих критеріїв з терміном «загальна конфіскація», під яким Кримінальний кодекс України передбачає примусове, безоплатне вилучення за рішенням суду у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Не дивно, що в юридичній науці існує думка про те, що СК є видом загальної конфіскації.

СПЕЦІАЛЬНА І ЗАГАЛЬНА конфіскацією: У ЧОМУ РІЗНИЦЯ?

Пам'ятаючи про відомому прислів'ї «все пізнається в порівнянні», спробуємо розібратися в механізмі спеціальної конфіскації, порівнявши її з загальною конфіскацією.

1. Відповідно до українського законодавства загальна конфіскація є видом покарання, в той же час СК - міра кримінально-правового характеру. Таким чином, законодавець розмістив ці два правові інститути в Кримінальному кодексі України в різних розділах, підкреслюючи їх різну правову суть, що має не тільки теоретичний, а й практичний характер. Справа в тому, що такий підхід законодавця дозволяє застосувати до засудженого як загальну конфіскацію, так і СК в рамках одного вироку, тобто одночасно. І судова практика підтверджує такий висновок.

2. Схожа, а в деяких випадках ідентична, сфера застосування загальної конфіскації і СК в розрізі складів злочинів, передбачених особливою частиною КК України.

Так, загальна конфіскація застосовується при вчиненні умисних тяжких та особливо тяжких корисливих злочинів, а також за злочини проти основ національної безпеки і цивільної безпеки незалежно від ступеня тяжкості злочину у випадках, прямо передбачених КК України.

Спеціальна конфіскація застосовується при вчиненні умисного злочину (суспільно-небезпечного діяння), за яке передбачено позбавлення волі або штраф у розмірі понад 3-х тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також за вчинення ряду інших злочинів (суспільно-небезпечних діянь), згідно з переліком, встановленого ст.96-2 КК України.

Як видно зі сказаного, сфера застосування СК набагато ширше, однак в переважній більшості випадків застосування загальної конфіскації можливе одночасне застосування СК.

3. Загальна конфіскація застосовується до майна тільки засудженого.

У свою чергу, сфера застосування спеціальної конфіскації істотно ширше. Так, СК може бути застосовна до майна:

a) особи, яка вчинила злочин (суспільно -небезпека діяння):

• засудженого;

• особи, яке не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з не досягненням певного віку або неосудністю;

• особи, звільненого від кримінальної відповідальності або покарання.

b) третіх осіб (в певних випадках).

4. При загальній конфіскації вилучається майно, що належить на праві власності засудженому, не залежно від того, коли, яким чином воно було придбано і пов'язано це майно будь-яким чином з вчиненим злочином чи ні.

У разі спеціальної конфіскації підлягає вилученню тільки майно, яке так чи інакше пов'язане з вчиненням злочину (суспільно-небезпечного діяння), а саме:

а) майно, отримане в результаті вчинення злочину і / або є доходом від такого майна;

б) призначалося (використовувалося) для відміни особи до вчинення злочину, фінансування і / або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

в) було предметом злочину (крім того, яке повертається власнику або переходить у власність держави);

г) було підшукати, виготовлено, пристосовано або використано як засіб чи знаряддя вчинення злочину, крім того, яке повертається власнику (законному власнику), який не знав і не міг знати про його незаконне використання.

5. При загальній конфіскації відсутня процесуальна можливість вилучення майна, яке пов'язане зі злочином або отримано в результаті його вчинення, проте на момент винесення вироку, передано третій особі.

Спеціальна конфіскація передбачає, що майно, передане особою, яка вчинила злочин (суспільно-небезпечне діяння), третій особі може бути конфісковано за певних обставин, а саме:

якщо третя особа (одержувач майна) знала або повинна була знати, що отримується майно: а) отримано в результаті вчинення злочину і / або є доходом такого від майна і / або б) призначалося (використовувалося) для відміни особи до вчинення злочину, фінансування і / або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення та / або в) було предметом злочину (крім того, яке повертається власнику або переходить у власність держави) та / або було підшукати, виготовлено, пристосовано або використано як засіб чи знаряддя вчинення злочину, крім того, яке повертається власнику (законному власнику), який не знав і не міг знати про його незаконне використання.

При цьому, для цілей СК не має значення яким чином третя особа одержала або набуло таке майно - безоплатно або на платній основі, за ціною нижче ринкової, вищою за ринкову або за ринковою.

Також слід зазначити, що законодавець при цьому встановив норму, згідно з якою СК не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України добросовісний набувач - це особа, яка набула майно у іншої особи, яка не мала права здійснювати таке відчуження, про що набувач не знав і не повинен був знати.

Не зовсім зрозуміло, як норма про сумлінність корелюється з нормою, про те, що третя особа знала або повинна була знати про зв'язок майна зі злочином. Чи є сумлінність в розумінні Цивільного кодексу України окремою підставою для «звільнення» третьої особи від можливої СК або ця норма доповнює встановлені КК України критерії, на даний момент не зовсім зрозуміло.

Можна припустити, що законодавець нормою про сумлінності в рамках інституту СК ще раз підкреслює, що у третьої особи можна вилучити майно тільки за умови встановлення в судовому порядку на основі достатніх доказів того, що третя особа знала або повинна була знати про зазначені вище обставини «пов'язаності »придбаного майна зі злочином (суспільно-небезпечним діянням).

Цікаві в розрізі питань про сумлінність третьої особи критерії, якими оперує Директива Європейського Парламенту та Ради від 03 квітня 2014 року № 2014/42 / ЄС при визначенні можливості спеціальної конфіскації у третьої особи, - розумне припущення, що майно могло бути придбано в результаті доходів від злочинної діяльності, оскільки вартість майна не відповідає розміру офіційного доходу.

6. При застосуванні загальної конфіскації відсутня можливість вилучення майна, яке було використано, перетворено в інше майно, відчужене добросовісного набувача (тобто особі, яка не знала і не могла знати, що майно пов'язано зі злочинною діяльністю), або іншим чином вибуло з володіння особи.

Інститут спеціальної конфіскації передбачає, що в разі якщо гроші, цінності та інше майно, були повністю або частково перетворені в інше майно, то спеціальної конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, неможлива в результаті їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

СПЕЦКОНФІСКАЦІЯ У КПК

Викладене вище стосувалося норм, розміщених законодавцем в Кримінальному кодексі України.

У той же час, Кримінальний процесуальний кодекс України також містить ряд норм, що регулюють застосування СК. Істотне місце в такому регулюванні займає ст. 100 КПК України. Відповідно до зазначеної статті питання про спеціальну конфіскацію вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію вирішується постановою суду на підставі відповідного клопотання.

При цьому законодавець встановив ряд норм, які, в основному, дублюють і в деяких випадках деталізують норми СК, що містяться в Кримінальному кодексі України.

Зокрема, стаття 100 КПК України передбачає, що:

- Гроші, цінності та інше майно, які підшукати, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та / або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний власник) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. В такому випадку зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному власнику);

- Гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального злочину фінансування і / або матеріального забезпечення кримінального злочину або винагороди за його вчинення, конфіскуються;

- Майно, яке було предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом і / або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

- Майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використано, знищується, а в разі необхідності - передається в криміналістичні колекції експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

- Гроші, цінності та інше майно, які були предметом кримінального злочину чи іншого суспільно-небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному власнику), а якщо він не встановлений - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- Гроші, цінності та інше майно, одержані фізичною або юридичною особою в результаті скоєння кримінального злочину і / або які є доходами від такого майна, а також майно, в яке вони були повністю або частково перетворені, конфіскуються.

Особливий інтерес викликає п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України, який, до речі, з'явився ще на початку 2015 року, на підставі Закону України № 198-VIII від 12.02.2015 р

Зазначений п.6-1 передбачає, що майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також його пов'язаної особи, конфіскується, якщо в суді не підтверджена законність підстав набуття прав на таке майно.

Пов'язаними особами засудженого є юридичні особи, які за його сприяння отримали у власність або користування зазначене майно.

Якщо суд визнає відсутність законних підстав набуття прав на частину майна, то конфіскується ця частина майна засудженого, а в разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості конфіскації майна, законність підстав набуття прав на яке не було підтверджено, на засудженого покладається обов'язок сплатити вартість такого майна.

На думку автора, фактично законодавець спробував цим пунктом доповнити механізм СК, передбачений в Кримінальному кодексі України, новою нормою, що істотно розширює можливості СК.

Так, викладений в Кримінальному кодексі України механізм спеціальної конфіскації передбачає вилучення майна, що має певний зв'язок зі злочином (суспільно-небезпечним діянням), яке розглядається на поточний момент в судовому порядку. У той же час при формальному аналізі п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України можна зробити висновок, що законодавець намагається поширити сферу застосування СК на все майно особи, яка вчинила корупційне злочин, без прив'язки до конкретного розслідуваної злочину. На думку автора, без змін в КК України, застосовувати ч. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України в «більш широкому трактуванні» не є правильним.

До речі, норма п.6-1 ч.9 ст. 100 КПК України дуже схожа на механізм, закладений в законопроекті №4057 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей звернення в доход держави грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов'язань України, дорогоцінних металів та / або каменів і доходів від них до прийняття вироку суду ». Цей законопроект іноді називають також «законом про попередньої спеціальної конфіскації» або навіть «законом про спеціальну конфіскацію».

Як мінімум формально зазначений законопроект не має відношення до СК, хоча фактично деякі елементи механізму спецконфіскаціі передбачає.

Звичайно, в разі трансформації законопроекту №4057 в закон, він заслуговує окремого вивчення, оскільки досить революційно підходить до питання вилучення майна у фізичних осіб.

Хотілося б також трохи зупинитися на питаннях накладення арешту на майно, яке може бути предметом спеціальної конфіскації.

Якщо до 2015 року арешт міг бути накладений тільки на майно підозрюваного (обвинуваченого), то після прийняття «законів про спецконфіскаціі» кінця 2015, початку 2016 років ситуація докорінно змінилася.

Тепер суд може накласти арешт на майно будь-яких осіб, а не тільки підозрюваних або обвинувачених, якщо стороною слідства буде доведено наявність достатніх підстав вважати, що майно може підлягати спеціальній конфіскації.

Як і було раніше, арешт на майно, в тому числі для цілей СК, за загальним правилом накладається визначенням слідчого судді або суду за клопотанням слідчого (прокурора).

Однак в невідкладних випадках, в кримінальному провадженні по тяжкому або особливо тяжкому злочину, попередній арешт може бути накладено за рішенням Директора НАБ України або його заступника (за погодженням з прокурором) терміном на 48 годин. Протягом 24 годин після накладення такого арешту, слідчий повинен звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на таке майно. Якщо в зазначений термін слідчий не звернувся до слідчого судді або у відповідному клопотанні було відмовлено, арешт вважається скасованим.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів» від 10.11.2015 р № 772-VIII в країні буде створено Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманих від корупційних та інших злочинів.

Національне агентство буде здійснювати зокрема (але не обмежуючись) наступні функції:

-формувати і вести Єдиний державний реєстр активів, на які накладено арешт в кримінальному провадженні;

- Здійснювати управління заарештованими і конфіскованими активами;

- Приймати заарештовані активи на збереження, якщо це визначено судом;

- Здійснювати контроль за збереженням активів, на які накладено арешт;

- Здійснювати заходи щодо виявлення та розшуку заарештованих активів;

- Організовувати реалізацію активів, щодо яких судом ухвалено рішення про конфіскацію / спеціальної конфіскації.

Також, після зміни механізму СК 2016 року, третя особа, майно якого може бути заарештовано, отримало процесуальний статус і можливість брати участь в судовому засіданні щодо розгляду питання про арешт.

Крім того, у третьої особи з'явилася можливість подати апеляційну скаргу в частині конфіскованого майна.Раніше таких можливостей у третьої особи не було. Однак, при цьому сумнівним залишається можливість третьої особи оскаржити судове рішення в касаційному порядку. По крайней мере, третя особа, майно якого підлягає СК, на сьогоднішній день не включено до переліку осіб, які мають право звернутися в ВССУ з касаційною скаргою.

Крім того, не визначений процесуальний статус третьої особи, майно якого може бути конфісковано, при розгляді кримінальної справи по суті, що позбавляє його права доводити свою сумлінність і заперечувати щодо спеціальної конфіскації переданого йому майна.

КОРОТКЕ РЕЗЮМЕ

Резюмуючи викладене, можна позначити дві істотні відмінності і одну загальну характерну рису між СК і загальної конфіскацією.

Спільною рисою СК і загальної конфіскації можна назвати те, що держава і в одному і іншому випадку вилучає в особи, яка вчинила злочин, майно на підставі рішення суду.

Головною відмінністю СК від загальної конфіскації я б назвав наступне:

1. При загальній конфіскації у злочинця держава вилучає все майно або його частину, незалежно то того, чи мало таке майно відношення до скоєного злочину або придбано на законних підставах; в той же час, при СК вилучається тільки те майно, яке пов'язане зі злочином;

2. При конфіскації майно вилучається тільки у злочинця; в той же час, при СК майно вилучається як у злочинця, так і у третіх осіб, яким майно, пов'язане зі злочином, було передано (продано, подаровано і т.п.).

ВИПАДОК ІЗ ПРАКТИКИ

Якщо проілюструвати викладене вище на прикладі, то можна уявити таку, дуже спрощену ситуацію.

Чиновник (службова особа) отримав хабар (неправомірну вигоду) в розмірі одного мільйона гривень та, припустимо, катер. (Практикуючий адвокат, звичайно, знає, що, як правило, якщо особа притягують до кримінальної відповідальності за одержання неправомірної вигоди, то предмет хабара фіксується і вилучається правоохоронними органами в момент її отримання та фактично підозрюваний не встигає дати їй ради. Однак цей склад злочину зручний для ілюстрації механізму СК.)

Крім того, на момент скоєння злочину у чиновника вже було у власності: будинок, подарований йому батьками, придбані самостійно земельну ділянку і автомобіль, а також 200 000 грн. на депозитному рахунку.

З незаконно отриманих доходів чиновник: перераховує 100 000 грн. брату на депозитний рахунок; катер дарує батькові; за 700 000 грн. купує і реєструє за собою ще один автомобіль, 100 000 грн. вносить на новий депозитний рахунок, 100 000 грн. витрачає на відпочинок.

При загальній конфіскації

Суд, виносячи обвинувальний вирок і застосовуючи загальну конфіскацію, міг вилучити у чиновника все майно, яке у нього було у власності на момент винесення вироку, як придбане до скоєння злочину (земельну ділянку, подарований будинок, автомобіль, гроші на «старому» депозитному рахунку) так і незаконно придбане в результаті вчинення злочину майно, а саме - новий автомобіль і гроші на «новому» депозитному рахунку.

При спеціальної конфіскації

При застосуванні спеціальної конфіскації ситуація була б дещо іншою.

Будинок, подарований батьками, раніше придбаний автомобіль, земельну ділянку не є предметом спеціальної конфіскації та залишаються у чиновника, оскільки вони отримані до скоєння злочину (або чиновник, в разі застосування судом підпункт 1 пункту 6-1 частини 9 статті 100 КПК України, зумів довести правомірність їх придбання).

У той же час, у чиновника в порядку спецконфіскаціі вилучається новий автомобіль, придбаний за незаконно отримані гроші, 100 тис. Грн., Внесені на його депозитний рахунок із суми хабара (неправомірно отриманої вигоди). Також підлягає конфіскації фактично витрачена на відпочинок частину хабара в розмірі 100 000 грн., Точніше її еквівалент.

Крім того, може бути вилучено: 100 тисяч грн. у брата чиновника і отриманий в якості хабара катер, згодом подарований батькові, за умови, що сторона слідства доведе, що зазначені треті особи (брат і батько) знали або повинні були знати про те, що вони отримали майно, яке пов'язане зі злочинною діяльністю.

Відносно практики застосування спеціальної конфіскації, на погляд автора, в тій частині, де СК і загальна конфіскація мають загальні риси - а саме вилучення в дохід держави майна безпосередньо злочинця або знарядь, засобів і предметів злочину, судова практика істотно не змінилася. За великим рахунком, вилучаючи майно у засудженого замість терміна «конфіскація» суди почали застосовувати термін «спеціальна конфіскація» або обидва терміни одночасно.

Що стосується тієї частини спеціальної конфіскації, яка передбачає можливість конфіскації майна, отриманого злочинним шляхом і переданого третім особам, витраченого або перетвореного в інше майно, то така практика поки на стадії формування.

Відсутність такої практики має і об'єктивні причини - відносна новизна інституту спеціальної конфіскації та досить висока інтенсивність внесення змін до нього.

Тому про усталеною практикою застосування спеціальної конфіскації саме в розрізі її відмінностей від загальної конфіскації, говорити на сьогоднішній день поки не доводиться.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

Щодо «новий» інститут спеціальної конфіскації далекий, звичайно, від досконалості і потребує подальшого доопрацювання як в плані законодавчих змін, так і в розрізі надання роз'яснень практики застосування відповідних норм як Верховним Судом України, так і Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ .

Зокрема, на сьогоднішній день можна виділити наступні проблемні питання СК:

- Відсутність чітких критеріїв для визначення так званої сумлінності при придбанні майна третіми особами у особи, яка вчинила злочин (суспільно-небезпечне діяння);

- Не врегульовано питання про майнові наслідки у зв'язку з вилученням майна у третіх осіб (зокрема, незрозуміло чи мають такі особи право на відшкодування збитку від злочинця, який правовий статус угод, предмет яких згодом конфіскується і т.п.);

- Не врегульовано питання розумності терміну арешту майна при СК (наприклад, часто буває, що заарештували майно, в тому числі заборонили користуватися, а кримінальне провадження згодом становили; таким чином на практиці майно особи може бути заарештовано на 10 -15 років);

- Не врегульовано питання про те, чи можна застосувати арешт майна, в зв'язку зі злочинами, вчиненими до моменту появи інституту спеціальної конфіскації).

- Відсутність чітких критеріїв, за якими суддя (суд) може накласти арешт для цілей СК;

- Відсутність процесуального статусу третьої особи при розгляді кримінальної справи, і як наслідок - відсутність можливості доведення такою особою під час розгляду справи по суті сумлінності придбання (отримання) майна;

- Відсутність у третьої особи можливості касаційного оскарження судового рішення в частині спеціальної конфіскації.

ПІДСУМКИ

Підсумовуючи викладене, можна зробити деякі висновки про новий інституті:

інститут спеціальної конфіскації в цілому відповідає суспільним інтересам, міжнародним правом і загальної тенденції світової практики в цьому питанні;

при відсутності зловживань з боку правоохоронних органів і судів, інститут спеціальної конфіскації може сприяти профілактиці злочинів і справедливому покаранню;

незважаючи на «благі наміри» законодавця, інститут СК може бути використаний для неправомірного заволодіння майном, тиску на підозрюваних (обвинувачених) і третіх осіб, оскільки значно розширюють процесуальні можливості органів слідства і містять занадто «розмиті» для наших реалій формулювання правових норм;

інститут спеціальної конфіскації підлягає вдосконаленню, перш за все в частині недопущення зловживань з боку правоохоронних органів і судів, а також в частині визначення статусу третіх осіб під час розгляду питання про спеціальну конфіскацію і критеріїв визначення їх сумлінності;

значно зростуть ризики конфіскації, арешту та іншого обтяження майна, як у осіб, яких безпосередньо притягують до кримінальної відповідальності, так і в афільованих їм осіб;

збільшаться ризики конфіскації, арешту та іншого обтяження майна для добросовісних набувачів майна, оскільки вони можуть «потрапити» на покупку активів у особи, згодом залученого до кримінальної відповідальності.

На завершення публікації, хотілося б порадити всім зацікавленим особам вжити превентивних заходів, спрямованих на недопущення незаконного арешту і / або вилучення майна, поки «маховик спецконфіскаціі тільки розкручується», практика її застосування знаходиться в процесі стадії становлення, а законодавство містить ряд прогалин.

Зокрема, набувачам дорогого майна слід подбати про те, що б умови угод були відпрацьовані до дрібниць і містили положення, які мінімізують ризики спеціальної конфіскації.

Андрій Сидоренко, партнер АО «Скляренко, Сидоренко і Партнери» , адвокат