Верховний Суд України зробив висновок щодо добровільності показань

Суд зобов’язаний переконливо встановити, чи були зізнавальні показання та відмова від правової допомоги добровільними. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30 листопада 2015 року №5-219кс15, текст якої друкує видання "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

30 листопада 2015 року м.Київ №5-219кс15

Верховний Суд України у складі:

головуючого — судді-доповідача Заголдного В.В.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Ємця А.А., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,

розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою захисника Особи 35 про перегляд судових рішень щодо Особи 34 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні

справи судом,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Староміського районного суду м.Вінниці від 6.05.2009 Особу 34, Інформація 1, раніше неодноразово судимого, останній раз засудженого 31.03.2004 за ч.1 ст.14, ч.3 ст.185 Кримінального кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого по відбуттю строку покарання 31.10.2007, засуджено за:

— ч.3 ст.185 КК до позбавлення волі на строк 5 років;

— ч.4 ст.185 КК до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців;

— ч.5 ст.185 КК до позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна;

— ч.5 ст.186 КК до позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна;

— ч.3 ст.187 КК до позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна.

На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 34 остаточно визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 11 років 6 місяців з конфіскацією всього майна.

Цим же вироком засуджено Особу 37 та Особу 38.

Особу 34 визнано винним у тому, що він 29.03.2008, приблизно опівдні, разом з Особою 38 повторно, умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб вчинили грабіж у будинку за Адресою 1, відкрито заволодівши коштами Особи 39 та Особи 40 в особливо великих розмірах на загальну суму 358021,30 грн.

27.04.2008, приблизно об 11:30, Особа 34

 разом з Особою 38, знаходячись у м.Бровари Київської області, проникли до будинку за Адресою 2 та умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, вчинили розбійний напад на Особу 41 з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, завдавши йому майнової шкоди на суму 1150 грн.

26.05.2008, приблизно о 14:00, Особа 34 та Особа 38, з метою вчинення крадіжки, повторно, умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, як особи, що раніше вчинили розбій, таємно проникли до будинку за Адресою 3, де викрали майно потерпілого Особи 42 на загальну суму 9725 грн., а після того як заволоділи майном і намагалися покинути будинок, були викриті неповнолітнім сином господаря будинку Особою 43. Продовжуючи вчиняти злочинні дії, Особа 34 та Особа 38 напали на неповнолітнього і з метою заволодіння майном приставили до його голови пістолет, висловлюючи погрози щодо застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого, почали розпитувати, де в будинку знаходяться гроші, а коли той відповів, що не знає, зникли з місця події.

15.06.2008, приблизно о 13:00, Особа 34 та Особа 38, перебуваючи в с.Вища Дубечня Вишгородського району Київської області, проникли до будинку №* за Адресою 4 та умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, як особи, що раніше вчиняли розбій, вчинили розбійний напад на Особу 44 з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи

здоров’я особи, яка зазнала нападу, завдавши йому майнової шкоди на суму 5510 грн.

Крім того, у період з 6.01 по 7.07.2008 Особа 34 на території Київської області вчинив ряд тяжких та особливо тяжких злочинів проти власності громадян. Так, Особа 34 сам, а також із засудженими Особою 37 та Особою 38, вчинив 14 епізодів крадіжки чужого майна, повторно, умисно, з корисливих мотивів, у тому числі діючи у складі організованої групи, завдавши потерпілим значної майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 16.07.2009 вирок Староміського районного суду м.Вінниці від 6.05.2009 залишив без змін.

Постановою судді Судової палати у кримінальних справах ВС від 26.02.2010 засудженому Особі 34 відмовлено у витребуванні кримінальної справи щодо нього для перевірки у касаційному порядку.

5.02.2015 Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Особа 34 проти України», яке набуло статусу остаточного 5.05.2015, в якому констатував порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме:

— ст.3, яке полягає в тому, що впродовж перебування під вартою заявнику завдано тілесні ушкодження, походження яких так і не було пояснено, а органи державної влади не виконали свого зобов’язання провести ефективне та незалежне розслідування численних скарг заявника про жорстоке поводження з боку правоохоронних органів.

Суд зауважив, що Особа 34 неодноразово скаржився національним органам влади на жорстоке поводження з ним. Розслідування з

цього приводу на національному рівні в основному полягало у наданні пояснень причетними працівниками міліції, хоча за жодних умов не вважалося за необхідне допитати самого заявника. Слідчі органи також не призначали проведення судово-медичних експертиз заявника для перевірки його тверджень. Так, розслідування за скаргами заявника спрямовувалися радше на виправдання підозрюваних працівників міліції, ніж на встановлення об’єктивних обставин, за яких заявник отримав тілесні ушкодження. Суд дійшов висновку, що небажання органів влади забезпечити проведення оперативного та ретельного розслідування скарг підозрюваного у вчиненні кримінальних злочинів на жорстоке поводження вказує на те, що було порушення процесуального аспекту ст.3 конвенції; п.1 і пп.«с» п.3 ст.6 щодо права на юридичну допомогу та права не свідчити проти себе. В мотивувальній частині рішення Суд зазначив, що тримання заявника під вартою з 16.07 по 25.07.2008 було задокументовано як стягнення за адміністративне правопорушення у вигляді непокори законним розпорядженням та вимогам працівників міліції. Проте упродовж зазначеного періоду він майже щодня давав визнавальні показання щодо вчинення розбійних нападів та крадіжок, а також неодноразово підписував відмову від правової допомоги. Висновки Суду щодо скарг заявника за ст.3 конвенції вказують на те, що його визнавальні показання та відмова від правової допомоги не були добровільними і щирими.

Суд першої інстанції був зобов’язаний переконливо встановити, чи були визнавальні показання та відмови заявника від правової допомоги добровільними, однак для цього не було докладено жодних зусиль.

За таких обставин Суд уважає, що права заявника не свідчити проти себе та на правову допомогу було обмежено під час досудового слідства і це обмеження не було виправлено під час судового розгляду.

Також Суд присудив відшкодувати заявнику €12000 моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися.

У заяві захисник Особи 35 порушує питання про перегляд постановлених щодо Особи 34 судових рішень на підставі п.4 ч.1 ст.445 Кримінального процесуального кодексу у зв’язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

На обгрунтування підстав для перегляду судових рішень ВС захисник у заяві посилається на рішення Суду у справі «Особа 34 проти України» від 5.02.2015 (заява №29644/10).

За змістом заяви захисник Особи 35, вказуючи на порушення конвенції, констатовані у наведеному вище рішенні, просить скасувати постановлені щодо Особи 34 судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого Особи 34 та захисника Особи 35, які просили заяву задовольнити, судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, потерпілої Особи 36, яка не заперечувала щодо задоволення заяви, прокурора, який висловив аналогічне прохання, дослідивши матеріали справи та матеріали, додані до заяви, обговоривши доводи заяви, ВС дійшов таких

висновків.

Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд.І конвенції (ст.1 конвенції).

Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, відповідно до п.4 ч.1 ст.445 КПК, є підставою для перегляду судових рішень ВС, що набрали законної сили.

5.02.2015 Суд постановив рішення у справі «Особа 34 проти України», яке набуло статусу остаточного 5.05.2015.

Цим рішенням констатовано порушення ст.3 конвенції, а саме визнано, що заявник неодноразово, починаючи з вересня 2008 року, подавав скарги на жорстоке поводження в місцеві органи влади, проте владою не було проведено ефективного розслідування за його скаргами на жорстоке поводження.

Також із матеріалів справи вбачається, що 16.07.2008 Особу 34 було затримано, однак утримання його під вартою з 16.07 по 25.07.2008 було оформлено як покарання за адміністративне правопорушення.

Визнаючи порушення п.1 і пп.«с» п.3 ст.6 конвенції, Суд зазначив, що протягом періоду з 16.07 по 25.07.2008 заявник фактично вважався підозрюваним у кримінальній справі. Майже кожен день протягом цього періоду він давав численні показання щодо грабежів і крадіжок, а також підписав низку відмов від правової допомоги, а тому Суд уважає, що адміністративне затримання заявника насправді становило частину його утримання

під вартою як підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, і оскільки Суд зауважив за скаргою заявника за ст.3 конвенції зробив висновок, що зізнання заявника в період, коли він не був юридично представленим, не можуть розглядатися як відповідальні і добровільні, а тому вважає очевидним, що право заявника не свідчити проти себе і право на правову допомогу були незаконно обмежені під час досудового слідства, і це порушення не було виправлено в ході судового розгляду.

Висновки, викладені у рішенні Суду, повністю збігаються з відповідними положеннями законодавства України.

Статтею 22 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, чинного на час провадження у даній справі, передбачено, що органам дізнання та досудового розслідування заборонено домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

За змістом стст.43 і 43¹ КПК 1960 року, підозрюваний та обвинувачений мають право, зокрема: давати показання з пред’явленого обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду.

Зазначені норми процесуального закону зобов’язують органи дізнання та (або) досудового слідства проводити свою діяльність із дотриманням прав підозрюваного чи обвинуваченого.

Наведені висновки Суду дають підстави вважати вирок щодо Особи 34 незаконним і

необґрунтованим внаслідок істотного порушення кримінального процесуального закону. Суди апеляційної та касаційної інстанцій зазначені порушення не усунули.

За змістом ст.46 конвенції, держава Україна зобов’язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Суду проти України, регулює закон від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно зі ст.1 цього закону виконання рішення Суду передбачає:

а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

б) вжиття заходів загального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру, відповідно до ст.10 закону, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції, що здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Комітет міністрів Ради Європи у рекомендації від 19.01.2000 №R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо: коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на

національному рівні, — наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження, та коли рішення Європейського суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду супере-
чить конвенції по суті або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У п.118 рішення у справі «Особа 34 проти України» Суд зазначив, що якщо особу, як у цій справі, було засуджено судом у розгляді, що не відповідає вимогам конвенції про справедливість, повторний розгляд справи, відновлення або перегляд справи являють собою, у відповідних випадках, належний спосіб усунення порушення.

Відповідно до положень ч.3 ст.455 КПК за наявності підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК, Верховний Суд має право, у тому числі, скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Враховуючи зміст рішення ЄСПЛ у справі «Особа 34 проти України» від 5.02.2015, констатовані ним порушення конвенції, ВС дійшов висновку, що обов’язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану Особи 34 можливе шляхом скасування постановлених щодо нього судових рішень з направленням справи до компетентного суду.

Керуючись стст.453, 454, 455 КПК, Верховний

Суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву захисника Особи 35 задовольнити.

Вирок Староміського районного суду м.Вінниці від 6.05.2009, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16.07.2009 та постанову судді Судової палати у кримінальних справах ВС від 26.02.2010 щодо Особи 34 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК.