Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про встановлення факту та визнання права власності

У квітні 2015 року Сілагадзе Н.Л. звернулася до суду з указаним позовом, який уточнила під час розгляду справи, в якому просить встановити факт спільного проживання Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. в період з 04 грудня 2001 року до 01 січня 2004 року, як таких, що не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою; 2)  встановити факт придбання табору праці та відпочинку відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості та біржової угоди № 16-02/12 від 26.04.2002 року, внаслідок спільної праці Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О.; 3)визнати за Сілагадзе Н.Л. право власності на 1/2 частину табору праці та відпочинку (інв. № 0667) та 1/2 павільйонів табору(інв. № 0668); 4) визнати за Сілагадзе Н.Л. право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 262,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами; 5)визнати за Сілагадзе Н.Л. право власності на артезіанську свердловину, глибиною 70 м.; 6)визнати за Сілагадзе Н.Л. право власності на 1/2 частину земельної ділянки із загальної площі 0, 25 га. – площею 0, 125 га.  для будівництва та обслуговування жилого будинку,  державний акт на право власності на земельну ділянку від 20.03.2008 року; 7)визнати за Сілагадзе Н.Л. право власності на 1/2 частину земельної ділянки із загальної площі 1, 4930 га. – площею 0, 7465 га. для ведення особистого селянського господарства,  державний        акт на право власності на земельну ділянку серія від 20.03.2008 року.

Свої вимоги Сілагадзе Н.Л. обґрунтувала тим, що з 1999 року до 2013 року вона та Маловичко В.О. проживали однією сім’єю, як чоловік і дружина та вели спільне господарство. У 1999 році Сілагадзе Н.Л. звернулась до Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області з проханням надати їй в оренду земельну ділянку та приміщення для вирощування грибів. Розглянувши заяву Сілагадзе Н.Л., Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області надала їй в оренду земельну ділянку, площею 1,75 га. для ведення особистого селянського господарства. З цього часу Сілагадзе Н.Л. стала займатися вирощуванням грибів та їх реалізацією. Разом з Маловичко В.О. вели спільне господарство, працювали разом на орендованій землі: вирощували овочеві культури, гриби та займались вирощуванням свиней. Сілагадзе Н.Л. стало відомо, що є можливість придбати табір праці та відпочинку, в якому проживала вона з Маловичко В.О., їх сином Маловичко Олексієм та двома дочками  Сілагадзе Н.Л. від першого шлюбу. Для того, щоб придбати табір праці та відпочинку, який на той час орендувала Сілагадзе Н.Л., вона зібрала всі свої заощадження, які складалися з її заробітної плати. Особисто зароблених коштів Сілагадзе Н.Л. на той час було на суму 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. До коштів Сілагадзе Н.Л. було додано спільно зароблені кошти  Сілагадзе Ніно Лаврентіївни та Маловичко Василя Олексійовича, з вирощування  та реалізації грибів, овочів і м’яса, та придбано табір праці та відпочинку, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості та біржової угоди № 16-02/12 від 26.04.2002 року. Загальна вартість придбаного майна, відповідно до біржової угоди № 16-02/12, становить 33089 грн. 00 коп. 07.09.2005 року Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. на підставі договору купівлі-продажу /16-02/12 /26.04.2002/ зареєстрували табір праці та відпочинку інв. № 0667, павільйони табору інв. № 0668 на ім’я Маловичка В.О. За час спільного проживання сім’я проживала та працювала на території придбаного табору праці та відпочинку. За цей час за спільно зароблені кошти Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. здійснили перебудову павільйонів табору, один з яких переобладнали у двоповерховий будинок, якому в подальшому було надано статус житлового будинку.  Також у 2005 році на території табору праці та відпочинку Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. побудовали теплицю, загальною площею 221, 1 м2. та дві свердловини, глибиною 70 м/п та 40 м/п. В технічному паспорті теплиця зазначена як план будівлі «Е-1», а свердловини зазначені в оцінювальному акті про господарські будівлі та споруди технічного паспорта.

Враховуючи ту обставину, що Сілагадзе Н.Л. не являлась громадянином України, тому вона немає права на безоплатну приватизацію земельних ділянок згідно Земельного кодексу України.

На цій підставі земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, рішенням Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області № 120-07-V від 20.03.2007 року було вилучено у Сілагадзе Н.Л. та надано Маловичку В.О.

Враховуючи ту обставину, що Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. проживали разом як чоловік та дружина та вели спільне господарство, тому Сілагадзе Н.Л. надала згоду на вилучення орендованої нею земельної ділянки та передачі її для приватизації своєму чоловіку Маловичку В.О.

Всі придбані відповідно до договору купівлі-продажу та біржової угоди будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці, загальною площею 1, 743 га., з якої 0, 25 га. - земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, і 1, 4930 га. - земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства. Державні акти на право власності на землю оформлені на ім’я Маловичко В.О.

Земельні ділянки приватизовані на ім’я Маловичко В.О. в зв’язку з тим, що майно, яке знаходиться на даних земельних ділянках також було оформлено на його ім’я.

Сімейне життя Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. не склалось. Тому в 2013 році між ними припинились стосунки як між чоловіком та дружиною.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2014 року було встановлено факт проживання Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 2013 рік.

17.11.2014 року  Маловичко Василь Олексійович помер. Після його смерті відкрилась спадщина.

З заявами про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті Маловичка В.О., до Державного нотаріуса Бориспільської районної нотаріальної контори Н.Б. Черненко звернулися Кістол Л.В. та Маловичко І.В., які являються дітьми Маловичка В.О. від першого шлюбу.

Враховуючи ту обставину, що придбане майно Сілагадзе Н.Л. та Маловичко В.О. внаслідок спільної праці та ведення спільного господарства було оформлене на  Маловичка В.О., тому до складу спадкового майна ввійшла частина майна, яка належить Сілагадзе Н.Л.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2015 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду Сілагадзе Н.Л. через свого уповноваженого представника звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2016 року касаційну скаргу Сілагадзе Н.Л.  відхилено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області  від 10 грудня 2015 року залишено без змін.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в  касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної  скарги  правильність застосування судом першої  або  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю. Якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно зі ст. 224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець  зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Згідно з ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За змістом ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України від                  26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого  1993 року № 10) земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських споруд, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

При цьому суд виходив з того, що відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Зокрема, правильним є висновок суду про те, що вимога позивача про встановлення факту спільного проживання з Маловичко В.О. у період із 04 грудня  2001 року до 01 січня 2004 року задоволенню не підлягає, оскільки встановлення цього факту не створює жодних юридичних наслідків, від його встановлення не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових  прав  громадян.

Суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про встановлення факту придбання вищевказаного табору праці та відпочинку відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості та біржової угоди від  26 квітня 2002 року № 16-02/12 внаслідок спільної праці Сілагадзе Н.Л. та Маловичка В.О., оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини.

Разом із тим суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини вищевказаного табору праці та відпочинку та 1/2 частини павільйонів табору, оскільки в установленому законом порядку, який діяв на момент укладення біржової угоди,  Маловичка В.О. став одноосібним власником табору праці та відпочинку та павільйонів табору. Сам по собі факт реєстрації 07 вересня 2005 року Бориспільським РБТІ права власності за Маловичка В.О. на табір праці та відпочинку та павільйони табору не дає підстав для визнання за позивачем  права власності на ½ його частини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку, суд правильно виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що право власності на цей будинок було взагалі зареєстровано.

Крім того, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на артезіанську свердловину, глибиною 70 м, оскільки позивачем не надано суду жодного належного і допустимого доказу, який би підтвердив, що дана свердловина була побудована, та на неї було зареєстровано право власності під час спільного проживання Сілагадзе Н.Л. та Маловичка В.О однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 2013 року.

Правильним є також висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини земельних ділянок, оскільки земельні ділянки площею 0,25 га та 1,4930 га, на які Маловичка В.О 20 березня 2008 року отримав державні акти на право власності на землю на підставі рішення Глибоцької сільської ради від 20 березня 2007 року № 113-07-V, є його особистою приватною власністю, а тому поділу не підлягають.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи, а саме: суди не з'ясували моменту та підстав виникнення права власності на спірне майно та не застосували до спірних правовідносин ст. ст. 6, 17 Закону України «Про власність», ст. 112 ЦК УРСР (1963 року), ст. 74 СК України, натомість помилково застосували ст. ст. 81, 116 ЗК України, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

На підставі наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.