Київським апеляційним адміністративним судом скасовано постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області

20 січня 2016 року суддею Борцем Є.О. оголошено постанову у  справі за позовом Рифи Т.М. до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправними та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, припису, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2016 року в задоволенні адміністративного позову Рифи Т.М. відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням  у справі позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про задоволення позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу Рифи Т.М. задоволено частково.

Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 січня  2016 року - скасовано та ухвалена нова постанова, якою позовні вимоги Рифи Т.М. до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправними та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, припису, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення – задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області по справі про адміністративне правопорушення № А-0109/2  від 01 вересня 2015 року.

Позовні вимоги Рифи Т.М. до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області в частині визнання протиправним та скасування припису Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області № С-1606/2 від 16 червня 2014 року - залишено без розгляду. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

При цьому суд виходив з того, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для визнання протиправною та скасування постанови № А-0109/2 від 01 вересня 2015 року відсутні.

Проте колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотриманнязамовниками,проектувальниками,підрядникамита  експертними  організаціями вимог законодавства у сфері   містобудівної   діяльності,  будівельних  норм,  державних стандартів  і  правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно - будівельний контроль  здійснюється органами  державного  архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року  № 553 (далі - Порядок) встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється посадовими особами інспекцій відповідно до їх посадових інструкцій та функціональних повноважень.

Пунктом 7 Порядку визначено, що позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, перевірка виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог приписів інспекцій.

За результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком               (пункт 16).

Згідно з п.17 Порядку, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до п.20 Порядку протокол протягом трьох днів після його складення та всі матеріали перевірки подаються керівникові відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю або його заступникові для винесення постанови про накладення штрафу, передбаченого законодавством України.

Як було зазначено вище, Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області складено припис від 16 червня 2014 року про те, що на земельній ділянці в квітні 2014 року розпочато будівництво гаражу за відсутності документів, які дають право на виконання будівельних робіт. Вказане, на думку відповідача свідчить про те, що будівництво гаражу позивачем здійснювалось самовільно.

 Між тим, право власності на домоволодіння, визнано за позивачем відповідно до рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2015 року по справі  № 359/10320/14-ц.

Отже, на момент винесення відповідачем припису від 16 червня 2014 року позивач не була власником домоволодіння та не могла здійснювати самочинне будівництво.

Вказане підтверджується також копією нотаріально посвідченої заяви Рифи Т.М. від 20 травня 2015 року, відповідно до якої вона надає згоду на виділення земельної ділянки площею 0,05 га, та якою вона користується для будівництва та обслуговування житлового будинку Левченку Є.П.

Крім того, лише 08 вересня 2015 року рішенням Бориспільської міської ради Київської області № 5586-66-VI Рифі Т.М. було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею у межах 0,1000 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

При цьому, відповідно до письмових пояснень позивача, наявних в матеріалах справи, на які інспектор посилався під час складення ним усіх процесуальних документів по справі, Рифа Т.М. повідомила інспектора про те, що забудова земельної ділянки проводиться членами її сім'ї, не зазначивши при цьому конкретної особи. Матеріали справи не містять доказів відібрання інспектором пояснень від членів сім'ї особи, що притягується до відповідальності.  

Так, відповідно до п. 9 Порядку у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, щодо якого неможливо встановити суб'єкта містобудування, який будує чи збудував такий об'єкт, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів внутрішніх справ. Документи, оформлені за результатами такої перевірки, надсилаються до відповідного органу внутрішніх справ для встановлення особи суб'єкта містобудування.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником відповідача під час апеляційного розгляду справи, вказаних дій Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області вчинено не було.

 За таких обставин, відповідач при винесенні оскаржуваної постанови від 01 вересня 2015 року діяв не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

 Колегія суддів також зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на обставини, встановлені постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2014 року по справі № 359/7284/14-а.

Разом з тим, вказаним судовим рішенням було визнано протиправною та скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення № А-0107/5 від 01.07.2014 в зв'язку з тим, що інспектор зробив передчасний висновок про винуватість саме позивача у вчиненні   правопорушень за ч. 1 , 6 ст. 96 КУпАП.

Вказана постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області набрала законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відповідачем  всупереч ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності винесеної ним постанови по справі про адміністративне правопорушення від 01 вересня 2015 року № А-0109/2, у зв'язку з чим вона є протиправною та підлягає скасуванню.

 Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області від  16 червня 2014 року № С-1606/2, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 99 КАС України закріплено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску цього строку встановлені ст. 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач оскаржує припис відповідача від   16 червня 2014 року, тоді як до суду звернулася лише - 12 жовтня 2015 року, тобто з порушенням процесуального строку.

 Матеріали справи не містять клопотання про поновлення строків звернення до суду та   доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даними позовними вимогами.

За наведених обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без розгляду.

Стосовно позовних вимог про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Отже, під дискреційним повноваженням суд повинен розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд є правозастосовуючим органом та не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Так, питання закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення віднесено до виключної компетенції відповідача.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження суб'єкта владних повноважень у відповідних правовідносинах, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню є помилковим.

На підставі наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому вбачаються підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.