Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про визнання недійсним нікчемного договору, застосування наслідків недійсності нікчемного договору та виділ частки майна в натурі та припинення права спільної ч

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» звернулося до суду з позовом до Рапопорт Л.І., у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу частини об'єкту нерухомого майна від 19 березня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою A.B., застосувати до нього наслідки недійсності, витребувати у  у відповідача 2/5 частини об'єкту нерухомого майна та визнати право власності на таку частину за банком.

Рапопорт Л.І. у червні 2015 року звернулася до суду із зустрічним позовом про виділення належної їй 2/5 частки нерухомого майно в натурі та припинення права спільної часткової власності на нежитлові приміщення. Вимоги обґрунтовано необхідністю виділу задля попередження конфліктних ситуацій під час використання спільного майна із співвласником.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» залишено без задоволення. Зустрічний позов Рапопорт Л.І. - задоволено. Виділено Рапопорт Л.І. в натурі 2/5 частки нежитлових приміщень. Припинено право спільної часткової власності Рапопорт Л.І. на 2/5 частки нежитлових приміщень.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області   від 17 липня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду ПАТ «Банк «Київська Русь» звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Київська Русь» відхилено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  17 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від  08 вересня 2015 року залишено без змін.

Колегією суддів встановлено, що 19 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь», в особі голови правління (продавець) та Рапопорт Л.І. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частини об'єкту нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою A.B.

Відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу банк передав у власність покупця 2/5 частини нерухомого майна – приміщення.

Відповідно до п. 6. спірного договору станом на 19 березня 2015 року балансова вартість нерухомого майна становила 35 423 000 грн.

Згідно з п. 3 договору продаж нерухомого майна було здійснено за ціною 42 507 600 грн, у тому числі ПДВ 7 084 600 грн, шляхом перерахування безготівкових коштів, внесення яких на рахунок банку підтверджується копією платіжного доручення.

Право власності на частку у нерухомому майні за Рапопорт Л.І. зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бочкарьовою В.А. 19 березня  2015 року.

Також встановлено, що постановою правління НБУ від 19 березня 2015 року № 190 ПАТ «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року; призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», яка приступає до виконання обов'язків 20 березня 2015 року, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відмовляючи в позові ПАТ «Банк «Київська Русь», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу частини об'єкта нерухомого майна нікчемним, виходячи із того, що він вчинений сторонами відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та інших нормативно правових актів.

Задовольняючи позов Рапопорт Л.І. про виділ належної їй частки в натурі суди виходили із того, що між співвласниками спірного нерухомого майна не досягнуто згоди у позасудовому порядку щодо укладення договору про виділ у натурі частки із спільного нерухомого майна, такий виділ є технічно можливим, не призведе до погіршення технічного стану майна та не порушить порядку ведення господарської діяльності сторін.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Таким чином, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення спірного договору) з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених уповноваженою особою Фонду, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб»).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб» правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦК України повно, всебічно та об'єктивно встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Київська Русь», оскільки спірний договір купівлі-продажу було укладено     19 березня 2015 року, тобто до запровадження рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» та до призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь». Наявність інших підстав для визнання оскаржуваного договору купівлі-продажу нікчемним позивачем не доведено.

Крім того, поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у ст. ст. 364, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Указане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 23 червня 2015 року № 02-0021/9 виділ із майнового комплексу, в натурі 2/5 частини приміщень, - можливий.

Отже, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають до застосування, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 212, 303, 304 ЦПК України у результаті чого дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову Рапопорт Л.І. про виділ у натурі належної їй частки у спірному нерухомому майні, оскільки належні їй приміщення є окремими, ізольованими, із самостійними інженерними мережами, входами (виходами), не пов'язані із господарською діяльністю, яка здійснюється в інших нежилих приміщеннях майнового комплексу іншим співвласником, та можуть використовуватися незалежно один від одного.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

На підставі наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.