Апеляційним судом Київської області скасовано ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області

19 квітня 2016 року слідчим суддею Ткаченком Д.В. оголошено ухвалу у судовому провадження за клопотанням прокурора про застосування до громадянина Азербайджанської Республіки Алієва А. тимчасового арешту.

Згідно ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2016 року до громадянина Азербайджанської Республіки Алієва А. застосовано тимчасовий арешт строком на 25 діб.

 Не погоджуючись з ухваленим по судовому провадженню рішенням суду захисник Алієва А. звернулося до апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу судді та прийняти нову, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 06 травня 2016 року ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2016 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та застосовано тимчасовий арешт до громадянина Азербайджанської Республіки Алієва А., який перебуває в міжнародному розшуку, строком на 25 діб - скасовано.

Постановлено нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області про застосування тимчасового арешту щодо Алієва А.

Алієва А. з-під тимчасового арешту звільнено негайно в залі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

При цьому суд виходив з того, що відповідно до положень ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначених вимог закону судом дотримано не було.

Згідно ст.583 КПК України, слідчий суддя зобов’язаний під час розгляду клопотання про застосування тимчасового арешту, серед іншого, дослідити протокол про затримання особи.

Однак, як вбачається з ухвали суду, слідчий суддя встановивши, що особа, щодо якої подано клопотання про застосування тимчасового арешту є біженцем, не здійснив дослідження такого статусу особи та не надав належної оцінки даному статусу особи, щодо якої здійснював розгляд клопотання про застосування тимчасового арешту та виніс ухвалу, в якій вказав, що така обставина не підлягає дослідженню під час розгляду клопотання про застосування тимчасового арешту.

Вказане неврахування статусу біженця особи, щодо якої здійснюється розгляд клопотання про застосування тимчасового арешту, є прямим порушенням слідчим суддею норм чинного КПК України.

Відповідно до ч.7 ст.582 КПК України, із посиланням на ст. 206 КПК України встановлено обов’язок слідчого судді перевіряти й підстави затримання особи щодо якої розглядається клопотання про застосування тимчасового арешту.

Згідно п.2 ч.6 ст.582 КПК України, затримана особа негайно звільняється у разі, якщо встановлено обставини, за наявності яких видача (екстрадиція) не здійснюється.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.589 КПК України, у видачі особи іноземної держави відмовляється у разі, якщо наявні підстави, передбачені міжнародним договором України.

4.2 ст.31 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями іншими державами-учасницями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року і які перебувають в Україні, не можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до ст.33 Конвенції про статус біженців 1951 року, країнами учасницями якої є як Україна (згідно Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 року), так і Федеративна Республіка Німеччина, та у відповідності до якої встановлено, що Договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Вищевказані обставини щодо статусу біженця Алієва А. в ФРН з Азербайджанської Республіки, а також факт звернення за дипломатичними каналами до органів влади України з боку ФРН підтверджуються Вербальною нотою №158/2016 від 21.04.2016 року від посольства Федеративної Республіки Німеччина до Міністерства закордонних справ України, листами від посольства Федеративної Республіки Німеччина до Генеральної прокуратури України від 27.04.2016 року та 29.04.2016 року з додатками, в яких містяться застереження про неможливість екстрадиції Алієва А. у зв’язку з тим, що він є біженцем з Азербайджанської Республіки та про необхідність дотримання ст. 33 Конвенції про статус біженців від 1951 року та відомості про те, що азербайджанська розшукова вимога вже розглядалась Федеративною Республікою Німеччина та стала підставою для надання Алієву А. статусу біженця ФРН.

Крім того, з матеріалів скарги вбачається, що Алієв А. фактично є громадянином Азербайджанської Республіки та проживає на території Федеративної Республіки Німеччина, що свідчить про те, що він не володіє українською мовою.

Однак, в ході судового засідання 19.04.2016 року, як пояснив Алієв А., наданий останньому перекладач здійснював переклад судового засідання довільно та повідомив йому, що не в повній мірі володіє українською мовою для здійснення належного перекладу змісту судового засідання, ведення якого здійснювалось на українській мові, крім того, підчас оголошення ухвали про здійснення тимчасового арешту перекладач взагалі був відсутній, що є порушенням п.18 ч.3 ст.42, 581 КПК України.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що винесена ухвала від 19.04.2016 року складена слідчим суддею лише українською мовою, переклад якої відсутній, що є порушенням п.18 ч.3 ст.42, ч.2 ст.581 КПК України, оскільки особа має право отримувати процесуальні документи тією мовою, якою володіє, що свідчить про те, що Алієв А. міг не в повній мірі розуміти зміст ведення судового засідання, винесеного щодо його судового рішення та належним чином користуватися наданими йому правами, а отже під час розгляду клопотання прокурора про застосування тимчасового арешту до Алієва А. було порушено його права на захист.

Вищезазначені порушення вимог КПК України є істотними, що у відповідності до ч.1 ст.409 КПК України передбачає скасування ухвали суду.

У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є незаконною, оскільки суперечить ст.9 КПК України, ч.2 ст.31 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та ст.33 Конвенції про статус біженців від 1951 року, порушує міжнародні норми, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і підлягає скасуванню.