Бориспільський міськрайонний суд Київської області

25 травня 2016, 10:52

Уточнивши позовні вимоги, Федусенко О.В. просить визнати недійсною державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі вищевказаних земельних ділянок, зобов'язати Управління Держземагентства в Бориспільському районі Київської області скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі вказаних земельних ділянок, визнати недійсною державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, зобов'язати Реєстраційну службу Бориспільського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та усунути перешкоди в користуванні ними, шляхом повернення земельних ділянок в державну власність.

Ліфіренко В.В., Рибальченко К.О. звернулися до суду із зустрічним позовом до Федусенко О.В. про скасування державної реєстрації земельної ділянки позивача та виключення з Державного земельного кадастру її земельної ділянки. В обґрунтування своїх заперечень та зустрічного позову він посилається на те, що земельна ділянка позивача межує із земельними ділянками, які належать відповідачам: Ліфіренко В.В., Рибальченко К.О., проте жодного погодження останнім меж земельної ділянки не проводилось. Окрім того, вказує, що до земельної ділянки, яка була надана Федусенко О.В. із земель садового товариства «Святище-2», включено також землі загального користування, однак за вимогами чинного законодавства ці землі не можуть перебувати у приватній власності.

ГО СТ «Святище-2» також звернулася із зустрічним позовом про визнання актів та правочинів недійсними і витребування землі, в якому зазначав, що від спірної земельної ділянки товариства не відмовлялося, вказана земельна ділянка в нього не вилучалася, та право на спірну земельну ділянку має лише ГО СТ «Святище-2».

Федусенко О.В. звернулась до суду з вказаним позовом та обґрунтовує його тим, що в її власності перебуває земельна ділянка площею 0,3329 га, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Вказує, що її земельна ділянка знаходиться між земельними ділянками, які належать на праві власності Відповідачам 2,3,4,6 (з боку річки Дніпро), та земельними ділянками, які належать Відповідачам 1,5, що підтверджується ситуативною схемою наданою ТОВ «Землевпорядний інститут». В травні 2014 року після отримання земельної ділянки у власністю Позивачу стало відомо про неможливість доступу до земельної ділянки та доступу до узбережжя річки Дніпро, оскільки, Відповідачами 1-6 йому було відмовлено в можливості доступу до її земельної ділянки.

Зазначила також про те, що їй стало відомо, що до складу земель наданих у власність Відповідачам 1-6, що перешкоджають в доступі до земельної ділянки та річки Дніпро, входять землі водного фонду та землі загального користування (дорога). Тому Позивач вважає дії Відповідачів 1-6 такими, що порушують її право на здійснення загального використання природних ресурсів, яке гарантується Конституцією України.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року позовні вимоги Федусенко Ольги Василівни залишити без задоволення.

Зустрічний позов Ліференка Віталія Вікторовича та Рибальченка Костянтина Олександровича задоволено.

Скасувано державну реєстрацію та виключити з Державного земельного кадастру земельну ділянку з кадастровим номером.

Зустрічний позов Громадської організації Садівницьке товариство «Святище-2» задоволено частково.

Визнано нечинним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що видане на ім’я Федусенко Ольги Василівни;

Витребувано з володіння Федусенко Ольги Василівни земельну ділянку з кадастровим та передано її Громадській організації Садівницьке товариство «Святище-2»;

Скасувано державу реєстрацію права власності на земельну ділянку Федусенко Ольги Василівни на земельну ділянку.

Зобов’язано Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Бориспільського міського управління юстиції у Київській області вилучити з державного реєстру записи про державну реєстрацію права власності за Федусенко Ольгою Василівною на земельну ділянку.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 червня 2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду представник Федусенко О.В. та ГО СТ «Святище-2» звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу представника Федусенко О.В.та Громадської організації садівницького товариства «Святище-2» задоволено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 червня 2015 року скасувано, справу направлено на новий розгляд суду першої інстанції.

Судами встановлено, що у власності Федусенко О.В. перебуває земельна ділянка площею 0,3329 га, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 травня 2014 року.

Вказана земельна ділянка межує із земельними ділянками відповідачів: Ліференка В.В. та Рибальченка К.О., що вбачається із ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок в урочищі «Млиново» Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Згідно із копією державного акта на право постійного користування та викопіювання з Генерального плану забудови ГО СТ «Святище-2» земельна ділянка Федусенко О.В. виділена із земель СТ «Святище -2». При цьому, під час виділення, у земельну ділянку Федусенко О.В. було включено землі загального користування (дорогу) Гнідинської сільської ради, які відповідно до чинного законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

Про відведення земель загального користування свідчить також копія державного акта виданого на ім'я Рибальченко К.О., відповідно до якого межа від літер А до Б є землями загального користування.

Земельна ділянка Рибальченко К.О. межує із земельною ділянкою Федусенко О.В., проте жодного погодження меж із Рибальченко К.О. не проводилось, хоча такий обов'язок власника сусідньої земельної ділянки передбачений ст. 106 ЗК України.

Відомості про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та водоохоронної зони на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області в управлінні Держземагентства у Бориспільському районі Київської області відсутні.

У користуванні ВАТ «Домобудівний комбінат № 1 імені М.В. Співака» перебуває земельна ділянка площею 6,3 га, розташована в урочищі «Млиново» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Відкрите акціонерне товариство «Домобудівний комбінат № 1 імені М.В. Співака» є власником бази відпочинку та оздоровлення «Либідь», що розташовується на цій земельній ділянці, підтвердженням чого є копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 травня 2005 року № 729.

З метою розширення бази відпочинку та оздоровлення 11 лютого 2010 року ВАТ «Домобудівний комбінат № 1 імені М.В. Співака» уклав з Бориспільською районною державною адміністрацією договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Бориспільська РДА передала позивачу в довгострокову оренду на 49 років земельну ділянку площею 1,9039 га розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Вказана земельна ділянка виділена ВАТ «Домобудівний комбінат № 1 імені М.В. Співака» під розширення зазначеної бази відпочинку.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2011 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2011 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2011 року, встановлено факт чинності державного акта на право постійного користування ВАТ «ДБК № 1 імені М.В. Співака» земельною ділянкою площею 6,3 га від 15 квітня 1991 року, а його право на постійне користування земельною ділянкою, наданою йому на підставі державного акта від 15 квітня 1991 року, підтверджується в самих рішеннях судів, які вказали, що фактично у ВАТ «ДБК № 1 імені М.В. Співака» є право на постійне користування земельною ділянкою, але воно ним не реалізоване.

Відповідно до листа Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 05 січня 2015 року запитувана судом інформація щодо копій розпоряджень відсутня.

Також відповідно до листа приватного нотаріуса ДудкиО.С. договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 серпня 2012 року між Рашкевічем С.М. та Алімовим В.В. нотаріально не посвідчувався.

Окрім того, згідно з листом Виконавчого комітету Гнідинської сільської ради Бориспільського району рішення від 18 листопада 2009 року № 3472 відносно надання у власність Кобзарю І.Я. земельної ділянки у матеріалах засідань сесії сільської ради та її виконавчого комітету відсутнє.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не було доведено в порядку ст. 60 ЦПК України обставин, на які вона посилалась як на підставу задоволення її вимог, а саме: що земельні ділянки відповідачів (фізичних осіб) належать до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, та, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах захисної смуги та водоохоронної смуги.

Оскільки надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки відбулося з порушенням чинного законодавства, що позбавило позивачів за зустрічним позовом (Ліференка В.В. та Рибальченка К.О.) можливості користуватися належними їм земельними ділянкам та землями загального користування, тому суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення вимог за вказаним зустрічним позовом.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ГО СТ «Святище-2», суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірну земельну ділянку в порушення норм закону не було вилучено у СТ «Святище-2» перед тим, як вирішувалось питання про надання її іншим особам. В іншій частині зустрічних вимог було відмовлено з підстав недоведеності.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Право власності на земельну ділянку набувається з підстав, визначених Земельним кодексом України, а саме: за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону із земель державної або комунальної власності (ч. 1 ст. 116 ЗК України); у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи (ч. 1 ст. 120 ЗК України); на підставі цивільно-правових угод.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України). А після внесення змін до цієї статті Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VI право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України в редакції Закону від 05 березня 2009 року № 1066-VI; із змінами, внесеними згідно із Законами від 16 червня 2011 року № 3521-VI, від 05 липня 2012 року № 5059-VI; в редакції Закону від 07 липня 2011 року № 3613-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, в тому числі є: державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (ст. 19 цього Закону).

Дія та бездіяльність державного реєстратора прав можуть бути оскаржені до керівництва органів державної реєстрації прав та (або) в судовому порядку (ст. 30 цього Закону).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права власника земельної ділянки, позивач Федусенко О.В. просила захистити її порушене відповідачами право на доступ та користування її земельною ділянкою та на доступ до узбережжя річки Дніпро, посилаючись на те, що земельні ділянки були надані відповідачам з порушенням вимог земельного та водного законодавства.

Вирішуючи питання про законність набуття відповідачами: Ліференком В.В. та Рибальченком К.О. права власності на земельні ділянки та здійснення його державної реєстрації, суди не врахували, що право власності на земельну ділянку набувається з підстав, визначених ЗК України, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на земельну ділянку, а вирішення питання про правомірність державної реєстрації права власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності підстав набуття такого права.

При цьому суди не встановили: час та підстави набуття відповідачами: Ліференком В.В. та Рибальченком К.О. права власності на земельні ділянки та без оспорення конкретних підстав набуття (рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, цивільно-правової угоди тощо) і без встановлення законодавства, яке було чинним на той час, передчасно здійснили оцінку правомірності такого набуття та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Залежно від часу набуття позивачем Федусенко О.В. та відповідачами: Ліференком В.В. та Рибальченком К.О. права власності на земельні ділянки суди також не встановили: наявність права позивача на момент набуття відповідачами права власності на земельні ділянки та можливість його порушення відповідачами.

Разом з тим суди виходили із відсутності відомостей про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та водоохоронної зони на території Гнідинської сільської ради Бориспільського ради Київської області.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам ст. ст. 59, 83, 84 ЗК України.

За таких обставин суди дійшли передчасного висновку щодо правового режиму спірних земельних ділянок, виходячи лише із відсутності проектної документації без врахування їх фактичного розташування.

Вирішуючи питання про захист порушеного права власника на користування земельною ділянкою за зустрічним позовом Ліференком В.В. та Рибальченком К.О. та зустрічним позовом ГО СТ «Святище-2» до Федусенко О.В., суди не врахували, що право власності на земельну ділянку набувається з підстав, визначених ЗК України, а державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на земельну ділянку, а вирішення питання про правомірність державної реєстрації права власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності підстав набуття такого права.

При цьому суди не встановили: підстави набуття права власності Федусенко О.В. на земельну ділянку та без оспорення конкретної підстави набуття (рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, цивільно-правової угоди тощо), передчасно здійснили оцінку правомірності такого набуття та правомірності державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Разом з тим, вирішуючи питання про захист порушеного права власника на користування земельною ділянкою за первісним позовом Федусенко О.В., зустрічним позовом Ліференко В.В. та Рибальченко К.О. та зустрічним позовом ГО СТ «Святище-2» до ОСОБА_6, суди не з'ясували чи: підлягає порушене право користування земельною ділянкою та на доступ до неї, до узбережжя річки Дніпро та до земель загального користування, з урахуванням ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, захисту саме в обраний ними спосіб - шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації права на земельну ділянку, визнання нечинним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, вилучення з державного реєстру записів про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ГО СТ «Святище-2» до ВАТ «Домобудівний комбінат ім. М.В. Співака», ТОВ «Тампер», Федусенко О.В., Милінчука П.П., Рашкевіча С.М., Кобзара І.Я., Алімова В.В., Гладишко Л.О., Бориспільської районної державної адміністрації, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Бориспільського міського управління юстиції у Київській області, Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання актів та правочинів недійсними та витребування землі, суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів, наданих ГО СТ «Святище-2», не відобразив у рішенні мотивів прийняття та відхилення того чи іншого доказу, рішення про відмову у задоволенні позову жодним чином не вмотивував.

Разом із тим на порушення ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу ГО СТ «Святище-2», узагалі не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Згідно із ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Як роз'яснено в абзаці 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за ч. ч. 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (ст. 17) або ГПК України (ст. ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 п. 15 вказаної постанови роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15.

Враховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди не з'ясували чи підлягають розгляду в порядку цивільної юрисдикції: позовні вимоги ГО СТ «Святище-2» до Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат ім. М.В. Співака», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тампер» та вимоги як за первісним позовом Федусенко О.В., зустрічним позовом Ліференка В.В., Рибальченка К.О. так і за зустрічним позовом ГО СТ «Святище-2» до Управління Держземагентства в Бориспільському районі Київської області, Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.