Узагальнення судової практики застосування суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна

Узагальнення судової практики застосування

суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області

законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна

На виконання листа Апеляційного суду Київської області  від 11 травня 2016 року №07-13/18/16 Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики застосування суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна.

Метою проведення узагальнення є висвітлити проблемні та спірні питання які виникали у суддів Бориспільського міськрайонного суду Київської області при розгляді даної категорії справ в продовж 2015 року.

За період 2015 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшло 201 позов за договором іпотеки, з них перебувало на розгляді – 125, це - 62,9 % від загальної кількості справ що надійшли, за спорами щодо розірвання договорів іпотеки та визнання їх недійсними перебувало на розгляді – 72, це – 57,6% від справ, що перебували на розгляді, за спорами щодо відступлення прав за іпотечним договором – 12, це – 9,6% від загальної кількості справ що перебували на розгляді, за спорами щодо звернення стягнення на майно передане в іпотеку – 42, це – 33,6% від загальної кількості справ що перебували на розгляді.

За період 2015 року на  рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області було подано 12 апеляційних скарг, це – 16,7% від загальної кількості розглянутих справ, з них – 5 було змінене, 8 - скасовано.

При розгляді даних справ судді враховували, норму визначену частиною 2 статті 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, так і норми параграфа 6 гл. 49 ЦК України (про заставу) та Законів України про заставу та про іпотеку, якими встановлено особливості звернення стягнення на предмет іпотеки/застави та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотеко-заставодержателя.

У судовій практиці питання з приводу можливості задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) є чи не найскладнішими. Зокрема, аналіз позовних заяв свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом кредитори обмежуються лише вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки/застави без вимоги стягнути відповідну суму заборгованості.

При вирішенні спорів даної категорії принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов’язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Правовідносини у сфері іпотеки регулюються низкою нормативно-правових актів. Передусім це Закон від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку», згідно із ст. 2 якого законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Норми щодо порядку застосування іпотеки містяться в законах України: від 19 червня 2003 р. № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», від 19 червня 2003 р. № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат», від 1 липня 2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV «Про виконавче провадження» та від 3 червня 2014 р. № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Деякі положення стосовно іпотеки містять закони України: від 12 липня 2001 р. № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», від 11 грудня 2003 р. № 1378-ІV «Про оцінку земель», від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі».

Відповідно до Закону України «Про іпотеку», іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Визначення іпотеки міститься і у ст. 575 ЦК, згідно з якою іпотека – це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Дійсне зобов’язання повинне ґрунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов’язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», основне зобов’язання – це зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Так, іпотекою може бути забезпечене зобов’язання щодо управління майном, що випливає із Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Отже, згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов’язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Питання про визначення дійсності правочину пов’язується з моментом його вчинення відповідно до статей 205-210 ЦК. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК).

Іпотека на підставі закону виникає в таких випадках:

1) відповідно до ст. 735 ЦК у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно;

2) відповідно до статей 694, 695 ЦК з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати, а також при продажу товару в кредит з умовою про розстрочення платежу, продавцю належить право застави на цей товар;

3) відповідно до ст. 88 Податкового кодексу України майно платника податків, який має податковий борг, передається в податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із цим Кодексом та не потребує письмового оформлення;

4) відповідно до ст. 4 Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки від 6 травня 1993 р. морскою заставою щодо судна забезпечуються: a) вимоги екіпажу щодо заробітної плати та інших сум; b) вимоги у зв’язку із загибеллю або тілесними пошкодженнями на суші або на воді, якщо вони безпосередньо пов’язані з експлуатацією судна; c) вимоги щодо винагороди за рятування судна; d) вимоги щодо виплати портових зборів, зборів за користування каналами та іншими водними шляхами та лоцманських зборів; e) вимоги, що випливають з цивільних правопорушень, пов’язаних із заподіянням матеріальної шкоди або шкоди в процесі експлуатації судна, за винятком втрати або пошкодження вантажу, контейнерів або багажу пасажирів, що перевозяться на судні, – забезпечується морською іпотекою судна.

Рішення суду як підстава для виникнення іпотеки є новелою в законодавстві України, яка поки що не набула реалізації.

Ураховуючи положення ст. 16 ЦК та ст. 1 ЦПК, встановлення іпотеки на підставі рішення суду може бути застосоване як один із способів захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Оскільки до іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом, таке рішення повинно містити всі відомості, визначені Законом № 898-ІV як істотні умови договору.

Суб’єктами іпотечних правовідносин Закон України «Про іпотеку», визначає іпотекодавця та іпотекодержателя.

Відповідно до визначень, що містяться в ст. 1 цього Закону, іпотекодержателем є кредитор за основним зобов’язанням.

Іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника.

Деякі суди ототожнюють майнового поручителя з поручителем як стороною договору поруки і, як наслідок, застосовують до іпотечних правовідносин за участі майнових поручителів нормативні положення, що регулюють поруку (§ 3 гл. 49 ЦК).

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки є об’єкти нерухомого майна та об’єкти, які прирівнюються до таких цим Законом. До них чинним законодавством, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об’єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомого майна. За правилами, визначеними Законом України «Про іпотеку», регулюється застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Об’єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відсутність хоча б однієї з указаних ознак є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Актуальним для судової практики є питання щодо правильності вирішення спорів між іпотекодавцем та іпотекодержателем у випадках, коли на час передачі нерухомості в іпотеку іпотекодавець був власником майна, що підтверджувалось правовстановлюючими документами, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване з відмовою іпотекодавцю у визнанні права власності на це майно, або на підставі договору, за яким іпотекодавець набув у власність конкретне нерухоме майно і який після укладення іпотечного договору судом був визнаний недійсним.

У таких випадках необхідно враховувати, що в результаті судового вирішення справи не на користь іпотекодавця відбувається відновлення суб’єктивного речового права на майно в певної особи, у зв’язку із чим іпотекодавець не може вважатися його власником. У такій ситуації не може бути застосовано положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з яким у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Зазначеної позиції дотримуються Вищий господарський суд України

Протягом 2015 року суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області було розглядалянуто цивільних спорів за договором іпотеки – 125, щодо земельної ділянки – 75, це – 60% від загальної кількості справ що перебували на розгляді, щодо права оренди чи користування земельною ділянкою – 18, це – 14,4% від загальної кількості справ що перебували на розгляді, щодо житлових будинків – 21, це – 16,8% від загальної кількості справ що перебували на розгляді, щодо квартир – 24 це – 19,2% від загальної кількості справ що перебували на розгляді, щодо нежитлових будівель – 7, це – 5,6 % від загальної кількості справ що перебували на розгляді, споруд, щодо нежитлових приміщень – 3, це – 2,4% від загальної кількості справ що перебували на розгляді, щодо об’єктів незавершеного будівництва, майнові права на них -5 це – 4% від загальної кількості справ що перебували на розгляді.

Наприклад, 19 січня 2015 ПАТ «КБ «Надра» звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив суд: звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 05 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом, а саме на нерухоме майно – земельна ділянка площею 0,1496 га, розташована : Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки, Київської області, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, що  належить відповідачу, з метою погашення заборгованості  М.-ко К. Ю за кредитним договором № 372/П/РП/2008-980 від 05 серпня 2008 року у сумі – 2 132 278 гривень 71 копійок, яка складається з:  заборгованості за кредитом – 880 793,16 гривень, заборгованість за відсотками – 995 480, 61 гривень, пені за прострочення сплати кредиту – 167 680,46 гривень, штраф за порушення умов кредитного договору – 88 324,48 гривень, шляхом його продажу ПАТ «КБ «Надра», з застосуванням  процедури продажу, передбаченої ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу нерухомого майна, за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності на умовах і в порядку, визначеному ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. 05 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є позивач – Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», та М.-ко К.Ю. був укладений Кредитний договір № 372/П/РП/2008-980, згідно з яким відповідачу було надано кредит у розмірі 883 244 гривень 80 копійок, зі сплатою відсотків у розмірі 18,59 % річних, строком до 04 серпня 2028 року.

Проте у порушення вимог законодавства та умов кредитного договору відповідач не здійснює погашення кредиту та не сплачує відсотки за користування кредитом у строки та в розмірах, встановлених кредитним договором.

Станом на 08.08.2014 заборгованість відповідача за кредитним договором складає 2 132 278,71 гривень, яка складається з: заборгованість за кредитом в сумі - 880 793,16 гривень, заборгованість за відсотками – 995 480, 61 гривень, пені за прострочення сплати кредиту – 167 680,46 гривень, штраф за порушення умов кредитного договору – 88 324,48 гривень.

Позивач також посилається, на те, що для забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, між Банком та відповідачем було укладено договір іпотеки від 05 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом. На підставі договору іпотеки, банку було надано в іпотеку нерухоме майно – земельна ділянка площею 0,1496 га.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2015 року позов задоволено частково звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 05 серпня 2008 року. При цьому суд виходив з того, що  відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Також судом було враховано, що відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

А також судом було враховано, що за змістом ч.2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки від 05.08.2008 року, предметом іпотеки може бути, в тому числі, нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що сторонами при укладенні договору іпотеки було дотримано вищенаведених вимог закону щодо предмета іпотеки та державної реєстрації іпотеки.

В серпні 2015 року представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який обґрунтував тим, що 29 серпня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» уклав з О.-ко С.С. договір про надання споживчого кредиту №11205630001. За цим договором банк  зобов’язався надати кредит у розмірі 75000 доларів США, з розрахунку 12,4 % річних за користування кредитом по 29.08.2024 року. Для забезпечення належного виконання грошових зобов’язань 29 серпня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» уклав з О.-ко С.С. договір іпотеки №4077, за яким відповідач передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.

Відповідач ухиляється від добровільного повернення грошових коштів. Тому ПАТ «Дельта Банк» просить суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами шляхом набуття за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Бориспільськького міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства  «Дельта Банк» до О.-ко С. С.про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.

При цьому суд виходив з того що, виходячи з положень ч.2 ст.16 ЦК України, ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Додатково п.39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року роз’яснено, що з урахуванням положень ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

31 липня 2015 ПАТ «Дельта Банк» звернулось до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому  просить суд в рахунок виконання зобов’язання щодо оплати заборгованості  М.-ян Л. О. у розмірі 1649382 гривні 21 копійка звернути стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. 07.02.2008 року  між ВАТ «Кредитпромбанк» та  М.-ян Л. О. був укладений кредитний договір № 49.48/02/08-Сн, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 416431,00 доларів США з розрахунку 14,55% річних в іноземній валюті, 13,53 % річних – в національній валюті за користування кредитом на строк з 07.02.2008 року по 06.02.2017 року. Банк свої зобов’язання за Договором кредитної лінії повністю виконував, надавши відповідачу кредит в розмірі та строки передбачені Договором кредитної лінії.

26.06.2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору. 

У порушення вимог законодавства та умов кредитного договору відповідач не здійснює погашення кредиту та не сплачує відсотки за користування кредитом у строки та в розмірах, встановлених кредитним договором.

Станом на 10.07.2015 заборгованість відповідача за кредитним договором складає 1649382 гривні 21 копійка, з яких: тіло кредиту - 1391012 гривень 11 копійок, відсотки – 135119 гривень 23 копійки, пеня – 112685 гривень 51 копійка, сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по тілу кредиту – 6105 гривень 13 копійок, сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по процентам – 4459 гривні 23 копійки.

Позивач також посилається, на те, що для забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, між  ВАТ  «Кредитпромбанк» та М.-ян  Л.О. 07.02.2008 року було укладено іпотечний договір №49.12/02/197/08, відповідно до якого відповідач передала в іпотеку нерухоме майно - садовий будинок, загальною площею 251,6 кв.м., та земельну ділянку площею 0,0706 га.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року позовні вимоги задоволені повністю.

При цьому суд виходав з того, що відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом також враховано роз’яснення, наведені в п.п.39,41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовівдносин»,відповідно до яких, з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Наприкінці січня 2015 року ПАТ «КБ «Надра» звернувсь до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який обґрунтував тим, що 24 жовтня 2005 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого з 04 лютого 2011 року є ПАТ «КБ «Надра» та Т.-ою Л.В. було укладено кредитний договір №767/П/2005-840. Згідно з умовами якого позивач надав відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 166500 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 10% (відсотків) річних, строком до 23 жовтня 2025 року. В якості забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, між ПАТ «КБ «Надра» та відповідачем було укладено договір іпотеки від 24 жовтня 2005 року. На підставі даного договору іпотеки, ПАТ «КБ «Надра» було надано в іпотеку земельну ділянку та домоволодіння, що належить відповідачу. Кредит було отримано відповідачем 24 жовтня 2005 року, що підтверджується заявою на видачу готівки. Таким чином, позивач, як кредитодавець повністю виконав свій обов’язок передбачений ст.1054 ЦК України. Разом з цим, відповідач свій обов’язок по поверненню кредиту та відсотків не виконує. Зокрема, відповідно до п.п.4.3.5., 4.3.7. кредитного договору відповідач зобов'язався суворо дотримуватися положень цього Договору, а також договору іпотеки, укладеного в забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Сплачувати мінімально необхідні платежі у розмірі, порядку і строки, визначені в кредитному договорі. Згідно п.3.3.1., п.3,3.2., п.3.3.3. кредитного договору відповідач зобов'язувався щомісячно до 10 числа поточного місяця сплачувати мінімально необхідний платіж у валюті Кредиту у сумі 2324 доларів США. Тому ПАТ «КБ «Надра» просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24 жовтня 2005 року, на нерухоме майно з метою погашення заборгованості Т.-ої Л.В. за кредитним договором №767/П/2005-840 від 24 жовтня 2005 року у розмірі 2765037 гривень 30 копійок, шляхом продажу вказаного нерухомого майно ПАТ «КБ «Надра» з застосуванням процедур продажу, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. При цьому суд виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Представником позивача не надано до суду доказів, які б свідчили про наявність заборгованості  Т.-ої Л.В. за вказаним кредитним договором.

Оскільки, як вбачається з письмового розрахунку заборгованості за кредитним договором №767/П/2005-840 від 24 жовтня 2005 року станом на 07 жовтня 2014 року розрахунок заборгованості за кредитом, графа сплачено: 166500 доларів США, графа залишок заборгованості за кредитом: 0 доларів США; розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом, графа нарахована процентів: 130783,08 доларів США, фактично сплачено процентів: 130783,08 доларів США; розрахунок заборгованості по комісії за користуванням кредитом, графа нарахованого комісії: 77423,40 доларів США, фактично сплачено комісії 77423,40 доларів США; розрахунок заборгованості по пені 12897,85 доларів США, фактично сплачено пеню у розмірі 12897,85 доларів США.

Не погоджуючись з таким рішенням представник позивача подав апеляціну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 вересня 2015 року апеляційну скаргу відхилено. При цьому суд виходив з того, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2015 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Апеляційний суд досліджуючи докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», що відповідно до ст. 303 ЦПК апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

При розгляді зазначених спорів у суддів Бориспільського міськрайонного суду не виникало проблемних та спірних питань щодо їх вирішення.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що розглядаючи справи даної категорії судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області дотримуються вимог матеріального та процесуального законодавства, ретельно вивчають матеріали справ, всебічно, повно і об’єктивно досліджують обставини справи, ухвалюючи кінцеве рішення у справі. Стосовно пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики з цієї категорії справ, слід зазначити, що при розгляді справ та ухвалені рішень суддям потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Верховного та Вищого Спеціалізованого Суду, практики Європейського суду з прав людини та обговорювати причини скасування судових рішень судами вищої інстанції.