Зняття з реєстрації здійснюється на підставі рішення суду

Зняття з реєстрації може бути здійснене на підставі рішення суду виключно щодо позбавлення права власності або користування, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Про це йде мова у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2016 року №825/1335/13-а, текст якої публікує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

1 березня 2016 року м.Київ №825/1335/13-а

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 9, Особи 10 та в інтересах їхньої неповнолітньої дитини — Особи 14 до управління Державної міграційної служби в Чернігівській області, треті особи: орган опіки та піклування Деснянської районної ради в м.Чернігові, Особа 15 (правонаступником якого є Особа 16), за участі прокуратури міста Чернігова, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Особа 9, Особа 10 та в інтересах їхньої неповнолітньої дитини — Особи 14 звернулися до суду з позовом до управління ДМС, в якому просили: визнати протиправними дії відповідача щодо зняття їх з реєстрації місця проживання за Адресою 1; зобов’язати управління ДМС внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.

На обгрунтування позову послалися на те, що відповідач протиправно зняв їх з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою, оскільки немає підстав, передбачених ст.7 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-ІV, для зняття позивачів з реєстраційного обліку, а саме немає судового рішення про позбавлення позивачів права користування житлом.

Суди встановили, що позивачі відповідно до договору купівлі-продажу від 30.10.2007 придбали у Особи 17 квартиру за Адресою 1 вартістю 7875 грн.

Згідно з довідкою КП «ЖЕК-6» від 12.12.2007 позивачі разом з їх неповнолітньою дочкою зареєстровані у зазначеній вище квартирі з 11.12.2007.

Деснянський районний суд м.Чернігова рішенням від 30.03.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 9.07.2010, визнав право власності на вищевказану квартиру за Особою 15 та зобов’язав Особу 9 та Особу 10 звільнити її і передати Особі 15.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.08.2010 власником квартири за Адресою 1 є Особа 15, номер запису 15722 в книзі №222.

22.01.2013 Особа 15 звернувся до Деснянського районного відділу управління ДМС із заявою про зняття з реєстраційного обліку Особи 9, Особи 10, Особи 14 за Адресою 1. До заяви було додано копію рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.03.2010, копію ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 9.07.2010 та копію витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2010.

22.01.2013 на підставі зазначеної заяви управління ДМС зняло позивачів з реєстрації місця проживання, про що зроблено відмітку на заяві та в талонах зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Суди розглядали справу неодноразово.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 14.10.2014 у задоволенні позову відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4.12.2014 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив: визнав дії відповідача про зняття з реєстрації місця проживання позивачів протиправними; зобов’язав управління ДМС вчинити необхідні дії щодо реєстрації обліку та поновити реєстрацію місця проживання позивачів за Адресою 1.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про протиправність дій відповідача, оскільки Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 22.11.2012 №1077, не передбачено повноваження цього органу щодо зняття з реєстрації на підставі рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно за іншою (іншими) особами.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 18.06.2015 рішення апеляційного суду скасував, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.10.2014 залишив у силі.

Касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність дій управління ДМС щодо зняття позивачів з реєстрації місця проживання, оскільки набуття Особою 15 за рішенням суду права власності на квартиру і зобов’язання Особи 9, Особи 10 звільнити та передати квартиру новому власнику за своєю суттю є одночасно рішенням про позбавлення позивачів права власності на цю річ та про їх виселення, що тягне як кожне окремо, так і в сукупності припинення права користування житловим приміщенням.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Особа 10 з підстави, передбаченої п.5 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом, у якій просить скасувати ухвалу ВАС від 18.06.2015, а постанову КААС від 4.12.2014 залишити в силі.

На обгрунтування заяви додала копію постанови ВС від 30.06.2015 (№21-1438а15), висновку якої щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на думку Особи 10, не відповідає судове рішення, про перегляд якого подано заяву.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивачів, прокурора, представників позивача та відповідача, колегія суддів уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу власник володіє, користується,

розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст.7 закону №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене на підставі рішення суду виключно про:

1) позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) визнання особи безвісно відсутньою;

4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те що закон №1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про визнання особи безвісно відсутньою;

4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС від 30.06.2015 (справа №21-1438а15).

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, зазначеному висновку ВС не відповідає, у зв’язку з чим ухвала ВАС від 18.06.2015 відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.243 КАС підлягає скасуванню, а постанова КААС від 4.12.2014— залишенню в силі.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 10 задовольнити.

Ухвалу ВАС від 18.06.2015 скасувати, а постанову КААС від 4.12.2014 залишити в силі.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС