Бориспільський міськрайонний суд Київської області

03 серпня 2016, 16:53

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

судової практики застосування ст.625 Цивільного Кодексу України

в цивільному судочинстві Бориспільським міськрайонним судом Київської області

На виконання листа Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2016 року №07-13/28/2016 Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики застосування суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області статті 625 Цивільного кодексу України (відповідальність за порушення грошового законодавства) за 2015 рік – І півріччя 2016 року.

Метою узагальнення є висвітлення проблемних та спірних питань, що виникали за період 2015 року І півріччя 2016 року під час розгляду цивільних справ, пов`язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов`язань.

Під час проведення узагальнення використано статистичну інформацію Бориспільського міськрайонного суду, вибірково вивчено судові рішення та ухвали.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК України).

Зобов’язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом ( ч.2 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600,601,604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином.(ст.599 ЦК України).

Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Виконання зобов’язання – це здійснення його сторонами покладених на них прав обов’язків, що складають зміст зобов’язання.

Цивільно-правова відповідальність полягає в застосуванні до порушника санкцій, у результаті чого до останнього наступають несприятливі економічні та правові наслідки.

Економічним змістом такої відповідальності є перерозподіл майнових втрат, викликаних порушенням зобов’язання: через механізм відповідальності ці втрати перекладаються на особу - правопорушника – несправного боржника. За правовою природою стягнення неустойки, як і відшкодування збитків також є компенсацією майнових втрат кредитора, але в розмірі, що визначається у спрощеному, порівняно з відшкодуванням збитків, порядку. Яскраво виражений компенсаційний характер мають і вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних (ст.625 ЦК України).

Однім з поширених видів цивільно-правової відповідальності у сучасній правозастосовчій судовій практиці є покладення на боржника обов`язку відшкодування завданих ним збитків через накладення грошового зобов`язання.

Грошове зобов’язання – це зобов’язання по сплаті певної грошової суми, яке повинно припинятися шляхом його належного виконання. Гроші є особливим об’єктом цивільних прав. Вони завжди замінні, не втрачають своїх властивостей у процесі використання в майновому обороті, їм притаманне прирощення. У зв’язку з цим у грошових зобов’язаннях виключається неможливість їх виконання.

Стаття 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Особливістю застосування ст.625 ЦК України є можливість зобов’язати боржника у разі невиконання ним свого грошового зобов’язання (за договором кредиту, іпотеки, позики тощо) сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Формою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання є неустойка, яка нараховується у певному проценті до розміру боргу.

Для того, щоб перенести майнові втрати кредитора на боржника - відповідача, суду належить мати достатню для цього підставу – сукупність умов цивільно-правової відповідальності, докази як виникнення договірних правовідносин, так і факту їх порушення боржником.

Аналіз судових рішень, винесених Бориспільським міськрайонним судом показує, що судами ст. 625 ЦК України застосовується переважно при розгляді позовів про спори, що виникають із договорів про надання послуг, а також договорів позики, кредиту, банківського вкладу, іпотеки.

Всього у 2015 році перебувало на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області 1103 справ про спори, що виникають із договорів, з них 62 + 845 про спори, що виникають із договорів про надання послуг, а також договорів позики, кредиту, банківського вкладу, іпотеки.

Бориспільським міськрайонним судом Київської області у 2015 році розглянуто з ухваленням рішення 51 справи про спори, що виникають із договорів про надання послуг, з них у формі заочного рішення – 17. Всього задоволено 39 позовів у справах вказаної категорії, закрито провадження у 1 справах, залишено без розгляду – 1.

Крім того, у 2015 році суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області розглянуто з ухвалення рішення 582 справи про спори, що виникають з договорів позики, кредиту, банківського вкладу, з них у формі заочного рішення – 396. Всього задоволено 516 позовів у справах вказано категорії, закрито провадження у 14 справах, залишено без розгляду 75.

Залишок не розглянутих справ про спори, що виникають із договорів у 2015 році склав всього 229, з них 7 + 171 справ про спори, що виникають із договорів про надання послуг, а також договорів позики, кредиту, банківського вкладу, іпотеки.

Проведеним вивченням вищезазначених рішень встановлено, що на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області у 2015 році перебувало всього 907 справ, пов`язаних саме з відповідальністю за порушення грошових зобов`язань. Закінчено провадження, де застосовано положення статті 625 Цивільного кодексу України місцевими судами – усього у 221 справах, з них з ухваленням рішення у 215 справах. Задоволено 210 позовів.

Всього за І півріччі 2016 році перебувало на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області 598 справ про спори, що виникають із договорів, з них 36 + 466 про спори, що виникають із договорів про надання послуг, а також договорів позики, кредиту, банківського вкладу, іпотеки.

Бориспільським міськрайонним судом Київської області за І півріччі 2016 році розглянуто з ухваленням рішення 24 справи про спори, що виникають із договорів про надання послуг, з них у формі заочного рішення – 13. Всього задоволено - 20 позовів у справах вказаної категорії, закрито провадження у 0 справах, залишено без розгляду – 2.

Крім того, за І півріччі 2016 році суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області розглянуто з ухвалення рішення 325 справи про спори, що виникають з договорів позики, кредиту, банківського вкладу, з них у формі заочного рішення – 182. Всього задоволено 242 позовів у справах вказано категорії, закрито провадження у 8 справах, залишено без розгляду 42.

Залишок не розглянутих справ про спори, що виникають із договорів за І півріччі 2016 році склав всього 190, з них 10 + 141 справ про спори, що виникають із договорів про надання послуг, а також договорів позики, кредиту, банківського вкладу, іпотеки.

Проведеним вивченням вищезазначених рішень встановлено, що на розгляді в Борисьпільському міськрайонному суді Київської області за І півріччі 2016 році перебувало всього 502 справи, пов`язаних саме з відповідальністю за порушення грошових зобов`язань.

Закінчено провадження, де застосовано положення статті 625 Цивільного кодексу України місцевими судами – усього у 75 справах, з них з ухваленням рішення у 73 справах. Задоволено 71 позовів.

На рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області за період 2015 року І півріччя 2016 було подано 130 апеляційних скарг, з них скасовано – 46, залишено без змін – 65, направлено на новий розгляд – 13, перебувають на розгляді – 16, подано касаційних скар – 21, з них залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду – 3.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення стороною договору своїх грошових зобов`язань чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч.3 ст.549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч.2 ст.625 ЦК України). Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:

- застосування виключно у грошових зобов’язаннях;

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;

- триваючий характер: нарахування пені за кожний день прострочення.

Сучасна вітчизняна юридична наука розрізняє види неустойки залежно від її співвідношення зі збитками:

- виключна неустойка, після стягнення якої збитки не відшкодовуються;

- залікова неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою;

- альтернативна неустойка – за вибором кредитора він може стягнути або неустойку або збитки;

- штрафна неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Отже, п.1 ст.624 ЦК України встановлює загальне правило, за яким якщо у разі порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Тобто ЦК України передбачає застосування передусім штрафної неустойки. Водночас п.п.2., 3 ст.624 ЦК України передбачають можливість змінити в договорі це загальне правило і застосувати виключну, залікову або альтернативну неустойку.

У переважній більшості випадків розглянутих позовів суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області встановлено, що сторони зобов`язань в умовах договору або взагалі не обговорювали можливість застосування ст.625 ЦК України, або не передбачали спеціально знижений % (менше 3%) відшкодування.

Цивільний кодекс України, регулюючи відносини між особами, які не є суб’єктами господарювання, більш суворо підходить до визначення розміру відповідальності порушників зобов’язань, причому саме у випадку, коли розмір цієї відповідальності не визначений у договорі.

Тому судді, керуючись змістом ч.2 ст.625 ЦК України стягували з боржників індекс інфляції та проценти.

22 січня 2015 року представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи який зазначив, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та Ф-им Р.М. 09.09.2010 року укладено договір за № б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на сум залишку заборгованості за кредитом. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, відповідач має заборгованість в розмірі 9 250,76 гривень, яку не погашає та продовжує ухилятися від виконання зобов’язання за договором, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «Приватбанк».

Заочнем рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Ф-на Р. М. про стягнення заборгованості – задоволено. Стягнуто заборгованість за кредитним договором. При цьому суд виходив з того, що з матеріалів справи, вбачається, що відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості.

22 липеня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача Т.-ко І.В. заборгованість по кредитному договору на загальну суму 4437,13 гривень, яка складається з: тіло кредиту – 4437,13 гривень, прострочене тіло кредиту – 0.00 гривень, заборгованість за відсотками – 0,00 гривень, заборгованість за комісіями – 0,00 (а.с.1-2).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.12.2011 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 002-29499-131211. Відповідно до п. 1.2. вищевказаного договору. Позивач відкриває відповідачу картковий рахунок № 26252905461031 в національній валюті України – гривні, випускає та надає Держателю платіжну картку, а також ПІН-код до картки, здійснює обслуговування Держателя на умовах, викладених в тарифному пакеті Visa Класичний, що міститься в додатку № 1 до договору. Банк надав держателю кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії, що передбачена п. 1.3 кредитного договору. Відповідно до вказаного пункту банк відкрив держателю кредитну лінію на загальну суму 30 000,00 гривень на день укладення кредитного договору встановлює ліміт кредитної лінії на рахунку в сумі 5953,61 гривень. Банк самостійно один раз на місяць може змінювати розмір ліміту кредитної лінії в межах кредитної лінії, при цьому сторони погодили, що у даному випадку додаткова угода не складається. Відповідно до п. 3.4. держатель доручає банку здійснювати з рахунку договірне списання грошових коштів.

Позивач стверджує, що Банк виконав взяті на себе зобов’язання, відкривши відповідачу картковий рахунок № 26252905461031 в національній валюті України – гривні, проте відповідач не виконує належним чином свої зобов’язання, в зв’язку з чим станом на 17.06.2015 має заборгованість на загальну суму 4437,13 гривень, яка складається з: тіло кредиту – 4437,13 гривень, прострочене тіло кредиту – 0.00 гривень, заборгованість за відсотками – 0,00 гривень, заборгованість за комісіями – 0,00.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2015 року прийнято визнання позову відповідачем та позов задоволено повність, при цбому судом було враховано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Позивач звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення коштів, в якому просила суд стягнути з відповідача К.-ця О. Л. на свою користь 85000 гривень - кошти отримані за продаж земельної ділянки, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у сумі 13770 гривень, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3046 гривень 02 копійки, та судовий збір в сумі 1018 гривень 16 копійок. Свої вимоги позивач обґрунтувала наступним. Позивачу на праві власності належала земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 3210500000:09:025:0007, яка розташована у м.Бориспіль, вул.Матросова з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. 12 серпня 2013 року відповідач К.-ць О.Л., який діяв від імені позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності, уклав в інтересах позивача договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, та, як зазначено в п.5 договору купівлі-продажу, продаж земельної ділянки вчинено за 85000 гривень, які відповідач отримав як її представник до підписання договору. Позивач стверджує, що відповідач не повернув їй кошти, отримані від продажу належного їй на праві власності майна, хоч вона неодноразово зверталась до відповідача з цією вимогою, уникає з нею зустрічей, не відповідає на телефонні дзвінки. Позивач просить суд, з урахуванням вимог ч.2 ст.625 ЦПК України задовольнити її позовні вимоги, стягнути 85000 гривень - кошти отримані за продаж земельної ділянки, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у сумі 13770 гривень, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3046 гривень 02 копійки, всього на загальну суму 101816 гривень 02 копійки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2015 року позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача кошти, отримані за продаж земельної ділянки. При цьому судом було враховано те, що відповідно до ч.2 ст. 625 боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, однак рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2015 року скаргу відхилено з тих підстав, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких умов передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що оскільки відповідач отримав від імені позивача кошти за продаж належного їй майна, однак отримані кошти своєму довірителю не передав, права позивача були порушені. Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону, з ними в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими.

31 березня 2015 року від позивача Г.-ва Р.В. до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява про стягнення коштів, з проханням стягнути з А.-на А.Х. на свою користь суму боргу в розмірі 8000,00 гривень, судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що в березні 2012 року до позивача звернувся його знайомий А.-ян А.Х. з проханням надати йому в боргу кошти в сумі 8000,00 грн. Позивач погодився і 29 березня 2012 року перерахував грошові кошти в розмірі 8000,00 грн. на особисту карточку відповідача. Дата повернення не обговорювалась, проте було домовлено, що А.-ян А.Х. поверне гроші на протязі короткого часу за вимогою позивача. Голубчиков Р.В, неодноразово звертався до відповідача про повернення боргу, проте відповідач постійними обіцянками відтерміновував повернення коштів.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2015 року позовні вимоги задоволені, з відповідача стягнуто заборговані кошти.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2016 року скарга задоволена. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області скасовано та ухвалено новее. Відвомлено у задоволенні позову Г.-ву Р.В. про стягнення боргу. При цьому суд виходив з того, що задовольняючи вимоги, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що надана позивачем квитанція № 24 від 29 березня 2012 року про перерахунок коштів на банківський рахунок в АТ "УкрСиббанк" є доказом укладання між сторонами договору позики. Дана квитанція сама по собі може бути лише доказом перерахування грошових коштів, проте не свідчить про виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, бо не містить умов домовленості з цього приводу, як і взагалі не містить посилань на те, що кошти перераховуються за договором позики.

Результати проведеного аналізу свідчать, що судді Бориспільського міськрайонного суду Киїаської області переважно дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ про відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ст. 625 ЦК. Однак наявність помилок та неоднакової судової практики свідчать, що суди не завжди правильно визначали характер спірних правовідносин сторін і правомірність поширення на них дії ч. 2 ст. 625 ЦК, у судів виникали труднощі щодо визначення правової природи відповідальності за ст. 625 ЦК, її розмежування та одночасного застосування з іншими видами відповідальності за грошовими зобов’язаннями (неустойка, штраф, пеня, збитки). У зв’язку з цим постановлені судові рішення не повною мірою відповідають вимогам статей 213 – 215 ЦПК.

При розгляді зазначених спорів у суддів Бориспільського міськрайонного суду не виникало проблемних та спірних питань щодо їх вирішення.

Стосовно пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики з цієї категорії справ, слід зазначити, що при розгляді справ та ухвалені рішень суддям потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Верховного та Вищого Спеціалізованого Суду, практики Європейського суду з прав людини та обговорювати причини скасування судових рішень судами вищої інстанції.