Практика Європейського суду з прав людини у справах, пов'язаних із захистом прав і свобод дитини

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють  принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід'ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов'язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов'язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання  яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв'язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які  пов'язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.

По-перше, традиційно велика увага приділяється ЄСПЛ справам, пов'язаним з визначенням місця проживання дитини, а також з реалізацією права на спілкування з нею не тільки батьків, але й інших родичів: дідусів, бабусь. Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Як випливає з правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 95 постанови від 8 квітня 2004 р. у справі «Хазе проти Німеччини», сам по собі той факт, що дитина може бути поміщена в більш сприятливу для її виховання середу, не виправдовує примусові заходи щодо відібрання її у біологічних батьків; потрібна наявність інших обставин, які свідчать про необхідність такого втручання у право батьків на сімейне життя разом з їхньою дитиною, яке закріплене у ст. 8 Конвенції про захист прав людини.

Відповідно до однієї з постанов ЄСПЛ було допущено порушення положень ст. 8 Конвенції щодо заявника, батька позашлюбної дитини, мати якої передала дитину на усиновлення  у прийомну сім'ю. ЄСПЛ вказав, що в раніше сформульованих правових позиціях констатувалося, що у справах, де доведено існування сімейних зв'язків з дитиною, держава повинна сприяти їх подальшому розвитку.

У справі «Аманалакьоай проти Румунії» у зв'язку зі скаргою про розрив відносин між дитиною і батьком, яка зберігає батьківські права, після відмови дідуся і бабусі у поверненні дитини суд визнав порушеними вимоги ст. 8 Конвенції. Дідусь і бабуся позбавляли заявника можливості здійснення батьківських прав та опіки над дочкою. Відмовляючи в поверненні дитини заявнику, національні суди посилалися в своїх рішеннях на матеріальні умови, які забезпечував заявник, і на його поведінку, а також на потенційну складність інтеграції дитини в її нову сім'ю і на інтеграцію дитини в оточення її бабусі і дідуся, до яких вона глибоко прив'язалася. Однак той факт, що дитина могла бути поміщена у більш сприятливе середовище для його виховання, сам по собі не виправдовує її видалення з-під опіки біологічних батьків. У цій справі заявник мав постійне житло і нормальні матеріальні умови. Європейський суд неодноразово зазначав, що ст. 8 Конвенції включає право батьків на те, щоб було вжито заходів, спрямованих на возз'єднання з їхньою дитиною, а також зобов'язання національних властей вжити подібних заходів. Це відноситься не тільки до справ, що стосуються обов'язкового призначення  опіки державою і вживання заходів стосовно опіки, але також і до справ, коли між батьками і / або іншими членами сім'ї дитини виникають суперечки з питання спілкування і проживання дитини (рішення у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 р.).

У постанові по справі «Y.U. проти Росії»(скарга № 41354/10) Суд визнав порушення ст. 8 Конвенції, що виразилося в тому, що законні інтереси заявниці в підтримці зв'язку зі своєю дитиною, не були адекватно захищені правоохоронними органами, які відмовлялися допомогти їй в забезпеченні виконання судового акту, щовступив в законну силу.

У світлі широко обговорюваних аспектів надмірної ролі органів опіки та піклування в державах Скандинавії ЄСПЛ сформулював правові позиції в рішенні у справі «Олссон проти Швеції», у якому троє неповнолітніх дітей заявників були вилучені з сім'ї на державне піклування на тій підставі, що розвиток дітей знаходиться під загрозою, оскільки вони живуть у несприятливій обстановці, їх батьки не здатні задовольнити потреби дітей в догляді, вихованні та захисту. Судом констатовано факт порушення ст. 8 Конвенції не у зв'язку з рішенням про піклування над дітьми, а у зв'язку з методами, якими воно виконувалося (розлучення дітей як з батьками, так і між собою, обмеження доступу батьків до спілкування з дітьми).

По-друге, деякі прецедентні рішення ЄСПЛ зачіпають питання встановлення батьківства і захист інтересів позашлюбних дітей. Наприклад, в рішенні від 7 травня 2009 р. "Калачова проти Росії» заявниця оскаржила відмову російських судів встановити факт походження її позашлюбної дитини від біологічного батька на підставі експертизи ДНК. ЄСПЛ вказав, що на сьогоднішній день аналіз ДНК є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства конкретної дитини; і його доказова цінність істотно перевищує будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування їх близьких відносин.

У справі «Каутцор проти Німеччини» заявник припускав, що він був біологічним батьком дочки своєї колишньої дружини, народженої у березні 2005 р Колишня дружина заявника проживає з новим співмешканцем, який визнав батьківство щодо її дочки у травні 2006 р. Пізніше у пари з'явилося двоє спільних дітей, і вони уклали шлюб. Заявник висловив своїй колишній дружині бажання мати доступ до дитини і визнати його батьківство. Заявник подав позов про встановлення батьківства, який був відхилений на тій підставі, що між дитиною та її юридично визнаним батьком існували соціальні та сімейні зв'язки і, оскільки у дитини вже був законний батько, заявник не мав права на встановлення свого батьківства шляхом проведення генетичних аналізів. Заявник подав скаргу на підставі ст. 8 окремо і в сукупності зі ст. 14 Конвенції на відмову німецьких судів в праві на оспорювання батьківства іншого чоловіка і на те, що він був підданий дискримінації. Як встановив ЄСПЛ, порушення статей 8 і 14 Конвенції були відсутні, оскільки, з одного боку, держави зобов'язані розглянути питання про те, чи відповідає встановлення відносин з біологічним батьком найкращим інтересам дитини, наприклад, шляхом надання права на контакт з дитиною, а процедура для встановлення біологічного батьківства без формального оскарження батьківства визнаного батька в європейському законодавстві відсутня. Таким чином, ЄСПЛ прагне в питанні встановлення батьківства врахувати не тільки інтереси біологічного батька, але й перш за все,  інтереси самої дитини.

По-третє, в практиці ЄСПЛ з'явився ряд прецедентних рішень, які зачіпають питання надання притулку дітям та їхнім батькам. Наприклад, у справі «Мухаджієва та інші проти Бельгії» одна із заявників - чеченка, що покинула Грозне - і четверо її малолітніх дітей в 2006 р. прибули до Бельгії, де попросили притулок. З'ясувалося, що на територію Європейського Союзу вона в'їхала через Польщу, у зв'язку з чим їй та її дітям було запропоновано покинути Бельгію. До виконання цього припису заявники протягом місяця були під вартою в Бельгії. «Лікарі без кордонів», які обстежили дітей заявниці, встановили наявність у них симптомів психологічної травми. ЄСПЛ визнав принципово важливим, що у даній справі діти не були відокремлені від матері, оскільки в раніше винесених рішеннях була сформульована позиція про те, що особлива вразливість дітей повинна враховуватися понад усе, це важливіше, ніж незаконність перебування іноземця на території держави (раніше в постанові у справі «МубіланзілаМайека і КаникиМітунга проти Бельгії» суд встановив порушення ст. 3 Конвенції у зв'язку з утриманням дитини окремо від батьків в центрі «127», що знаходиться поруч з Брюссельським аеропортом і призначеним для утримання під вартою іноземців в очікуванні їх видворення). Разом з тим Суд зазначив, що у відповідний період часу четверо дітей-заявників були у віці семи місяців, трьох з половиною років, п'яти років і семи років, всі вони протягом місяця містилися в закритому центрі «127», інфраструктура якого не була адаптована для прийому дітей. Суд послався у зв'язку з цим на положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., зокрема ст. 22, згідно з якою держави повинні вжити необхідних заходів з тим, щоб забезпечити дитині, яка бажає одержати статус біженця, як тій, що супроводжується, так і не супроводжується її батьками, належний захист і гуманітарну допомогу. З огляду на юний вік дітей-заявників, тривалість їх утримання під вартою і їхній стан здоров'я, підтверджений медичними обстеженнями, суд прийшов до висновку, що умови життя дітей-заявників в центрі «127» досягли рівня жорстокості, передбаченого ст. 3 Конвенції, і є порушенням цієї статті. Заявникам присуджена компенсація в сумі 17 тис. євро.

По-четверте, слід відзначити справи, пов'язані з питаннями біоетики, до яких ми зверталися в інформації  порталу Українське право раніше «ЗАХИСТ БІОМЕДИЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ».

На даний момент ЄСПЛ прийняті рішення, які зачіпають питання пренатальної діагностики, де судом розглянуто питання захисту прав як дитини, так і батьків. Так, у справі «Драон проти Франції» встановлено, що заявникам було завдано збитків, викликаних безпосередньою халатністю з боку дирекції державних лікарняних установ Парижа, і у них була вимога, щодо якої вони могли правомірно очікувати отримання компенсації збитку, включаючи особливі витрати, що виникають з інвалідності їх дитини. Тим часом прийнятий в 2002 році у Франції закон позбавив заявників права на пред'явлення обґрунтованої вимоги про відшкодування шкоди, яка, на їхні правомірні очікуванням, повинна було бути дозволена відповідно до встановленої судовою практикою вищих судів держави. Суд прийшов до висновку про те, що стосовно заявників створено перешкоду отримання компенсації достатнього розміру збитків, спричинених з  моменту народження їхньої дитини, а також порушенням права їх дитини-інваліда.