Бориспільський міськрайонний суд Київської області

15 серпня 2016, 12:08

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 6 липня розглянула справу за позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим будинком, усунення перешкод у здійсненні права власності та зобов’язання вчинити дію.

Зокрема, позивачка звернулася до суду, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власницею 3/4 частин жилого будинку, де зареєстровані відповідачі, які не є власниками вказаного будинку і з якими склалися неприязнені стосунки, що перешкоджає їй у користуванні власністю.

При розгляді справи Верховний Суд зазначив, що право власності особи набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів ( частина перша статті 328 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, для прийняття якої встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 цього Кодексу).

Частиною п’ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 року № 20/5 право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди може бути підтверджено, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину.

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.

Таким чином, відповідач, який вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття обов’язкової частки у спадщині, є співвласником 1/4 частини будинку, має право володіти й користуватися цією частиною, проте через відсутність реєстрації такого права обмежений у праві розпорядження належним йому майном. Власником інших 3/4 частин цього будинку є позивачка.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.

Частиною першої статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до вимог статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За правилами частини четвертої статті 109 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Отже, члени сім’ї спадкоємця, який отримав свідоцтво на спадщину, але не здійснив реєстрації свого права власності в установленому законодавством порядку, мають нарівні з власником право користування жилим приміщенням, що належить спадкоємцю як спадщина, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

З постановою Верховного Суду України можна ознайомитись за посиланням.