Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб та визначити місце проживання дитини.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтував тим, що з 09 липня 2010 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився син ОСОБА_6 Через сварки відносини у подружжя погіршилися. З січня 2015 року вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, подружніх стосунків не підтримують у зв'язку з чим просив розірвати шлюб. Також позивач вказав, що відразу після народження дитини дружина захворіла на психічне захворювання, неадекватно поводилася, не проявляла належного піклування про дитину, не годувала його. У зв'язку з хворобою відповідач тричі стаціонарно лікувалася у психіатричних закладах, проте хвороба прогресує. Вважав, що хвороба ОСОБА_5 може негативно вплинути на здоров'я та життя дитини, оскільки під час загострення хвороби відповідач не може цілком усвідомлювати значення своїх дій та їх контролювати, тому просив визначити місце проживання дитини разом з ним.

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому зазначала, що після народження дитини вона потрапила до Київської міської психіатричної лікарні. Після пологів чоловік її не підтримував морально, не відвідував та не телефонував, а коли вона телефонувала йому, він їй грубо відповідав. Просила розірвати шлюб та визначити місце проживання дитини з нею по АДРЕСА_2.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 09 липня            2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції, актовий запис 243, розірвано. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_4 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 червня 2016 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області   від 11 серпня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  11 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від  08 червня 2016 року залишено без змін.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 09 липня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб (а. с. 4, т. 1).

З січня 2015 року сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, подружні стосунки не підтримують, що підтверджено сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 та ч. 2 ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд задовольняє його і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки.

Оскільки судами встановлено, що сторони не можуть жити однією сім'єю, відновлювати відносини не бажають, докази, які б спростовували обґрунтованість цього висновку у матеріалах цивільної справи відсутні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно задовольнили первісний та зустрічний позов у частині вимог про розірвання шлюбу.

Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року у          ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_6 (а. с. 5, т. 1).

Встановлено, що після народження дитини ОСОБА_5 була госпіталізована до Київської міської психіатричної лікарні ім. Павлова, у якій перебувала на лікуванні з 17 листопада по 15 грудня 2011 року. У подальшому вона ще двічі лікувалася у вказаному закладі, а саме з 17 квітня по 03 червня 2013 року та 21 лютого по 31 березня 2015 року. Виписана з лікарні у супроводі матері (а. с. 28, 29, 42, т. 1).

Із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 вбачається, що вона страждає на психічне захворювання у зв'язку з чим з 2013 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра (а. с. 40−45, т. 1).

ОСОБА_5 проживає разом зі своїми батьками у с. Вороньків Бориспільського району Київської області, що підтверджується випискою з домової книги (а. с. 89, т. 1). Відповідач працює у територіальному центрі соціального обслуговування Шевченківського району м. Києва на посаді фахівець-бухгалтер (а. с. 31, т. 1). Її заробітна плата за період з квітня по липень 2015 року становила 9 715 грн 32 коп. (а. с. 103, т. 1).

Після переїзду відповідача до батьків малолітній ОСОБА_6 залишився проживати разом з батьком у м. Києві, де він відвідує дитячий садок, що підтверджується довідкою від 24 квітня 2015 року № 17, виданою Дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) № 776 комбінованого типу Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (а. с. 61, т. 1).

Зі змісту довідки вбачається, що дитина завжди охайна, доглянута, приводить та забирає дитину постійно батько ОСОБА_4

ОСОБА_4працює у Публічному акціонерному товаристві «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на посаді авіаційного техніка з приладів та електроустаткування відділу оперативного технічного обслуговування дирекції з технічного обслуговування. З характеристики з місця роботи ОСОБА_4 характеризується з позитивної сторони: зарекомендував себе як відповідальний, старанний, акуратний працівник, шкідливих звичок не має, має позмінний графік роботи, відряджень не має  (а. с. 60, т. 1). Його середньомісячний заробіток становить 12 791 грн 60 коп., що підтверджується довідкою від 15 квітня 2015 року № 247 (а. с. 56, т. 1).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 липня 2006 року № 9529 ОСОБА_4 належить на праві власності  1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (а. с. 57).

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від             12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Колегія суддів враховує позицію, висловлену у зазначеному принципі 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, разом з тим бере до уваги наступне.

  Ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 листопада          2015 року задоволено клопотання ОСОБА_5 і призначена психолого-психіатрична експертиза на вирішення якої було поставлене питання: Чи перешкоджає стан психічного здоров'я ОСОБА_5 проживанню з нею її малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і чи може          ОСОБА_5 з врахуванням стану її психічного здоров'я виконувати свої батьківські обов'язки.

    Відповідно до висновку експертизи від 16 лютого 2016 року         ОСОБА_5 виявляє ознаки шизофренії параноїчної, епізодичний тип перебігу, стан стійкої ремісії (А20.05, згідно з МКХ-10). За своїм психічним станом може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (у тому числі виконувати свої батьківські обов'язки).

  При допиті експерта ОСОБА_7 у судовому засіданні остання пояснила, що хвороба ОСОБА_5 має епізодичний тип перебігу, тобто існують стани ремісії та загострення. Експерти визначали можливість ОСОБА_5 опікуватись сином саме на момент проведення експертизи з врахуванням попередньої динаміки її хвороби і того, що на час проведення експертизи вона знаходилася в стані стійкої ремісії. Будь-яких висновків щодо можливості загострення хвороби у майбутньому і можливості у зв'язку із цим ОСОБА_5 опікуватись дитиною, експертиза не зробила. Експерт у судовому засіданні відмовилась відповідати на запитання сторін щодо клінічних ознак хвороби ОСОБА_5 і їх проявів, які ставилися ними з метою оцінити ризики, які тягне за собою знаходження дитини поряд з ОСОБА_5 у періоди загострення хвороби посилаючись на те, що ці питання є суто теоретичними, не входять до предмету дослідження.

У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ст. ст. 6, 27 названої Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини; визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01 вересня 2006 року, передбачає врахування того, чи прижилася дитина у своєму новому середовищі.

Відповідно до вимог ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від             22 червня 2015 року № 326 місце проживання малолітнього ОСОБА_6 рекомендовано визначити разом з його батьком ОСОБА_4 (а. с. 54, т. 1).

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанції, що визначення місця проживання дитини з батьком якнайкраще відповідає інтересам дитини, оскільки  характеристика захворювання ОСОБА_5 не виключає можливість загострення хвороби, що може негативно відобразитися на житті й здоров'ї дитини.

Висновок судів про доцільність визначення проживання дитини з батьком ґрунтується на повно, всебічно та обґрунтовано встановлених обставинах справи, судом не надано належну оцінку наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.