Апеляційним судом Київської області скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

В грудні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з нього заборгованість за договором в розмірі 24 417 грн. 52 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 5 780 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 15 048 грн. 59 коп., комісії в розмірі 1 950 грн., а також штрафу (фіксована частина) в розмірі 500 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 1 138 грн. 93 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14 січня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до умов якого банк зобовязався надати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості та надати відповідачу кредитну картку за умовами «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Відповідач ОСОБА_2 зобовязався повертати кредит шляхом сплати щомісячного обовязкового платежу у розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн., а також у разі порушення своїх зобовязань сплачувати штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми позову. Крім цього, за користування платіжною карткою, а саме: зняття грошових коштів в банкоматах та пунктах видачі готівки ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 зобовязався сплачувати комісію у розмірі 3% від суми операції. Позивач свої зобов»язання виконав належним чином, натомість відповідач ОСОБА_2 не надавав банку своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, внаслідок чого за договором утворилась заборгованість в розмірі 24 417 грн. 52 коп., яку і просив стягнути позивач з відповідача на свою користь.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено.  Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2016 року скасувано та ухвалено по справі нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 січня 2014 року у розмірі 24 417 грн. 52 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 5 780 грн., заборгованості за процентами в розмірі 15 048 грн. 59 коп., заборгованості за комісією в розмірі 1 950 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) в розмірі 1 138 грн. 93 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 2 557 грн. 80 коп.

При цьому суд виходив з того, що судом першої інстанції встановлено, що 14 січня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобовязався надати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості та надати відповідачу кредитну картку за умовами «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».

Відповідач ОСОБА_2 зобовязався повертати кредит шляхом сплати щомісячного обовязкового платежу у розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн., а також у разі порушення своїх зобовязань сплачувати штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми позову. Крім цього, за користування платіжною карткою, а саме: зняття грошових коштів в банкоматах та пунктах видачі готівки ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 зобовязався сплачувати комісію у розмірі 3% від суми операції. Вказані обставини підтверджуються анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (а.с.5), довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.6-7), Витягом з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.8-31).

З наявного в справі розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 26 листопада 2015 року заборгованість ОСОБА_2 за договором становить24 417 грн. 52 коп. та складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 5 780 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 15 048 грн. 59 коп., комісії в розмірі 1 950 грн., штрафу (фіксована частина) в розмірі 500 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 1 138 грн. 93 коп. (а.с.4).

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту укладення договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем суду, всупереч вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не надано жодних доказів того, що договір від 14 січня 2014 року ним не укладався, а його посилання на те, що він втратив паспорт у 2013 році, нічим не підтверджені, і обставини, на які, як на підставу своїх вимог, посилається позивач, не спростовують.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки ґрунтується на припущеннях.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.  

Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами, неспростованими відповідачем, підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за ним заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обовязків, вимоги позивача про стягнення цієї заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду про відмову в позові скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.