Київським апеляційним адміністративним судом залишено без змін постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області

1 серпня 2016 року суддею Мурановою-Лесів І.В. оголошено постанову у  справі за позовом Особи 3 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2016 року в задоволенні адміністративного позову Особи 3 відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що дане рішення суду є протиправним та необґрунтованим, таким, що прийняте судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, на підставі недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. На думку апелянта оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року апеляційну скаргу  ОСОБА_3 - залишено без задоволення. Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року - залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, перебуває на обліку в Бориспільському об'єднаному управлінні пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком, є державним службовцем, їй присвоєно 13 ранг, що підтверджується протоколом № 1649 від 19.12.2008 року та даними трудової книжки позивача (а. с.9,12-14).

Листом від 24.06.2016 № 61972/03 відповідач відмовив в перерахунку в зв'язку з підвищенням посадових окладів службовців з 01.12.2015 відповідно до Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, мотивуючи це тим, що згідно п. 5 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 у разі неприйняття з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу» Податкового та Митного кодексів України, положення про помічника-консультанта народного депутата України. З 01.05.2016 року набрав чинності ЗУ «Про державну службу» № 889-VІІ від 10.12.2015 року, яким не передбачено перерахунок раніше призначеної пенсії.

Не погоджуючись з відмовою управління Пенсійного фонду у здійсненні перерахунку призначеної пенсії, позивач звернулася до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають, оскільки на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії підстави для перерахунку пенсії були відсутні.

Даючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами з чинними нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Статтею 37-1 Закону № 3723-ХІІ у редакції, яка була чинною станом на час призначення пенсії позивачу передбачалось, що в разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

У п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 « Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» у редакції, чинній станом на час призначення пенсії позивачу було визначено, що в разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 р. N 432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про  одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України (для службовців Національного банку України у розмірах, установлених його Правлінням) на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та рангом на момент призначення (перерахунку) пенсії; надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, за почесне звання "заслужений", за роботу з таємними документами залежно від ступеня таємності інформації, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук враховуються в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені особі; премія, крім премій, зазначених у другому реченні цього абзацу, та інші надбавки враховуються в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа вийшла на пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. Премія до державних, професійних свят та ювілейних дат, виплачена у місяці підвищення заробітної плати, враховується в розмірі 1/12 середнього розміру цієї премії (премій), визначеного за відповідною посадою (посадами), з якої призначено (перераховано) пенсію.

За бажанням осіб, під час перерахунку пенсій виплати, отримані на час призначення (перерахунку) пенсії (крім посадових окладів, надбавок за ранг, вислугу років), визначаються у порядку, передбаченому абзацами першим і другим пункту 1 та пунктом 2 цієї постанови.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що законодавством, чинним станом на час призначення пенсії позивачу було передбачено право осіб, які отримують пенсію державного службовця, на перерахунок її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою і було визначено умови та порядок здійснення такого перерахунку.

Однак, в наступному законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" і викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України".

Вказаний Закон № 76-VIII є чинним і підлягає до виконання, оскільки Конституційним судом України в установленому порядку неконституційним не визнавався.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (14 червня 2016 року) внесено зміни, які набрали чинності 01 січня 2015 року, в статтю 37-1 Закону України "Про державну службу", що регулює порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців та фактично скасовано норми законодавства, які визначали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та підстави для такого перерахунку.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 « Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка діє з 15 грудня 2015 року, було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865, а саме, виключено п. 4, яким було визначено умови перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу" .

Колегія суддів відзначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. № 1013 регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати.

Таким чином, з 15 грудня 2015 року діючим законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям

На час звернення позивача до управління Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не було прийнято, як і не визначено такої умови для перерахунку призначених пенсії як підвищення заробітної плати працюючим державним службовцям.

Оскільки чинним законодавством України (Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII ) скасовано право на перерахунок призначених пенсій державних службовців у зв'язку з підвищенням окладів з 01.01.2015 , а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку, жодних підстав для визнання протиправними дій (бездіяльності) управління Пенсійного фонду та проведення перерахунку призначеної пенсії, суд апеляційної інстанції не вбачає.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача на момент звернення позивача із заявою про перерахунок її пенсії на підставі довідки про заробітну плату№6-3688 від 14 червня 2016 року, яка видана управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради, не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі поданої ним довідки.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

Водночас, посилання позивача на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні від 27.05.2013 року по справі «Суханов та Ільченко проти України» є помилковим, оскільки в цьому рішенні Європейський Суд вказав, що Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, право на яку було встановлено законом (статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»), однак жодного рішення з цього приводу Кабінетом Міністрів України прийнято не було. Натомість, в даному випадку Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" скасовано таке право (на перерахунок вже призначених пенсій державних службовців).

Враховуючи, що право на перерахунок розміру пенсії, зокрема, і у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою державного службовця, на час звернення позивача із відповідною заявою до управління Пенсійного фонду, законодавством не було визначено, оскільки на той час таке скасовано Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", посилання на рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» судом апеляційної інстанції не може бути прийнято до уваги.

При цьому, апеляційний суд керується положеннями вказаного Закону, оскільки такий прийнятий законодавчим органом (парламентом) і є обов'язковим до виконання, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви №29458/04 та №29465/04), де Суд вказав: "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (п.23 рішення).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод  людини  і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними  повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд  України ( 384/2011 ) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа  про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на те, що Закон №76-VIII (яким скасовано саме право на перерахунок пенсій) є чинним і підлягає до виконання, Конституційним судом України в установленому порядку неконституційним такий не визнавався, беручи до уваги позицію Конституційного Суду України викладену у рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 та рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99,  позиції Європейського суду з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014р., посилання позивача на звуження його прав та соціальних гарантій з посиланням на положення ст.22 Конституції України, є помилковим.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача на підставі ст. 37-1 Закону № 3723-ХІІ і Постанови № 865 у редакціях, чинних на момент призначення їй пенсії, як вона просить у своєму адміністративному позові, та приймає до уваги доводи пенсійного орану щодо зміни законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

З огляду на вищенаведене, у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку виконаний.

Твердження апелянта, що суд першої інстанції розглянувши справу в порядку скороченого провадження порушив ст. 183-2 КАС України, судова колегія вважає необґрунтованими і безпідставними, оскільки предметом позовних вимог у цій справі є оскарження дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача, що у відповідності до ч. 1 ст. 183-2 КАС України є достатньою і необхідною підставою для розгляду в порядку скороченого провадження.

В свою чергу, позивачем, на спростування доводів відповідача, вказаних в апеляційній скарзі,не надано жодних належних доказів і таких доказів судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Згідно з ч.10 ст. 183-2 КАС України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.