Київським апеляційним адміністративним судом скасовано постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області

9 вересня 2016 року суддею Саган В.М. оголошено постанову у  справі за позовом Бориспільського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області до Громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_6 про примусове видворення іноземця з України

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 вересня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовної вимоги відмовити.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Постанову  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2016 року скасовано. У задоволенні позову Бориспільському районному відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області  відмовлено.

При цьому суд виходив з того, що задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове повернення з території України, при цьому, підстави, які б стали перешкодою для видворення відповідача за її межі відсутні.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 09 вересня 2016 року під час проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері, в АДРЕСА_1 співробітниками Відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Київській області був виявлений громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває на території України без наявних законних підстав, які б надавали право законного перебування його на території України на визначений термін.

У своїх поясненнях відповідач зазначив, що прибув в Україну у березні 2004 року до родичів, свій паспорт громадянина Узбекистану загубив, а на території України перебуває нелегально.

Відповідно до ст. ст. 26, 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Аналіз наведених норм права дає підстав для висновку, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Наведена позиція також викладена у пункті 27 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України N 1 від 25.06.2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні".

Із матеріалів справи убачається, що рішення відповідного компетентного органу  щодо видворення громадянина РеспублікиУзбекистан ОСОБА_6 за межі України не приймалося, а отже, не можна стверджувати про ухилення  відповідача від його виконання.

Таким чином, ураховуючи, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам та не досліджено у повному обсязі обставини справи, доводи апелянта, наведені у скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції, яким допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено процесуальні норми, в результаті чого прийнято помилкове та необґрунтоване рішення.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.