Верховний Суд України висловив правову позицію щодо договору поруки

Непред’явлення вимоги протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя . Про це йдеться у постанові ВСУ від 14.09.2016 №6-1451цс16 текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

14 вересня 2016 року м.Київ №6-1451цс16

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — РОМАНЮКА Я.М.,

суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., ЯРЕМИ А.Г., ЛЯЩЕНКО Н.П., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до Особи 7, Особи 8 про стягнення коштів, за заявою Особи 8 про перегляд судових рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2009 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» подало позов проти Особи 7 про звернення стягнення на належне відповідачу на праві власності заставне майно. У липні 2010 року позивач уточнив позовні вимоги, внаслідок чого до складу відповідачів було включено Особу 8, та, відповідно, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 8.09.2008 у розмірі $4786,83, що за курсом Національного банку станом на 4.10.2012 сягало 38261,13 грн.

На обгрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного 8.09.2008 між ним та Особою 7 договору надав їй кредит у розмірі $3000 на строк до 8.05.2009 включно. На порушення умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконує.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору Особою 7 8.09.2008 між банком та Особою 8 було укладено договір поруки.

У зв’язку з тим що позичальник належним чином своїх обов’язків не виконував, станом на 4.10.2012 він заборгував $4786,83, що відповідно до курсу НБУ станом на 4.10.2012 сягало 38261,13 грн. Це, зокрема заборгованість: за кредитом — $1522,72 (12171,10 грн.); за відсотками — $2041,43 (16317,14 грн.); пені — $1222,68 (9772,88 грн.).

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 5.10.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25.01.2016, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016 касаційну скаргу Особи 8 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до ВС заяві Особа 8 просить скасувати рішення судів у справі щодо вирішення вимог до останнього як до поручителя та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування

судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права та на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ч.4 ст.559, ч.1 ст.251, ч.1 ст.252 ЦК.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст.360⁴ ЦПК Верховний Суд скасовує рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що між ПАТ «КБ «Приват Банк» та Особою 7 було укладено кредитний договір від 8.09.2008, за яким позивач надав позичальнику кредит у розмірі $3000 на строк до 8.05.2009 включно.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за вищезазначеним договором між банком та Особою 8 було укладено договір поруки. У п.11 укладеного сторонами договору поруки зазначено, що цей договір діє до повного виконання зобов’язання за кредитним договором. Згідно з п.12 договору поруки строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється в 5 років.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником зобов’язань за кредитним договором в останнього станом на 4.10.2012 виникла заборгованість у загальному розмірі $4786,83, що за курсом НБУ сягає 38261,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з Особи 8, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторони відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК встановили строк звернення з вимогами банку до поручителя протягом 5 років, а тому з урахуванням того, що

строк повернення кредиту встановлено до 8.05.2009, а з позовом до суду банк звернувся в липні 2010 року, обгрунтованим є висновок про відсутність підстав для визнання поруки Особи 8 припиненою на підставі ч.4 ст.559 ЦК.

У наданій для порівняння ухвалі ВСС від 31.07.2013 суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про дотримання банком строків, передбачених ст.559 ЦК, у зв’язку зі встановленням строку захисту порушених прав за умовами договору поруки на 5 років, оскільки договір поруки встановив його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань, а тому підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК, якими визначено 6-місячний строк на пред’явлення вимоги до поручителя, який банком було пропущено.

У наданій для порівняння постанові ВС від 17.09.2014 суд виходив із того, що непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання в разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, й

обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням. Окрім того, звернення до суду після спливу передбаченого ч.4 ст.559 ЦК 6-місячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ч.4 ст.559,ч.1 ст.251, ч.1 ст.252 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором

боржника за виконання ним свого обов’язку.

Згідно із ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, коли кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251 та ч.2 ст.252 ЦК).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (п.11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст.251 та ч.1 ст.252 ЦК, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.

Разом з тим позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК). При цьому відповідно до чч.1 та 5 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли в кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Якщо порука припинилась (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред’явлення вимоги до поручителя та обов’язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов’язання припинилися.

Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання в разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, й обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений: строком повного погашення кредиту є 8.05.2009. За таких обставин у банку виникло право пред’явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 8.05.2009 і протягом наступних 6 місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що боржник зобов’язався повернути кредит до 8.05.2009. Оскільки банк звернувся до поручителя з позовом у липні 2010 року, тобто із пропуском зазначеного в ч.4 ст.559 ЦК 6-місячного строку, є підстави для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Отже, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог до Особи 8 з ухваленням нового рішення про відмову в позові до останнього як поручителя.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, чч.1, 2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 5.10.2015, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25.01.2016 та ухвалу ВСС від 13.04.2016 в частині вирішення позовних вимог до Особи 8 скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення.

У позові ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 8 про стягнення коштів відмовити.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.