Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ узагальнено практику розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернуто увагу на вірне визначення підсудності та юрисдикції розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків, особливості розгляду окремих категорій спорів залежно від об’єкта приватизації, проаналізовано перевірку судами дотримання необхідних умов для реалізації права на приватизацію та дотримання вимог законодавства щодо підстав відмови у проведенні приватизації житла.

В Узагальненні містяться висновки щодо вірного застосування ЦПК України, житлового та цивільного законодавства при розгляді справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків.

Справи за позовами: про визнання права на приватизацію державного житлового фонду; про усунення перешкод у здійсненні приватизації житла; про встановлення факту проживання у гуртожитку; про виселення з гуртожитку; про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, розглядаються у порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду/гуртожитку, тобто перебуває з громадянином не у публічно-правових, а у приватно-правових відносинах.

В порядку адміністративного судочинства розглядаються справи за позовами про оскарження бездіяльності органу державної влади/місцевого самоврядування при зверненні громадянина із заявою про приватизацію житлового приміщення, оскільки такі спори стосуються процедури розгляду звернення державним органом / органом місцевого самоврядування, якщо не заявляється вимога про право.

Якщо спір стосується безпосередньо реалізації права на конкретне житлове приміщення, при визначенні підсудності справи слід виходити з правил виключної підсудності, оскільки право на приватизацію є правом на нерухоме майно.

ВССУ зауважено, що законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.
Тому вірною є позиція судів, які відмовляють у задоволенні позовів про визнання права власності на квартиру чи кімнату у гуртожитку у порядку приватизації.

Також в Узагальненні роз’яснено, що у тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру. Тобто в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернуто увагу, що відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. До них відноситься: відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Отже, у справах щодо приватизації квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з’ясуванню підлягають: обставини щодо того, чи є ці приміщення об’єктами приватизації відповідно до вимог згаданих законів; склад осіб, які постійно, як члени сім’ї наймача проживають у спірних приміщеннях або за якими зберігається право на проживання; термін та законність підстав їх реєстрації та фактичного проживання у квартирах/гуртожитках; наявність у них власного житла та чи є вони громадянами України і чи не використано ними право на приватизацію державного житлового фонду раніше в повному обсязі.