Договір, укладений із споживачем, який містить несправедливі умови, може бути визнано недійсним у судовому порядку

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє продавцю (виконавцю, виробнику) включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, та передбачає можливість визнання окремих положень такого договору або договору в цілому недійсними.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Посилаючись на несправедливі умови договору лізингу, особа звернулась до суду з позовом до лізингової компанії про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення сплачених коштів.

Позивач зазначав про те, що ним було укладено із відповідачем договір фінансового лізингу з метою придбання транспортного засобу, умови якого є несправедливими, відрізняються від наданої йому представником фірми усної інформації, та під час укладення договору його було введено в оману. Зокрема, кошти, які були сплачені ним як авансовий платіж, визначено в договорі як плата за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору поверненню не підлягають.

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що несправедливими є умови: щодо сплати адміністративного платежу за оформлення договору, оскільки такі дії входять до процедури укладення договору і цей обов’язок покладений на відповідача; сплати споживачем комісії за передачу предмета лізингу у розмірі 3% від вартості транспортного засобу, тобто оплата за дії, які не є послугою, оскільки є діями з виконання договору і не передбачені статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Несправедливими також визнано умови договору, згідно з якими на чинність договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору; щодо обов’язку сплати лізингових платежів відповідно до чинного курсу обміну долара США до української гривні за готівковими операціями, встановленого комерційним банком, а не відповідно до офіційного курсу; встановлення відповідальності лізингоодержувача за відсутності у договорі положень про відповідальність лізингодавця.

За результатами аналізу змісту оспорюваного договору судом встановлено що переважна більшість його умов відповідають критеріям несправедливих умов, визначених у статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». 

Крім того, договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму), проте договір найму транспортного засобу нотаріально не був посвідчений.

Відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України судом визнано недійсним договір фінансового лізингу та стягнуто з відповідача сплачену позивачем при укладенні договору суму.

Рішення суду першої інстанції залишено без змін апеляційним судом та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 29.12.2016 у справі № 377/224/16-ц).

Така практика відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Відповідно до правового висновку ВСУ для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 Цивільного кодексу України);

умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін;

умови договору завдають шкоди споживачеві.