Апеляційним судом Київської області залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У травні 2016 року Позивач Особа 3 звернувся до суду із позовом про визнання за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ще за життя померлим було складено заповіт, відповідно до якого все своє майно, що буде належати йому на час смерті він заповів позивачці.

Після смерті батька, в установлений строк позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

У видачі свідоцтва  про право на спадщину на домоволодіння нотаріус їй відмовив, посилаючись на те, що відсутній відповідний правовстановлюючий документ на спадкове майно.

Позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, оскільки право на нього зареєстроване за законодавством минулих років у погосподарській книзі.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності  на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться, за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Не погодившись з рішення суду, Особа 2, який не брав участі у справі просить подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати і в задоволенні позову відмовити, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення суду.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2016 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4.

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1.

Ще за життя, а саме: 24 грудня 2003 року ОСОБА_5 було складено заповіт, за яким останній зробив таке розпорядження, що все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, він заповів ОСОБА_3.

В установлений законом шестимісячний строк, позивач звернулась 1-ої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4, в результаті чого нотаріусом було заведено та зареєстровано спадкову справу № 54590807, проте держаним нотаріусом 1-ої було винесено постанову про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння, оскільки позивачем не надано відповідний правовстановлюючий документ.

Згідно технічного паспорту спадкове домоволодіння було побудовано в 1986 році.

З даних довідки виконкому Кіровської сільської ради, Бориспільського району №411 від 09.07.2014 року вбачається, що згідно з записом погосподарської книги  № 1960-3, житловий будинок під АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Крім того, рішенням Кіровської сільської ради, Бориспільського району від 10.08.2012 р. ОСОБА_4 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га за адресою АДРЕСА_1.

Також встановлено, що ОСОБА_4 користувався вказаною земельною ділянкою з 1984 року (довідка сільської ради № 901 від 29.08.2012 року).

Встановивши вказані обставини, суд прийшов до висновку, що акт  запису в погосподарській книзі підтверджує право приватної власності, в зв'язку з чим позов задовольнив.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Станом на на 1984 рік, в тому числі і у відповідності до Цивільного кодексу УРСР, для набуття особою права власності на нерухоме майно, реєстрація такого майна в органах БТІ не була потрібна. Не існувало і спеціального закону, який би визначав порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі і права власності.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»  права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на момент реєстрації права спадкодавчем регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР , затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року.

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР (що була чинна на момент придбання у власність спадкодавцем житлового будинку з надвірними спорудами) підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Таким чином, слід зазначити, що в силу перелічених норм, виникнення права власності у спадкодавця на житловий будинок є достатнім підтвердженням його права власності на вказане за наявності відповідного запису в по господарській книзі місцевої ради.

Роз'яснення щодо того, що правильним є застосування саме вказаних норм, міститься в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013  № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» наведено роз'яснення судам щодо розгляду аналогічних спорів з приводу спадкування майна та його реєстрації.

Так, зокрема в п. 3.1. Листа зазначено, що при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Таким чином за вказаних вище обставин, норм законодавства є всі підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують і за своїм змістом зводяться до того, що особа, яка подала апеляційну скаргу є рідним братом померлому ОСОБА_4

Їхня мати ОСОБА_7 09 серпня 1984 року у заповіті зробила розпорядження, яким заповіла усе своє майно на користь своїх дітей, в тому числі ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Цим майном був і будинок за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується особою, яка подала апеляційну скаргу про те, що за вказаною адресою знаходиться два будинки АДРЕСА_1.

Матері позивачів належав будинок АДРЕСА_1.

Будинок АДРЕСА_1 побудований померлим на місці літньої кухні і зареєстрований в погосподарській книзі.

З викладених обставин з апеляційної скарги вбачається, що про порушені права, про які заявляє скаржник стосуються будинку АДРЕСА_1, а не АДРЕСА_1, який є предметом судового розгляду.

Право власності на будинок АДРЕСА_1 в установленому порядку не оспорено тому доводи про те, що вказаний будинок побудований з порушенням санітарних, пожежних, будівельних норм і правил, правового значення у спадковій справі не мають, оскільки вони не є предметом судового розгляду.

З цих же підстав не мають правового значення і доводи про те, що будинок побудований за рахунок будівельних матеріалів скаржника.

За таких обставин про права та обов'язки особи, яка не брала участь у справі та подала апеляційну скаргу даним рішенням не вирішено.

Тому оскільки про права та обов'язки особи, яка не брала участь у справі не вирішувалось, відповідно до ст.. 292 ЦПК України у цієї особи, яка подала апеляційну скаргу відсутнє право на оскарження даного рішення суду.