Верховним Судом України висловлено правовий висновок у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та за зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього, скасування

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Від обраного способу захисту порушеного права залежить результат вирішення справи по суті. Тому важливо вірно визначити характер спірних правовідносин, зміст порушеного суб’єктивного права, характер його порушення та вірно обрати спосіб захисту.

Верховним Судом України висловлено правовий висновок у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та за зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього, скасування державної реєстрації права власності, поновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Суть спору та обставини справи полягали у тому, що між особами було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згодом рішення суду, на підставі якого у продавця виникло право власності, було скасовано, що спонукало покупця звернутись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Поряд з цим, набувач майна передав його в іпотеку та унаслідок невиконання ним зобов’язань за кредитним договором проведено державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за Банком. А тому відповідач заявив зустрічний позов про визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Судом першої інстанції було задоволено як первісний, так і зустрічний позови. Суд посилався на те, що договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень вимогам закону не відповідає, адже вказані в договорі нежитлові приміщення не належали продавцю на праві власності. Тому такий договір підлягає визнанню недійсним, а продавець зобов’язаний повернути покупцю кошти, отримані за вказаним договором. Крім того, договір іпотеки, укладений між покупцем та Банком, не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому підлягає визнанню недійсними із застосуванням правових наслідків недійсності, закріплених у статті 216 ЦК України. У зв’язку з викладеним Банк зобов’язаний повернути спірне приміщення на підставі статей 388, 1212 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції навпаки відмовив у задоволенні позовних вимог та зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд виходив з того, що продавець добровільно та з власної волі відчужила нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу та отримала кошти за відчужене майно, а тому відсутні підстави захищати її права шляхом витребування нерухомого майна у Банку на підставі статей 388 та 1212 ЦК України. У свою чергу покупець здійснив своє право власності в повному обсязі без будь-яких матеріальних збитків для себе. Оскільки він не є власником спірного майна, то він утратив право вимоги і, як наслідок, і право на судовий захист.

ВССУ скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення місцевого суду.

Верховний Суд України не погодився з таким вирішенням справи та задовольнив заяву Банку про перегляд судових рішень.

ВСУ роз’яснено, що застосування одночасно реституції та віндикації для захисту порушеного права є помилковим.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не застосовуються як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Одночасне пред’явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції та одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

ВСУ зазначено, що суд першої інстанції та ВССУ дійшли помилкового висновку про одночасне застосування до спірних правовідносин статей 216, 388 та 1212 ЦК України.

В свою чергу рішення апеляційного суду визнано ВСУ законним та залишено в силі.

З постановою ВСУ від 18.01.2017 та правовим висновком у справі № 6-2723цс16 можна ознайомитись за посиланням.