Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просила поновити її порушені авторські права шляхом стягнення з фізичної особи−підприємця ОСОБА_7 компенсації.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що у 2008 році вона своєю творчою працею створила твори образотворчого мистецтва: картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», а у 2009 році - картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4». Її авторство підтверджується підписом на оригінальних примірниках творів, у нижньому лівому куті яких зазначено «ОСОБА_6». 10 та 11 грудня 2015 року у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_5», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, господарську діяльність у якому здійснює фізична особа−підприємець ОСОБА_7., зафіксовано факт реалізації контрафактного товару (копії картин), на яких без її дозволу відтворено примірники твору її авторства під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_2». Вважає, що відповідач порушила її авторські права шляхом розповсюдження без її дозволу контрафактного товару, тому просила суд поновити її порушені авторські права шляхом стягнення з фізичної особи−підприємця ОСОБА_7 компенсацію у розмірі 55 120 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року позов задоволено.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 травня 2016 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 травня 2016 року залишено без змін.
При цьому суд виходив з того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач довела наявність у неї авторського права на твір образотворчого мистецтва - картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» та факт його порушення, оскільки вона не надавала згоди на використання цих творів на сувенірному магніті і картині, та їх реалізацію (продаж), а відповідач не довела дотримання нею авторських прав позивача.
За змістом положень ст. 440 ЦК України і ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Статтею 445 ЦК України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.
Судами встановлено, що ОСОБА_6 своєю творчою працею у 2008 та 2009 роках створила твори образотворчого мистецтва - картини «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_4».
Відповідно до свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 рішень Державної служби інтелектуальної власності України про реєстрацію авторського права на твір, автором «Каталогу робіт художниці ОСОБА_6 за 2008 рік», «Каталогу робіт художниці ОСОБА_6 за 2009 рік» є ОСОБА_6
Твори під назвами «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_4» входять до «Каталога робіт художниці ОСОБА_6 за 2008 рік», «Каталога робіт художниці ОСОБА_6 за 2009 рік», тому позивач має виключне право на дозвіл або заборону використання своїх творів іншими особами.
10 та 11 грудня 2015 року у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_5», що знаходиться по АДРЕСА_1, в якому відповідач займається господарською діяльністю, зафіксовано факт розповсюдження (реалізації, продажу) контрафактного товару (копії картин), на яких без дозволу ОСОБА_6 відтворено примірник твору її авторства під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_4».
У ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що контрафактний примірник твору - примірник твору, опублікований і (або) розповсюджений з порушенням авторського права і (або) суміжних прав
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.
У п. 44 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» роз'яснено, що особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.
Суди, належним чином перевіривши докази, правильно встановили характер спірних правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішили спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.
Зокрема, суд правильно зазначив, що згідно з п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
У абзаці 4 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» судам роз'яснено, що відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні ним об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що законність використання об'єкта авторського права зобов'язаний довести відповідач, проте останній не надав належних та допустимих доказів того, що при використанні об'єкта авторського права ним не були порушені вимоги Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.
_03_03.png)
