Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Верховний Суд України висловив правову позицію у справі за позовом особи про визнання припиненим іпотечного договору та усунення перешкод у здійсненні права власності.
Позивач посилався на те, що відповідач не реалізував право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а за наявності запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно він не має можливості вільно розпоряджатися належними на праві власності земельними ділянками.
В ході розгляду справи судами встановлено, що між позивачем та Банком було укладено договір іпотеки. Рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Поряд з цим, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами прийняв інший Банк.
Також рішенням суду відмовлено у задоволенні позову первісного кредитора про звернення стягнення на земельні ділянки, які є предметом іпотеки, шляхом набуття права власності, у зв’язку з тим, що за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки повторне звернення стягнення на те саме майно, яке є предметом іпотеки, неможливе, оскільки відбудеться подвійне стягнення з боржника коштів на користь банку.
Зобов’язання за кредитним договором боржником не виконано.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову та послався на те, що припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, а зміна кредитора в зобов'язанні і наявність рішення суду про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, не є підставою для припинення іпотеки, якою забезпечується виконання кредитного договору, умови якого боржником належним чином не виконані.
Посилання позивача на позбавлення його можливості вільно розпоряджатися земельними ділянками не ґрунтується на вимогах закону, оскільки таке майно перебуває в заставі та розпорядження ним є обмеженим.
Апеляційний суд погодився з такою позицією та зазначив, що відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Підстави припинення іпотеки визначено ст.17 Закону України «Про іпотеку».
Відмова судом у задоволенні позовних вимог банку, пропуск строку на пред'явлення виконавчих листів про стягнення боргу за кредитним договором, пропуск строку позовної давності за договорами не є передбаченою законом підставою для припинення договору іпотеки.
ВССУ скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнив позов.
ВССУ послався на те, що оскільки первісний кредитор та його правонаступник не скористались своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, тому за відсутності обґрунтованої вимоги кредитора на момент виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати, що іпотека є припиненою.
Верховний Суд України задовольнив заяву Банка про перегляд судових рішень. Рішення ВССУ скасував, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив в силі.
ВСУ зазначив, що частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Суд касаційної інстанції при ухваленні рішення у даній справі як підставу для припинення іпотеки помилково розглядав факт, що первісний кредитор та його правонаступник не скористалися своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Також суд касаційної інстанції помилково здійснив посилання на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, оскільки під час винесення зазначеної постанови Верховний Суд України керувався тим, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов’язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов’язання.
А у справі, яка переглядалась, не встановлено факту виконання основного зобов’язання (постанова від 22.02.2017 у справі №6-133цс17).
_03_03.png)
